Про банківську таємницю
Банківська таємниця є частиною права на приватність, що охороняється ст. 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Проте думка, що банківська таємниця суб’єктів господарювання та фізосіб є абсолютно недоторканною для органів податкового контролю, є хибною. Останні тенденції законодавчих змін, навпаки, демонструють розширення переліку підстав для отримання такої інформації у позасудовому порядку, а також збільшення кількості судових справ щодо доступу до банківської таємниці з ініціативи податківців.
Відповідно до Закону №2121-III «Про банки і банківську діяльність», банківська таємниця визначається як інформація щодо діяльності та фінансового становища клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування.
Це, зокрема, відомості про:
— банківські рахунки;
— операції та правочини клієнта;
— його фінансово-економічне становище;
— організаційно-правову структуру юрособи, її керівників та напрями діяльності;
— комерційну інформацію тощо.
Практичні аспекти поводження з такими даними також регулюють Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені постановою Правління НБУ від 14.07.2006 №267. За наявності законних підстав податковий орган має необхідний обсяг повноважень для доступу до цих відомостей.
Позасудовий порядок (на письмовий запит)
Згідно з пп. 20.1.5, пп. 20.1.50, пп. 73.3.5 ПКУ та ст. 62 Закону про банки, контролюючий орган може отримати від банків та інших фінансових установ інформацію, що містить банківську таємницю, на підставі письмового запиту. Механізм такого обміну даними деталізовано у Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженому постановою КМУ від 27.12.2010 №1245.
Отримання такої інформації на запит уможливлюється виключно у таких випадках:
— необхідність отримання інформації щодо наявності банківських рахунків / електронних гаманців;
— для обміну інформацією з податковою метою за міжнародними договорами (в обсязі, визначеному цими договорами, або у разі виявлення іноземним компетентним органом недостовірних даних від фінансового агента);
— контроль за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за експортно-імпортними операціями;
— щодо операцій за рахунками е-резидентів (відомості про зарахування коштів, призначення платежу, ідентифікаційні дані та номер рахунку контрагента);
— розкриття структури власності та кінцевого бенефіціарного власника (якщо банку делеговано повноваження від нерезидентів, що діють через постійне представництво, або іноземних компаній із місцем ефективного управління в Україні);
— уточнення помилок або недостовірних даних у звітах про підзвітні рахунки (зокрема, за стандартом CRS);
— отримання уточнюючої інформації від фінансових агентів у межах поданих звітів про підзвітні рахунки.
Судовий порядок
Отримання доступу до банківської таємниці платника податків з ініціативи податкового органу здійснюється у межах окремого провадження (за правилами цивільного судочинства). Для цього податківці подають заяву до місцевого суду за місцезнаходженням фінансової установи.
Подаючи заяву, контролюючий орган зобов’язаний:
— обґрунтувати необхідність розкриття таємниці з посиланням на норми закону;
— чітко визначити обсяги (межі) розкриття інформації, період, за який вона надається, номери рахунків та мету використання даних;
— довести, що інші законні способи отримання цієї інформації були використані, але виявилися безрезультатними;
— довести неможливість здійснення податкового контролю без отримання цих відомостей.
Суд розглядає таку заяву протягом 5 днів з дня її надходження у закритому судовому засіданні. Рішення суду про розкриття інформації підлягає негайному виконанню. Проте платник податків або банк мають право оскаржити його в апеляційному порядку протягом 5 днів (оскарження не зупиняє виконання рішення).