Акциз
Насамперед слід визначити статус такого товару з погляду акцизного законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.141-1 ПКУ, пальне — це нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також інші товари, зазначені у пп. 215.3.4 ПКУ.
До пального, зокрема, належать товари групи 2711 УКТ ЗЕД, у тому числі 2711 12, 2711 13, 2711 19.
Таким чином, газові картриджі за кодом УКТ ЗЕД 271119 у металевих балонах масою 220 г підпадають під визначення пального у розумінні ПКУ.
Далі. Реалізація пального — це будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу / акцизного складу пересувного: до акцизного складу, до акцизного складу пересувного, для власного споживання чи промислової переробки, будь-яким іншим особам (пп. 14.1.212 ПКУ).
Отже, у сенсі акцизного законодавства ключовим є саме факт фізичної передачі пального, а не:
- наявність права власності на товар;
- строк перебування товару у особи;
- транзитний характер операції.
Абзацом 2 пп. 14.1.212 ПКУ прямо встановлено: не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, крім операцій, що здійснюються виробниками такого пального.
Своєю чергою, споживча тара — це тара для товару (продукції), вартість якої є складовою частиною вартості такого товару (продукції) для кінцевого споживача (ч. 83 ст. 1 Закону №3817).
У наведеній ситуації газові картриджі розміщені саме у споживчій тарі об’ємом менше ніж 5 літрів, а підприємство здійснює тимчасове транзитне розміщення та подальше перевантаження такого товару у межах логістичного процесу.
Таким чином, операції з фізичного переміщення і тимчасового транзитного розміщення газових картриджів у споживчій тарі до 5 літрів не визнаються реалізацією пального у розумінні пп. 14.1.212 ПКУ.
Отже, у підприємство не має обов’язку:
- реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального;
- реєструвати акцизний склад (п. «ґ» пп. 14.1.6 ПКУ);
- складати акцизні накладні щодо таких операцій.
Отримання ліцензії на зберігання
Зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання за наявності (ч. 1 ст. 28 Закону №3817):
- ліцензії на право зберігання пального;
- ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
Ліцензію отримують на кожне місце зберігання пального (ч. 2 ст. 28 Закону №3817). А без ліцензії зберігання пального допускається лише у місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які вже отримано відповідну ліцензію (ч. 3 ст. 28 Закону №3817).
Зберігання пального — це надання послуг та/або діяльність, пов’язана зі здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб) (ч. 32 ст. 1 Закону №3817).
Місце зберігання пального — об’єкт нерухомого майна, відмінний від земельної ділянки, або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного або отриманого від інших осіб), який належить суб’єкту господарювання на праві власності або користування (ч. 48 ст. 1 Закону №3817).
Таким чином, визначення «зберігання пального» у Законі №3817 є досить широким та охоплює фактично будь-які операції з фізичного розміщення пального.
При цьому Закон №3817 не ставить необхідність отримання ліцензії у залежність від:
- строку зберігання;
- обсягу пального;
- кількості тари;
- права власності на пальне.
Тобто для ліцензування ключовим є сам факт здійснення операцій із приймання, розміщення, навантаження чи видавання пального.
Водночас у запиті прямо зазначено, що підприємство надає послуги тимчасового зберігання товару на складі строком від 24 до 100 годин.
З огляду на широке визначення поняття «зберігання пального» у Законі №3817 формально:
- приймання газових картриджів;
- їх розміщення на складі;
- подальше навантаження та видавання —
є діяльністю зі зберігання пального.
Отже, якщо виходити виключно з формального визначення «зберігання пального» у Законі №3817 та фактичного здійснення операцій із розміщення і видавання пального, контролюючий орган може дійти висновку про необхідність отримання ліцензії на право зберігання пального.
Саме тому з огляду на ризики застосування штрафних санкцій та відсутність чіткого нормативного розмежування між логістичним транзитним розміщенням товару і діяльністю зі зберігання пального доцільно звернутися з цього питання за отриманням індивідуальної податкової консультації.