Пропонуємо чергову довгоочікувану статтю в рубриці «Кадри для бухгалтера». Сьогодні поговорімо про неповний робочий час. Розгляньмо такі питання: чи є категорії працівників, яким обов'язково встановлюється неповний робочий час, хто може бути ініціатором і які тут є нюанси.
У нашій бухгалтерській справі, як-то кажуть, «головне, щоб костюмчик сидів», — тобто правильно оформити працівника на неповний робочий час. Такий режим може встановлюватися як з ініціативи роботодавця, так і з ініціативи працівника. I його може бути запроваджено як під час прийняття на роботу, так і під час роботи.
Зауважимо, що неповний робочий час і скорочений робочий час — це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці», тож не плутайте. Неповний робочий час відрізняється від скороченого розміром оплати праці. У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці (мінімальна заробітна плата) здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Водночас неповний робочий час може складатися зі зменшених робочого дня і робочого тижня.
Що ж до застосування неповного робочого часу для роботи за сумісництвом, то бухгалтери державних підприємств повинні пам'ятати, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4-х годин на день і повного робочого дня у вихідний день: це вимога Постанови №245.
Бухгалтери всіх інших підприємства повинні зважати на те, що норма робочого часу сумісника не має перевищувати 0,5 норми часу, що відповідає 0,5 ставки (посадового окладу). Тоді й буде дотримано вимогу щодо виплати заробітної плати у мінімальному розмірі за законом. Сумісництво зазначається у заяві та в наказі про прийняття на роботу.
Відмовити не можна
На підприємствах, як правило, є категорії працівників, яким не можна відмовити у встановленні неповного робочого часу. Це:
— інваліди всіх груп інвалідності (ст. 172 КЗпП);
Підтвердні документи
Працівники, яким не можна відмовити у встановленні неповного робочого часу, обов'язково повинні надати підтвердні документи, зокрема:
інвалід — довідку МСЕК;
вагітна жінка — довідку з жіночої консультації;
жінка, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, — свідоцтво про народження.
I так далі.
— опікуни (піклувальники) (ст. 186-1 КЗпП);
— батько, який виховує дітей без матері (ст. 186-1 КЗпП);
— один із прийомних батьків, один із батьків-вихователів (ст. 186-1 КЗпП);
— вагітна жінка (ч. 1 ст. 56 КЗпП);
— жінка, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда, у т. ч. що перебуває під її опікою (ч. 1 ст. 56 КЗпП);
— жінка, яка доглядає за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ч. 1 ст. 56 КЗпП);
— жінка у період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Це право також поширюється на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною (ч. 7 ст. 179 КЗпП та ч. 4 ст. 18 Закону про відпустки).
Iніціатива працівника та документальне оформлення
Якщо на підприємстві є працівник, який виявив бажання працювати неповний робочий час, і керівник не проти, бухгалтер повинен простежити, аби:
1) бажання працівника було викладено письмово, тобто у заяві (зазначається підстава для зміни режиму роботи та який саме режим має бути; строк, на який потрібно встановити неповний робочий час, кількість днів/годин роботи працівника);
2) згоду роботодавця було підкріплено наказом на підставі заяви працівника.
Зверніть увагу: для уникнення можливих непорозумінь у майбутньому бажано зазначити в наказі й конкретні години роботи працівника, наприклад з 10:00 до 15:00, або дні роботи, наприклад з вівторка до четверга (про можливі маніпуляції з боку працівника див. у «ДК» №13/2017).
Iніціатива роботодавця
З ініціативи роботодавця неповний робочий час може встановлюватися у зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці. У такому випадку відбувається зміна істотних умов праці.
Про зміну істотних умов праці, згідно зі ст. 32 КЗпП, працівника потрібно повідомити письмово не пізніше ніж за два місяці й під підпис. Якщо працівник згоден на такі умови роботи, свою згоду він підтверджує підписом, а якщо ні, — доведеться потиснути один одному руки й припинити трудові відносини за п. 6 ст. 36 КЗпП. Але не забудьте виплатити цьому працівникові вихідну допомогу в розмірі, не меншому (більшому можна) від середнього місячного заробітку: так вимагає ст. 44 КЗпП.
Неповний робочий час може встановлюватися на визначений строк або без обмеження, про це слід обов'язково зазначити в наказі.
Якщо встановлено неповний робочий час без обмеження строком, за рішенням власника можна змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний, за умови якщо на підприємстві відбуваються зміни в організації праці, виробництва та з дотриманням установлених строків попередження працівника.
Нюанси, які потрібно врахувати
На перший погляд здається, що працівники, які працюють на підприємстві неповний робочий час, обмежені у своїх правах. Але насправді це зовсім не так, адже вони мають ті самі права, що і працівники, які працюють повний робочий час. А саме:
— відпустку повної тривалості;
— лікарняні;
— декретні.
Робота на умовах неповного робочого часу, згідно зі ст. 56 КЗпП, не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників. Відповідно, це ризик для застосування санкцій за ст. 265 КЗпП — як за порушення інших вимог трудового законодавства.
До трудової книжки у жодному разі не вносимо записів про те, що працівник працює на умовах неповного робочого часу.
Залишайтеся з нами, далі буде.
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
- Закон про відпустки — Закон України від 15.11.96 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
- Постанова №245 — Постанова КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Галина КАЗНАЧЕЙ, бухгалтер-експерт