Права та гарантії мобілізованих працівників
Відповідно до ст. 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Крім середньої зарплати таким працівникам також здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Враховуючи перераховані гарантії, працівники, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення не підлягають звільненню на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, а лише увільняються від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця.
Підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців є сам факт прийняття працівника на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби (який підтверджується наданими роботодавцю відповідними довідками, витягами з наказів тощо) під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
А як щодо добровольців територіальної оборони?
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону «Про основи національного спротиву» до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони.
Слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Нагадаємо, що відповідно до ст. 1 Закону «Про оборону України» особливий період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, ст. 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Отже, відомий з попередніх часів особливий період триває і зараз. А разом із ним і всі права та гарантії, які надаються таким добровольцям.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Враховуючи специфіку служби в територіальній обороні, яка може передбачати не постійне, а періодичне залучення працівника до виконання своїх обов’язків, Мінекономіки вважає, що роботодавцю не потрібно в обов’язковому порядку видавати наказ про увільнення працівника від виконання роботи за трудовим договором.
У кожному конкретному випадку слід виходити з рівня залучення працівника до участі в територіальній обороні, кількості робочого часу, який витрачає працівник на цю діяльність, та ефективність і можливість виконання його обов’язків за трудовим договором.
При цьому на час виконання працівниками обов’язків з територіальної оборони у робочий час їм гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Документами, що підтверджують участь в територіальній обороні, є контракт добровольця територіальної оборони.
Увага: зрозуміло, що зараз триває війна, і не виключні випадки, коли працівник йде воювати, а роботодавця про це інформує лише згодом, в ліпшому випадку телефонним дзвінком, і не надає жодних підтвердних документів. Що робити в такому випадку? Вирішувати, як вчиняти, звісно, буде кожен самостійно. На думку ж автора, найбільш легальним є такий алгоритм:
- якщо працівник не виходить на роботу і на зв’язок, то маємо неявку з нез’ясованих причин. А вона (поки що) жодних гарантій не дає (хіба що Мінекономіки та Держпраці дуже просять таких працівників під час війни не звільняти за прогули). Тому табелюємо «НЗ» і зарплати (поки що) таким працівникам не нараховуємо;
- коли працівник вийшов на зв’язок і повідомив про один з двох наведених вище варіантів, слід попросити його передати будь-яким зручним для нього способом підтвердні документи (якщо вони в нього є). В сучасних обставинах навіть фото цих документів буде не найгіршою підставою розпочати процедуру з надання працівнику зазначених вище гарантій. З дати, зазначеної в цих документах, про початок служби, у працівника з’являється право на середню зарплату — за той робочий час, коли працівник не працює, але виконує свій військовий обов’язок або бере участь в ТрО;
- якщо документів, які підтверджують слова працівника, все ж таки немає, чи нараховувати йому середню зарплату — має вирішити керівник (саме в тому наказі про вивільнення цього працівника від його трудових обов’язків). Заборони цього робити немає, тож штрафувати за добровільне нарахування середньої зарплати роботодавця ніхто не буде.
Докладніше про нарахування та виплату зарплати таким працівникам читайте тут.