• Посилання скопійовано

Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Постанова Вищого адміністративного суду України від 27.02.2014 р. №К/800/41631/13

Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суттєво. Сама собою неможливість реалізації податковими органами їх компетенції щодо проведення зустрічних звірянь контрагента не може вважатися доказом вчинення платником податку порушень податкового законодавства.

! Платникам

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого — Степашка О. І., суддів — Островича С. Е., Федорова М. О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 р. у справі №810/757/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» (далі за текстом — позивач, ТОВ «Вега-Опт») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі за текстом — відповідач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.2013 р. №0001232300, №0001222300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 р., у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом перевірки від 23.01.2013 р. №123/22-00/36444956 встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р., а саме: занижено суму податку на додану вартість у розмірі 133511,00 грн (вересень 2009 року — 85519,00 грн, жовтень 2009 року — 23791,50 грн, грудень 2009 року — 9672,20 грн, лютий 2010 року — 1083,30 грн, квітень 2010 року — 7174,30 грн, травень 2010 року — 6271,10 грн); п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» — занижено податок на прибуток на 166890,00 грн (2009 року — 148729,00 грн, І квартал 2010 року — 1354,00 грн, півріччя 2010 року — 16807,00 грн).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що документацію на підтвердження фактичного переміщення товару за взаємовідносинами між позивачем та його контрагентом позивачем суду не надано. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. Відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, своєю чергою, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Проте із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Шляховик-Авто», та отримання послуг перевезення вантажу товарно-транспортними накладними не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки законодавчі норми не ставлять у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів та, відповідно, набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому безпідставним є твердження судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи згідно із Законом України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положенням №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Доказів того, що зазначені накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, немає. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, слід зазначити, що в разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій певні недоліки первинних документів, зокрема їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку — покупця до відповідальності.

При цьому безпідставними є висновки суду, що ТОВ «Шляховик-Авто» згідно з актом від 29.10.2012 р. №3863/22-222-35976724 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Шляховик-Авто» з питань підтвердження відомостей щодо взаємовідносин з контрагентами не знаходиться за юридичною адресою, перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що й результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначено як підставу для висновків під час проведення перевірок. Сама собою неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок зазначеного контрагента не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства ТОВ «Шляховик-Авто».

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» підлягає задоволенню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 р. — скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.02.2013 р. №0001232300, №0001222300.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним судом України у випадках, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий: О. СТЕПАШКО Судді: С. ОСТРОВИЧ, М. ФЕДОРОВ

До змісту номеру