Продовжуємо тему відпусток, розпочату в попередньому номері. У цьому матеріалі розглянемо практичні моменти, пов'язані з наданням відпусток. Крім того, зверніть увагу на статтю у «ДК» №22/2011, присвячену створенню резервів відпусток в нових умовах оподаткування.
Кому надається відпустка повної тривалості
У перший рік роботи право на щорічну відпустку (як основну, так і додаткову) повної тривалості у працівника виникає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. У разі надання працівникам щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їхня тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу (ч. 6 ст. 10 Закону про відпустки).
Окремим категоріям працівників на їхнє прохання щорічні відпустки повної тривалості мають надаватися і до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи на підприємстві. За домовленістю між працівником та роботодавцем можуть бути передбачені й інші випадки надання повної відпустки до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи на підприємстві, але вони мають бути обумовлені колективним чи трудовим договором.
Кому надається відпустка до закінчення шестимісячного строку
Щорічні відпустки повної тривалості до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи надаються:
1. Жінкам перед або після відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.
2. Жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда.
3. Iнвалідам.
4. Особам віком до 18 років.
5. Чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами.
6. Особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання
7. Сумісникам (одночасно з відпусткою за основним місцем роботи).
8. Працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
9. Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації (у таких ситуаціях її перераховують на нове місце роботи).
10. Працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.
11. Батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу.
12. Працівникам, переведеним на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, до установи, організації, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації (ст. 81 КЗпП).
13. Iншим категоріям працівників, визначеним законодавством.
Відпустки за другий і наступні роки роботи на підприємстві можуть бути надані працівникові у будь-який період відповідного робочого року.
Графік відпусток — для чого потрібен
Чинним законодавством, а саме ст. 79 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки, передбачено такий порядок погодження періодів надання щорічних відпусток працівникам:
1) за ініціативою власника (уповноваженого ним органу) або виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу складається графік відпусток. При складанні графіків ураховуються особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. А тому кожен працівник має право обирати (пропонувати) найсприятливіший період для своєї відпустки. Проте при складанні графіка мають враховуватися також інтереси роботодавця;
2) з урахуванням інтересів обох сторін формується остаточний варіант графіка, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом;
3) затверджений графік доводять до відома всіх працівників підприємства.
Форму графіка надання відпусток чинним законодавством не встановлено. Можна користуватися такою формою, як на зразку 1. У разі потреби вносити додаткові графи.
Зразок 1
Форма графіка надання відпусток
Як правило, у графіках відпусток конкретна дата початку відпустки не встановлюється, а визначається місяць початку використання відпустки. Iнколи зазначають два місяці: місяць початку відпустки та її закінчення. Але конкретні дати початку та закінчення відпустки у межах, установлених графіком, погоджують працівник і власник. Так, згідно з ч. 11 ст. 10 Закону про відпустки, не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки. Це можна зробити як шляхом вручення працівникові окремо складеного повідомлення, так і шляхом ознайомлення його з наказом про надання відпустки під підпис у цьому наказі. Слід пам'ятати, що порушення строку такого повідомлення даватиме працівникові право вимагати перенесення щорічної відпустки на інший період.
Якщо у графіку відпусток, з яким були ознайомлені працівники (бажано під підпис), зазначено конкретне число початку відпусток працівників, то окремо повідомляти їх про дату початку відпустки не потрібно.
Працівники, які можуть взяти відпустку в будь-який зручний час
Є категорія працівників, яким власник зобов'язаний надати відпустку в будь-який зручний для них час, що слід враховувати під час складання графіка.
До таких працівників належать (ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки):
1) особи віком до 18 років;
2) інваліди;
3) жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
5) одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері);
6) опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
7) дружина (чоловік) військовослужбовця;
8) ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
9) ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
10) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
11) працівники, віднесені до 1 та 2 категорії потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС (п. 22 ч. 1 ст. 20 Закону №796);
12) один із батьків дитини, якій встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, або особа, яка замінює батьків (п. 3 ч. 3. ст. 30 Закону №796);
13) інші категорії працівників, передбачені законодавством.
Умову про надання відпустки у зручний для них час будь-яким іншим категоріям працівників можна закласти до трудового або колективного договору.
Час відпустки із зазначеними працівниками можна погоджувати й у графіку відпусток. Проте за потреби такий працівник має право вимагати відпустки в інший термін.
Якщо працівник, який належить до однієї з перерахованих вище категорій, йде у відпустку в обумовлений графіком час, то подавати заяву про надання відпустки не обов'язково. У решті випадків такий працівник подає заяву про надання відпустки.
Ні в Законі про відпустки, ні в КЗпП не міститься вказівка на строк, у який має бути складено та затверджено графік відпусток. Як правило, графіки відпусток складають щороку, на початку календарного року.
Звертаємо увагу, що працівники, час відпусток яких визначається графіками, мають право йти у відпустку в обумовлений термін без додаткового подання заяв про надання відпусток. Законодавство про працю не вимагає їх подання. А для роботодавця (відділу кадрів) підставою для наказу про надання відпустки у цьому разі буде графік відпусток, затверджений в описаному вище порядку. I в наказі має бути визначено конкретний період відпустки працівника.
Якщо немає графіка відпусток
На багатьох підприємствах графіки відпусток не складають. У таких випадках підставою для надання відпустки є заява працівника, в якій зазначається, з якого числа і на який строк працівник хоче піти у відпустку. За наявності права на додаткову відпустку працівник повинен зазначити підставу для надання такої відпустки.
Заява також подається у разі, якщо працівник з певних обставин бажає піти у відпустку в інший час, ніж передбачений графіком.
Коли власник (уповноважений ним орган) візує заяву, то або погоджується із запропонованим працівником строком, або вносить свої корективи, про що повідомляє працівника. Заява, підписана керівником, передається до відділу кадрів, який готує наказ про надання відпустки, що потім передається до бухгалтерії.
Як можна перенести відпустку на інший строк
За згодою сторін щорічну відпустку можна перенести на інший період. Iніціатором перенесення при цьому може бути як працівник, так і роботодавець.
На прохання працівника відпустка має бути обов'язково перенесена лише у двох випадках: якщо працівник за два тижні до встановленого графіком терміну не отримав письмового повідомлення про відпустку або йому не були виплачені відпусткові за три дні до початку відпустки (частина 1 статті 11 Закону про відпустки).
В інших випадках власник самостійно вирішує, задовольняти чи не задовольняти прохання працівника про перенесення відпустки.
Власник може бути ініціатором перенесення лише у виняткових випадках, коли надання щорічної відпустки працівникові у раніше обумовлений період може несприятливо вплинути на нормальну роботу підприємства, та за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 к. д. буде надано у поточному робочому році.
При цьому таке перенесення можливе лише за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Перенесення відпустки можливе не лише за бажанням однієї зі сторін, а й в обов'язковому порядку.
Коли відпустка переноситься в обов'язковому порядку
Згідно з частиною 2 статті 11 Закону про відпустки, щорічна відпустка переноситься у разі:
- тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
- виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
- настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
- збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.
Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період. У разі перенесення невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
При перенесенні відпустки її новий строк встановлюється за домовленістю між працівником та роботодавцем. Перенесення здійснюється на підставі відповідної заяви працівника, де зазначаються дата бажаного відпочинку та період.
Як щорічні відпустки можна поділити
На прохання працівника та за згодою з роботодавцем щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості. Проте основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів. Це може бути як перша частина, так і друга, третя і т. д.
Наприклад, до кінця робочого року відпустку працівника загальної тривалості 28 днів було розбито на 6, 8 та 14 днів. З метою недопущення втрат робочого часу роботодавець може й не погодитися на поділ відпустки. Він також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але в будь-якому разі не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Особливості надання відпустки при звільненні працівника
Відповідно до ст. 3 Закону про відпустки, за бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення у такому разі вважатиметься останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У такому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.
Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки.
Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки.
Відпустка для сумісників
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 Закону про відпустки), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.
Тривалість відпустки за сумісництвом така ж сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.
Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається у той самий час, що й за основним місцем роботи.
Працівник на умовах неповного робочого часу
Можливість укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу передбачено ст. 56 КЗпП. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, у т. ч. таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час.
Неповний робочий час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий день), так і шляхом зменшення кількості робочих днів протягом тижня (неповний робочий тиждень) або одночасного зменшення щоденної роботи при неповному робочому тижні. Законодавством не встановлено мінімальної тривалості неповного робочого часу.
Неповний робочий час може бути встановлений як на певний період, так і без обмеження строком. Конкретна норма неповного робочого часу зазначається у наказі керівника підприємства із зазначенням конкретних днів та годин роботи.
Робота на умовах неповного робочого часу встановлюється за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і власником. Такі умови праці можуть бути погоджені як при прийнятті на роботу, так і згодом, шляхом подання відповідної заяви і видання наказу про встановлення неповного робочого часу. За наявності змін в організації виробництва і праці неповний робочий час може бути встановлено за ініціативою роботодавця (ст. 32 КЗпП). Колективним договором може бути визначено нижню межу неповного робочого часу, який може бути встановлений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Слід пам'ятати: робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, а оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку (ч. 3 ст. 56 КЗпП). Таким чином, робота на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня не спричиняє скорочення тривалості щорічних відпусток, а обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки працівникам, які працюють на таких умовах, провадиться у загальному порядку відповідно до норм Порядку №100.
Працівник з ненормованим робочим днем
Незважаючи на те, що законодавство про працю й досі не містить визначення терміна «ненормований робочий день», воно часто вживає його. Мало того, згідно зі ст. 8 Закону про відпустки, для працівників з ненормованим робочим днем передбачено надання щорічної додаткової відпустки тривалістю до 7 к. д.
Відсутність законодавчого трактування згаданого поняття ще раніше спробувало компенсувати Мінпраці, затвердивши наказом від 10.10.97 р. №7 Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (далі — Рекомендації).
Це потрібно знати
Випадки обов'язкового надання щорічних відпусток повної тривалості:
1) працівникам віком до 18 років — надається протягом робочого року;
2) працівникам, які мають право на додаткові щорічні відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами або з особливим характером праці — надається протягом робочого року;
3) працівникам, яким щорічна відпустка не надавалася два робочі роки поспіль.
Стаття 11 Закону про відпустки
У п. 1 Рекомендацій дається визначення ненормованого робочого дня — це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).
У Рекомендаціях пропонуються категорії працівників, для яких може бути встановлено ненормований робочий день:
1) особи, праця яких не піддається точному обліку у часі;
2) особи, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
3) особи, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, на підприємстві має бути визначено колективним договором.
Зауважимо: єдиною особливістю надання щорічних відпусток працівникам із ненормованим робочим днем є те, що вони мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю до 7 календарних днів. У всьому іншому відпустки надаються у загальному порядку.
Надання додаткової відпустки для цієї категорії працівників зумовлене особливим характером їхньої праці. Додаткова відпустка є певною компенсацією таким працівникам за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки працівникам із ненормованим робочим днем встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника на таких умовах.
При наданні відпусток працівникам із ненормованим робочим днем, які при цьому працюють на умовах неповного робочого часу, потрібно враховувати деякі нюанси. Так, згідно з п. 2 Рекомендацій, ненормований робочий день не може встановлюватися для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Це логічно, адже йдеться про два різні режими роботи: неповний робочий день передбачає фіксовану тривалість робочого дня, тимчасом як ненормований робочий день такої фіксації не передбачає. Тобто це два взаємовиключні поняття. Таким чином, працівники, яким встановлено неповний робочий час шляхом зменшення тривалості робочого дня або шляхом зменшення тривалості робочого тижня з одночасним зменшенням тривалості робочого дня, не користуються правом одержання додаткової відпустки за особливий характер роботи, а саме: за роботу в умовах неповного робочого дня.
А ось для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день застосовуватися може (щодо тих днів, які є робочими для працівника). Тому вони користуються правом одержання додаткової відпустки за особливий характер праці.
Нормативна база
- КзПП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
- Закон про відпустки — Закон України від 15.11.96 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
- Закон №796 — Закон України від 28.02.91 р. №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Максим ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ, «Дебет-Кредит»