Частиною 7 ст. 20 Закону про відпустки визначено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст. 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, набуття права на отримання вищезазначеної відпустки настає з першого дня календарного року за умови, що інший із батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, в тому числі за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону, за умови що інший із батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.
Позаяк чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, які повинен надати один із батьків для підтвердження права на додаткову соціальну відпустку, роботодавцю може бути надано будь-який належно оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому підтверджується, що іншому з батьків дитини така соціальна відпустка не надавалася. Такої думки дотримується Держпраці, про що ми повідомила тут.