Лист Міндоходів від 25.11.2013 р. №16039/6/99-99-19-03-02-15
Щодо практичного застосування норм Податкового кодексу України при витратах на відрядження
Суттєво. У разі відрядження осіб, які є членами керівних органів платника податку або перебувають із ним у трудових відносинах, витрати на їхнє відрядження враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.
! Платникам податку на прибуток
<...>
Відповідно до пп. 140.1.7 ст. 140 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) платник податку на прибуток підприємств при визначенні об'єкта оподаткування враховує витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших житлових приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
При цьому зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Сума добових визначається в разі відрядження:
у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), — згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;
до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), — згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.
За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює, сума добових не включається до складу витрат платника податку.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.
Враховуючи викладене, при продовженні терміну відрядження у зв'язку з виробничою необхідністю за наявності відповідного наказу та підтвердних документів витрати на відрядження відшкодовуються працівнику.
При затримці у відрядженні з причин, що не пов'язані з господарською діяльністю платника податку, витрати, здійснені при такій затримці, не можуть бути враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
Що стосується підтвердження правомірності надання пільги з туристичного збору, то позицію Міністерства доходів і зборів України викладено, зокрема, у листах від 29.04.2011 р. №12291/7/15-0717 та від 20.08.2012 р. №1091/0/71-12/15-2217м1.
Відповідно до статті 89 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства.
Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) — голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.
Трудові відносини між фізичною та юридичною особами здійснюються на підставі трудового договору (контракту, угоди).
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пп. «а» пп. 138.10.2 ст. 138 ПКУ до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати.
Тобто в разі відрядження осіб, які є членами керівних органів платника податку або перебувають із ним у трудових відносинах, витрати на їхні відрядження враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток платника податку відповідно до вимог підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 ПКУ.
Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Заступник міністра А. ІГНАТОВ