Розпочинаючи нові бізнес-стосунки, ми мало коли можемо більш-менш вірогідно спрогнозувати, як саме вони розвиватимуться і тим більше чим завершаться. А ще менше партнери сподіваються, що погашення зобов'язань за договором доведеться очікувати роками. Однак теперішні реалії ведення бізнесу в Україні виводять на перший план очікування закриття заборгованостей минулих періодів. Тільки час покаже, як довго триватиме цей період. Тож на що слід орієнтуватися вже сьогодні у питанні строків позовної давності?
Загальні аспекти
За своєю правовою суттю позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ).
Щодо цивільного права, то тут більш-менш зрозуміло. А ось щодо порушеного інтересу слід звернутися до роз'яснень КСУ.
Офіційне тлумачення поняття «інтерес, що охороняється законом» міститься в Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004 р. №1-10/2004. Згідно з цим тлумаченням інтересом є прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать законодавству, громадським інтересам, справедливості, сумлінності, розумності та іншим загальноправовим нормам.
Є загальна та спеціальна (скорочена або більш тривала) позовна давність. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Спеціальна позовна давність визначається на рівні 1 календарного року і може бути застосовувана до дуже короткого переліку вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, розміщеної у засобах масової інформації (строк обчислюється з дня розміщення цих відомостей у засобах масової інформації або з дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості);
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
4) у зв'язку з недоліками проданого товару;
5) про розірвання договору дарування;
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
7) про оскарження дій виконавця заповіту.
Цей перелік є вичерпним — саме до цих 7 випадків може бути застосований спеціальний строк позовної давності — 1 рік.
Інші випадки спеціальної позовної давності
Спеціальні строки позовної давності встановлено:
— до вимог, які випливають з договору найму (перебіг річного терміну позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з моменту припинення договору найму);
— до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд — три роки з дня прийняття роботи замовником;
— наслідки несплати чека* — до вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік;
— для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший за три місяці, він продовжується до трьох місяців).
* Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати зазначену у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю) (ст. 1102 ЦКУ).
Зверніть увагу: зазначені строки загальної та спеціальної позовної давності є мінімальними. За згодою сторін їх можна подовжувати, але ніяк не скорочувати — вони не можуть бути меншими за ті, що визначені на законодавчому рівні. Якщо домовлено про подовження строків, це обов'язково має бути зафіксовано письмово (наприклад, безпосередньо в умовах договору при його укладенні або додатковою угодою до договору, див. ст. 259 ЦКУ).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦКУ).
Проте не все так просто, як здається на перший погляд. У постанові ВСУ від 19.03.2014 р. у справі №6-20цс14 сказано «...У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу...». Як бачимо, момент, «коли особа дізналася про порушене право», не завжди відлічується від дати основного зобов'язання: враховується і виконання зобов'язання частинами. Цей висновок повністю підтверджується нормою ч. 5 ст. 261 ЦКУ: за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання.
Алгоритм визначення строків позовної давності єдиний, і змінити його за згодою сторін не можна. У контексті розуміння цього алгоритму слід визначитися з термінами «строк» і «термін». Строком є певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Наприклад, строк дії договору поставки — це певний період (відрізок) у часі, який починається від конкретного дня і закінчується також у певний момент часу. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Наприклад, у договорі не зазначено граничну дату закінчення строку дії договору, а зазначено, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
І строк, і термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Проте трапляються і змішані ситуації, коли строк договору, визначений у ньому, закінчився, але водночас договір містить застереження: якщо сторони не виконали свої зобов'язання за договором у повному обсязі, то він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У такому разі договором передбачені основна та альтернативна дати закінчення його дії. По суті, має місце трансформація терміну дії договору з певного тимчасового відрізку на конкретний момент закінчення його дії. Тобто фактично умова про закінчення строку дії договору втратила свою чинність, але сам договір діє аж до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (усі норми діють, окрім тих, що мають прив'язку до календарного терміну дії договору). Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань, не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (ч. 1 ст. 251, ст. 256 ЦКУ), який починається з конкретного дня і закінчується також у певний момент часу (останній абзац п. 3.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Зверніть увагу: на цьому етапі, незважаючи на закінчення строку дії договору, до нього ще можна вносити зміни. Для цього, як правило, сторони укладають додаткову угоду (додаток до договору) та акт звірки розрахунків між контрагентами. Утім, ВГСУ вказує на те, що умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності (абз. 2 п. 3.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №10).
Строк позовної давності може бути перервано (ст. 264 ЦКУ) або його перебіг може бути зупинено (ст. 263 ЦКУ). Зупинення відрізняється від переривання тим, що при зупиненні перебіг строку продовжується після зникнення обставин, що обумовили таке зупинення. А при перериванні перебіг строку розпочинається з початку (час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується).
Коли переривається позовна давність:
— при вчиненні особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку;
— у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У такому разі днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля (а в разі подання безпосередньо до господарського суду — дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Слід наголосити, що закінчення позовної давності за цивільними правовідносинами не є підставою для неприйняття позову. Якщо особа вважає за потрібне звернутися до суду навіть після закінчення терміну позовної давності, її позов приймається судом (ст. 267 ЦКУ) і підлягає розгляду на загальних засадах. У такому разі позовна давність застосовується за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Строк давності притягнення до відповідальності
Відповідно до ст. 250 ГКУ, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до СГ за загальним правилом протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом таких правил. Цей строк не поширюється на штрафні санкції, розмір та порядок стягнення яких визначені ПКУ й іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи, а також на деякі інші види господарських санкцій, передбачених законодавством (наприклад, ст. 20 Закону України від 21.03.91 р. №875 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично виводить з-під дії ст. 250 ГКУ штрафи за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів).
Строки давності в податкових відносинах
Норми ст. 102 ПКУ обмежують право контролюючого органу нарахувати платникові податкові зобов'язання строком, що становить 1095 днів. Цей 3-річний строк обчислюється з моменту закінчення останнього дня граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Проте строк подовжується у разі подання УР за відповідний період — з дня його подання. Тобто, якщо знаєте, що у звітності за певний період є помилки, але строк давності добігає кінця, можливо, зручніше буде не подати УР, адже він подовжить строк можливої перевірки ще на довгі 3 роки.
Крім того, згідно з п. 56.18 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання в будь-який момент після отримання такого рішення з урахуванням строків давності у 1095 днів.
Усім відома нелюбов податківців до ПК з ПДВ, якому більше 3 років. І це незалежно від того, чи сформовано таке негативне значення ПК з ПДВ за оплаченими товарами (послугами) чи за не оплаченими. Загальні правила поводження з ПК з ПДВ, який уже відображено у декларації, встановлені, зокрема, в ст. 200 ПКУ. Законодавчих підстав для обмеження ПК з ПДВ строком в 3 роки немає. Від'ємне значення ПДВ (у разі коли сума ПЗ з ПДВ менша від суми ПК за звітний податковий період) відображається в рядку 19 декларації з ПДВ. Крім того, таку суму може бути враховано на зменшення суми податкового боргу з ПДВ (рядок 20.1 декларації з ПДВ), що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у т. ч. розстроченого або відстроченого боргу) (п. 200.3 ПКУ). Якщо ж податкового боргу немає, то таке від'ємне значення зараховується до складу ПК з ПДВ у наступному податковому періоді (рядок 20.2 декларації з ПДВ). У будь-якому разі жодного законодавчого обмеження в 3 роки на вже відображений у податковій звітності та особовій картці платника податків ПК з ПДВ немає.
Адміністративна та кримінальна відповідальність
Строк давності притягнення до адміністративної відповідальності становить за загальним правилом 2 місяці, а для справ, що розглядаються у судовому порядку, — 3 місяці (абз. 1 та 2 ст. 38 КпАПУ).
Є строки давності і щодо притягнення до кримінальної відповідальності. Вони залежно від тяжкості вчиненого злочину та можливого покарання за нього становлять від 2 до 15 років й обчислюються з дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили (ст. 49 ККУ). Лише за деякі злочини строк давності не застосовується або залишається на розгляд суду. Наприклад, давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у ст. 109 — 114-1 ККУ, проти миру та безпеки людства, передбачених у ст. 437 — 439 і ч. 1 ст. 442 ККУ.
Акт звірки та рекласифікація заборгованості
Слід уважно відстежувати факт необхідної рекласифікації заборгованості.
Як уже було сказано вище, вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, наприклад поставки, перериває строк позовної давності. Що це можуть бути за дії?
Це може бути написання гарантійного листа чи відповіді на претензію, з якої видно, що боржник визнає борг і зобов'язується його погасити, підписання боржником додаткових угод, актів звіряння розрахунків (постанова ВГСУ від 01.04.2010 р. у справі №33/202-09), графіка погашення заборгованості, відповідних листів. Фактично, маючи на руках такі документи, бухгалтер уже відображати заборгованість, підтверджену ними, як безнадійну не може. Якщо досі така заборгованість обліковувалася як сумнівна або безнадійна, то після підписання таких документів заборгованість зможе обліковуватися як поточна.
Заміна сторін договору
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦКУ). Отже, якщо має місце договір уступки права вимоги, переведення боргу, інші варіанти заміни сторін у зобов'язанні, в загальному випадку строк позовної давності не переривається та не зупиняється.
Як працює ця норма, скажімо, у відносинах страхування? Наприклад, має місце договір добровільного страхування наземного транспортного засобу. У разі настання страхового випадку за цим договором у потерпілої особи виникає право вимагати або відшкодування шкоди від особи, винної в її заподіянні, або виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою потерпіла особа уклала договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування саме до неї від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (у межах фактичних витрат, див. ст. 993 ЦКУ). При цьому перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах ВСУ від 25.12.2013 р. у справі №6-112цс13).
Трудові питання
Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів установлено у ст. 233 КЗпПУ:
- у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;
- у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тут вважаємо за потрібне попередити роботодавця, що його не звільняє від виплати належних при звільненні сум ні їх часткова оплата, ні відсутність фінансово-господарської діяльності. Уже не кажучи про те, що своєчасне невиконання судового рішення потягне повторне звернення працівника до суду зі стягненням повторно нарахованих сум (див. постанови ВСУ від 03.07.2013 р. у справі №6-64цс13; від 20.11.2013 р. у справі №6-114цс13; від 29.01.2014 р. у справі №6-144ц13).
Суб'єкт господарювання як роботодавець має більш короткий строк для судового звернення. Роботодавець має право звернутися до суду протягом одного року з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор «Дебету-Кредиту»