Лист Міністерства доходів і зборів України від 28.02.2014 р. №5087/7/99-99-10-03-01-17
Щодо судової практики з питань визначення митної вартості товарів (витяг)
Суттєво. Міндоходів зазначає, що суди не повинні підміняти митні органи у питанні контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та визначення методу її обчислення у разі виникнення обґрунтованого сумніву.
! Імпортерам
Аналіз прийнятих Верховним судом України рішень у справах, що стосуються визначення митної вартості товарів, свідчить, що висловлені в них правові позиції ґрунтуються на нормах Митного кодексу України 2002 року (зі змінами).
Разом з тим, такі правові позиції можуть бути корисними і для розуміння правильного застосування норм Митного кодексу України 2012 року.
У своїх рішеннях Верховний суд України, підтверджуючи виключну компетенцію митних органів у питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості товарів, констатує, що їх повноваження мають здійснюватися у спосіб, визначений законом.
Наприклад, у постанові від 22.10.2013 р. у справі №21-326а13 Верховний суд України на підставі аналізу норм Митного кодексу України 2002 року вказує, що обов'язковою умовою правомірності дій митниці щодо застосування резервного методу визначення митної вартості товарів є дотримання встановленої законом процедури, зокрема проведення консультацій, у ході яких може бути здійснено обмін наявною у митниці та декларанта інформацією, та обґрунтування неможливості застосування попередніх п'яти методів визначення митної вартості товарів.
Статтею 57 Митного кодексу України 2012 року встановлено, що першим (основним) методом визначення митної вартості товарів, які імпортуються, є метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний (другорядний) метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Отже, наведена вище позиція Верховного суду України є актуальною і на сьогодні.
Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України 2012 року підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Правильному застосуванню вказаної норми може сприяти розуміння логіки правової позиції Верховного суду України, висловленої ним в постанові від 01.10.2013 р. у справі №21-354а13.
У вказаній постанові Верховний суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.
Наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний суд України, митниця зобов'язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
У постановах від 15.10.2013 р. у справі №21-270а13 та від 22.10.2013 р. у справі №21-342а13 Верховний суд України за результатами аналізу Митного кодексу України 2002 року зазначає, що підставою для витребовування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості може бути наявність у спеціалізованих програмно-інформаційних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далі — ЄАС) інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів.
Аналогічної позиції дотримується на сьогодні і Вищий адміністративний суд України під час перегляду справ про скасування рішень про коригування митної вартості, прийнятих уже на підставі норм Митного кодексу України 2012 року.
Наприклад, в ухвалах від 30.01.2014 р. у справі №К/800/41272/13 та від 17.12.2013 р. у справі №К/800/28635/13 Вищий адміністративний суд України зазначає, що аналіз норм Митного кодексу України 2012 року дає підстави вважати, що контроль правильності обчислення декларантом митної вартості може здійснюватися, в тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тобто з використанням ЄАС, яка містить відповідну інформацію.
При цьому суд вважає, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. У цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Слід зазначити, що у переважній більшості випадків позовні вимоги платників податків про скасування рішень митниць про коригування митної вартості товарів поєднані з вимогами про стягнення з державного бюджету сум податків, сплачених під час митного оформлення товарів, що відповідають різниці між податками, нарахованими на митну вартість товару, заявлену декларантом, та податками, нарахованими на таку вартість, визначену митницею.
У зв'язку з цим окремої уваги заслуговує наступна правова позиція Верховного суду України, висловлена ним у постанові від 17.12.2013 р. у справі №21-439а13.
Питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разі виникнення обґрунтованого сумніву, належать до виключної компетенції митних органів.
Постановляючи рішення про стягнення з державного бюджету на користь платника суму податків, що дорівнює різниці між сумою, розрахованою за митною вартістю, заявленою декларантом, та сумою, розрахованою за митною вартістю, визначеною митницею, суди фактично визначають митну вартість товарів за першим методом, чим підміняють митний орган.
У вказаній вище справі зазначене стало підставою для скасування рішення Вищого адміністративного суду України та направлення справи на касаційний розгляд.
Враховуючи викладене, зобов'язую організувати вивчення цього листа фахівцями підрозділів правової роботи з метою використання при супроводженні судових справ.
Директор Департаменту правової роботи В. КОЧКАРОВ