Підприємство-продавець отримало за індосаментом переказний вексель (зі строком за пред'явленням). Платником за векселем зазначено особу, яка передала вексель. Але юрособа-покупець, яка передала вексель, визнана банкрутом. Водночас строк платежу за векселем ще не настав. Як бути у цій ситуації — чи можна пред'явити такий вексель до оплати векселедавцю? Чи мало підприємство заявити в обов'язковому порядку претензії як векселедержатель у процедурі банкрутства?
Справді, іноді у переказному векселі платником (трасатом1) можна зазначити трасанта2 (особу, яка передала вексель). І за прикладом, наведеним у запитанні, вексель до оплати пред'являється (здійснюється акцепт) не векселедавцю, а попередньому векселедержателю. Але все за порядком.
Нагадаємо, що акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя. Шляхом акцепту платник за векселем бере на себе зобов'язання оплатити пред'явлений до оплати вексель (ст. 35 УВЗ).
Практичний досвід оформлення операцій з векселями свідчить про те, що векселедержатель після настання строку платежу дотримується стандартного алгоритму дій: векселедержатель (кредитор) складає акт пред'явлення векселя до платежу, пред'являє до платежу вексель у зазначеному у ньому місці (чи у місці, визначеному за правилами ст. 4 УВЗ). А вексельний боржник виконує зобов'язання та отримує вексель із розпискою про отримання платежу (передбаченою ст. 39 УВЗ3).
1 Особа, яка зобов'язана сплатити за переказним векселем (п. 1.2 Положення №508).
2 Векселедавець переказного векселя (п. 1.2 Положення №508).
3 У цьому разі застосовуються правила ст. 545 ЦКУ: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Водночас переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Але він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року з дати його складання (ст. 23, 34 УВЗ). УВЗ не встановлює заборони для дострокового погашення векселя, дотримуючись при цьому такої умови: держатель не може бути примушений прийняти платіж за переказним векселем до настання строку такого платежу; платник, який платить до настання строку, робить це на свій власний страх і ризик (ст. 40 УВЗ). Тобто за ст. 34 УВЗ особа, яка надала вексель, може скоротити строк оплати за ним. Інакше особа, якій надано вексель за пред'явленням, має право не раніше року з дати його складання звернутися по його оплату. Проте є випадки, коли це може бути вчинено достроково.
ВСУ (п. 17 Постанови пленуму ВСУ від 08.06.2007 р. №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів») наголошує, що в українському законодавстві немає норм, що дозволяли б визнати платника неплатоспроможним без установлення такого факту судом. Під терміном «неплатоспроможність» ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство розуміє як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше як через відновлення його платоспроможності. Неплатоспроможність платника за векселем або векселедавця, які є юридичними особами, встановлюється господарським судом у процесі порушення справи про банкрутство або визнання платника банкрутом у порядку, передбаченому Законом про банкрутство.
Отже, для врегулювання наведеної у запитанні ситуації, слід врахувати таке. У зазначеному випадку акцепт векселя є неможливим, бо маємо юридичний факт того, що до моменту пред'явлення векселя до оплати платника за ним визнано судовим рішенням банкрутом (йдеться про судове рішення, що набрало законної сили).
Відповідно, пред'явити вексель до оплати прямому боржнику (платнику за векселем) неможливо. Отримати право на внесення особи, яка має вексель, до реєстру кредиторів особи, щодо якої відкрито справу про банкрутство, досить складно. Як встановлено ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, кредитори, вимоги яких заявлено після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлено взагалі, не є конкурсними, і їхні вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Сподіватися на те, що вексель все таки буде погашено збанкрутілим боржником, можна в тому разі, якщо, згідно зі ст. 11 Закону про банкрутство, у заяві про порушення справи про банкрутство боржник зазначив підприємство-векселедержателя у переліку кредиторів, вимоги яких ним визнаються.
Таким чином, принципово можна говорити лише про вимоги, строк виконання яких настав. І коли йдеться про вексель, який пред'являється до оплати раніше встановленого строку, то ці вимоги навряд чи приймуться судом як дійсні вимоги кредитора (якщо векселедержатель (продавець за нашим прикладом) має намір вступити у справу як кредитор у межах установленого судом строку для подання заяв у справі про банкрутство).
Тож, відповідно до п. 4 ст. 2 Закону про обіг векселів, порушення провадження у справі про банкрутство або визнання боржника банкрутом є достатнім для виникнення у векселедержателя права регресу до настання терміну платежу, незалежно від того, чи акцептував трасат вексель. Якщо ж вексель не підлягає акцепту, право регресу виникає у векселедержателя лише в разі визнання трасанта банкрутом (порушення справи про банкрутство у цьому випадку недостатньо).
Наведена у запитанні ситуація спонукає розглянути питання дострокового погашення векселя через специфічну та незворотну обставину — банкрутство юрособи, яка передала вексель за індосаментом і є за ним платником. Тому важливо врахувати, що відповідно до статей 43, 77 УВЗ держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта й інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов:
— якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт;
— у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або в разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або в разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;
— у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.
Тож, з урахуванням правил ст. 43 УВЗ та п. 4 ст. 2 Закону про обіг векселів, вважаємо, що у цьому випадку спрацьовує один із факторів привабливості векселя з погляду ліквідності — можливість витребувати платіж не лише від платника за векселем, а й від усіх осіб, які поставили на ньому свій підпис.
Оскільки наш платник уже визнаний банкрутом, то право на звернення до суду з позовом до всіх солідарно зобов'язаних за векселем осіб виникає у векселедержателя (продавця за нашим прикладом) до настання терміну платежу за ним.
Отже, можемо дійти таких висновків:
1) вексель не втрачає сили через банкрутство юрособи — платника за векселем, вимоги щодо оплати за векселем можуть бути пред'явлені до усіх осіб, які поставили на ньому свій підпис;
2) банкрутство платника за векселем дає право вимагати платежу до настання строку платежу за векселем шляхом звернення до суду.
Нормативна база
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- УВЗ — Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, затверджений конвенцією від 07.06.30 р.
- Закон про банкрутство — Закон України від 14.05.92 р. №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
- Закон про обіг векселів — Закон України від 05.04.2001 р. №2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні».
- Положення №508 — Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене постановою НБУ від 16.12.2002 р. №508.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»