Між госпсуб'єктами укладено договір поставки товару. Через невиконання вимог договору (не домовилися про збільшення ціни товару, тож договір було виконано лише частково, а в решті суми поставки — ні) покупець вважає такий договір фіктивним і оплачувати товар за попередньою ціною не бажає. Чи можна вважати фіктивним договір, який частково виконаний? Чи має покупець оплатити товар, якщо претензій до вже поставленого товару не було?
Під час виконання господарських договорів сторони мають право змінювати умови вже укладеного договору на умовах, зазначених у законі (ЦКУ, ГКУ тощо), або на умовах, визначених сторонами у договорі. Водночас, якщо сторони не домовилися про внесення змін до договору (як зазначено у запитанні — щодо збільшення договірної ціни), то вирішення цієї проблеми варто шукати як в умовах самого договору, так і в ЦКУ та ГКУ.
За приписами ч. 1-3 ст. 632 ЦКУ, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Сторони можуть змінити ціну, але мають обов'язково врахувати таке:
— по-перше, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (у нашому випадку маємо приклад часткового виконання договору);
— по-друге, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, установлених договором або законом.
Якщо сторони встановили порядок зміни ціни під час виконання договору, то такі умови мають містити як чіткі критерії зміни ціни, так і порядок перегляду ціни на товар, зокрема, залежно:
— від показників, які можуть впливати на ціну, наприклад підвищення цін на енергоносії, податки, митні збори, інші необхідні затрати підприємства;
— від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати на перевезення тощо).
Якщо сторони встановили, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну, проте не передбачили способу перегляду ціни, то вона визначається виходячи зі співвідношення цих показників на момент укладення договору та на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи зі співвідношення цих показників на момент укладення договору та на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлено договором, — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦКУ (ч. 3 ст. 691 ЦКУ).
Проте в ситуації, описаній у запитанні, не згадується про домовленості сторін щодо зміни ціни. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У такому разі покупець повинен оплатити вже поставлений товар на умовах, визначених договором на момент його укладення, а щодо непоставленого товару — дійти згоди стосовно розірвання договору. При цьому не виключено, що у разі якщо сторони не дійдуть згоди з цього питання, то спір буде передано до суду з відшкодуванням усіх збитків (ст. 225 ГКУ, ст. 623 ЦКУ).
До речі, ВГСУ також вказує на те, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Отже, підсумуймо: такий частково виконаний договір не може бути визнаний:
1) неукладеним, бо таке є можливим лише на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами (див., наприклад, постанову ВГСУ від 17.02.2015 р. у справі №910/12352/141);
2) недійсним — винятком із цього правила може бути лише норма закону, яка прямо передбачає таке право сторони (наприклад, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» або ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»);
3) фіктивним.
Щодо останнього, то, оскільки в запитанні зазначено, що покупець вважає такий частково виконаний договір фіктивним через неможливість досягти домовленості щодо ціни, спинимося на цьому докладніше.
За приписами ст. 234 ЦКУ, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним слід встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, то у разі передачі справи до суду останній може ухвалити рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Але якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний. А якщо одна сторона діяла лише про чуже око, а інша — намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Сторона договору, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що обидва учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Аналогічні висновки наведені Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 р. у справі №6-197цс14.
У наведеному у запитанні прикладі покупець, найімовірніше, у разі звернення до суду з позовом про визнання договору фіктивним не отримає позитивного для себе судового рішення, адже частково виконання договору прийнято ним і без зауважень.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»