Наше підприємство замовило послуги з перевезення купленої продукції у транспортній компанії. Після надання послуг перевізник передав нам акт виконаних робіт (наданих послуг). Тепер у нас перевірка, і податківці вважають, що ми не мали права віднести до податкових витрат витрати на перевезення, підтверджені лише актом виконаних робіт. Вони кажуть, що потрібно було отримати від перевізника ТТН. Чи правомірні вимоги податківців?
Пригадаємо норми п. 138.2 ПКУ, де зазначено, що податкові витрати визнаються на підставі первинних документів, які підтверджують здійснення платником податку затрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку, та інших документів, встановлених р. II ПКУ. Те саме зазначено і в п. 44.1 ПКУ. I всі пам'ятають вимоги пп. 139.1.9 ПКУ, який забороняє відносити до податкових витрат витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку та нарахування податку. При цьому звертаємо увагу, що вантажоперевізник визнає дохід від надання послуг за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує надання послуг (п. 137.1 ПКУ).
Як бачимо, у ПКУ мало конкретики і не зазначено, які саме документи слід оформлювати.
А отже, для автотранспортного підприємства акт буде первинним документом, який зазначатиме час визнання доходу. Тож той самий акт надання послуг і даватиме право замовнику послуг з перевезення на віднесення понесених затрат на податкові витрати за ПКУ. Адже акт — це первинний документ. Звісно, за умови, що в такому акті є всі необхідні для первинних документів реквізити (п. 2.7 Положення №881). Нагадаємо: у будь-якому первинному документі мають бути реквізити, передбачені ст. 9 Закону про бухоблік2 та п. 2.4 Положення №88. А саме:
— назва, дата і місце складання документа;
— назва підприємства, від імені якого оформлено документ;
— зміст, обсяг та одиниця виміру госпоперації;
— посади осіб, відповідальних за здійснення госпоперації і правильність її оформлення;
— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у госпоперації;
— ідентифікаційний код підприємства;
— номер документа;
— підстава для здійснення операцій;
— дані про документ, що засвідчує особу одержувача, тощо.
Також треба, щоб його підписали представники підприємств (виконавця та замовника), яким таке право надано внутрішніми документами згаданих юросіб (наказом, документообігом та іншими). Це можна обґрунтувати, наприклад, нормами п. 1 ст. 853 ЦКУ.
Тож якщо ваш акт відповідає всім вимогам до первинного документа, ви сміливо можете формувати податкові витрати за отриманими послугами з перевезення (п. 138.2 ПКУ).
На практиці фахівці з ДПI зазначають, що перевізник повинен був скласти і видати товарно-транспортну накладну3 (ТТН). Адже це пряма вимога п. 1 Правил №3634, де, зокрема, згадано, що саме ТТН — єдиний документ для всіх учасників транспортного процесу, призначений, зокрема, для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт. Додатково у п. 11.1 вищезгаданих Правил зазначено, що основним документом на перевезення вантажів є, зокрема, ТТН. Також інспектори ДПI зазначають, що пункт 1 Переліку №2075 свідчить, що водій, який здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, зокрема, повинен мати ТТН. А у п. 2 Наказу №488/346 взагалі зазначено, що ТТН зобов'язані використовувати всі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності. Крім того, Мінтранс у листі від 10.08.2010 р. №3845-01/09/19-10 (див. «ДК» №39/2010) зауважив, що не допускається заміна ТТН будь-яким іншим документом. Підсумовуючи, згадаємо і консультацію податківців з ЄБПЗ (підр. 110.07.04), де вони зазначають, що в разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у т. ч. ТТН, платник податку не має права на податкові витрати за такими витратами.
Звісно, аргументи податківців теж мають вагу. Та все ж у нас є контраргументи.
1. Як ми зауважили вище, у самому ПКУ не зазначено про прямий зв'язок податкових витрат з наявністю чи відсутністю ТТН. Тепер варто пригадати, що ПКУ забороняє установлювати додаткові обмеження щодо складу витрат платників податків (п. 140.5 ПКУ).
2. Наказ №488/364, яким ухвалено форму ТТН, не зареєстрований у Мін'юсті. А отже, не має всезагальної юридичної сили, тож його не обов'язково застосовувати підприємствам, що не належать до сфери управління Мінтрансу та Мінстату6.
1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88.
2 Закон України від 16.07.99 р. №996-XII «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
3 Типова форма №1-ТН, затверджена наказом Мінтрансу та Мінстату України від 29.12.95 р. №488/346.
4 Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. №363.
5 Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджений постановою від 25.02.2009 р. №207.
6 Постанова ВГСУ від 17.02.2005 р. №34/281а, лист Мін'юсту від 07.06.2000 р. №33-32-874.
Підіб'ємо підсумки. На думку автора, якщо у підприємства послуги з автоперевезення підтверджено лише актом виконаних робіт, який містить усі обов'язкові реквізити первинного документа, то такі витрати цілком законно, на підставі п. 168.2 ПКУ, знайдуть своє місце у податкових витратах і без такого документа, як ТТН. Але будьте готові, що перевіряльники для підтвердження витрат вимагатимуть у вас ТТН. Тож для уникнення конфліктів рекомендуємо вимагати у перевізника оформити ще і ТТН.
Василь БРЮХОВИЦЬКИЙ, «Дебет-Кредит»