Які наслідки від підписання договору постачання (наприклад, ТОВ придбаває сировину, послуги тощо) директором без протоколу загальних зборів при податковій перевірці об'єкта оподаткування, якщо підприємство було збиткове за звітний період? Чи буде такий договір визнано недійсним?
У абз. 1 пп. 75.1.2 ПКУ перелічені об'єкти документальної перевірки щодо виконання вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. На сьогодні контролю господарських договорів, укладених директором без протоколу зборів засновників, серед них немає.
17.06.2018 р. набрав чинності Закон про ТОВ та ТДВ1. У ч. 1 ст. 28 цього Закону встановлено, що органами товариства є:
— загальні збори учасників;
— наглядова рада (у разі утворення);
— виконавчий орган.
1 Закон України від 06.02.2018 р. №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Установчим документом товариства є статут (ч. 1 ст. 11 Закону про ТОВ та ТДВ). У ст. 44 цього Закону передбачено, що статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.
Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених, приймаються загальними зборами учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним.
Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству (ч. 5 ст. 44 Закону про ТОВ та ТДВ).
Відповідно до ст. 42 Закону про ТОВ та ТДВ посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства.
Статутом товариства може бути визначений порядок надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є зацікавленість. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів з зацікавленістю, то правила цієї статті не застосовуються.
Правочин вважається правочином, щодо якого є зацікавленість, якщо він укладається товариством з будь-ким із осіб, зазначених у ч. 1 ст. 45 Закону про ТОВ та ТДВ.
Положеннями ст. 46 Закону про ТОВ та ТДВ передбачено, що значний правочин, правочин із зацікавленістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.
При цьому подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов'язки товариства з моменту вчинення цього правочину.
До відносин щодо схвалення значного правочину застосовується також правило абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦКУ.
Також слід враховувати, що відповідно до п. 3 глави VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про ТОВ та ТДВ протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту ТОВ, ТДВ, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності Законом про ТОВ і ТДВ. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту ТОВ, ТДВ.
Таким чином, лише після внесення відповідних змін до статуту необхідно враховувати норми ст. 44 — 46 Закону про ТОВ та ТДВ.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. 1 — 3 та 5 ст. 203 ЦКУ, а саме:
— зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
— особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
— волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
— правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦКУ, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦКУ).
Правові наслідки недійсності правочину встановлені у ст. 216 ЦКУ.
Олена БОНДАРЕНКО, «Дебет-Кредит»