Суттєво. Якщо роботодавцем — резидентом за свій рахунок сплачується на користь працівника сума внесків за договорами добровільного медичного страхування, але дохід у вигляді заробітної плати ще не нараховувався таким роботодавцем, то сума таких внесків оподатковується в повному обсязі без урахування положень пп. «в» пп. 164.2.16 ПКУ.
! Роботодавцям
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення ТОВ <…> (далі — Товариство) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні, платник податків зазначив, що Товариство є роботодавцем та податковим агентом щодо доходів своїх працівників. Товариство має намір укласти договір добровільного медичного страхування працівників зі страховою компанією (далі — договір).
Під час дії договору (не менше 1 року) можливі зміни в списках застрахованих осіб у зв’язку зі звільненням працівників та приєднанням до договору страхування нових працівників, у зв’язку з чим може змінюватися перелік застрахованих осіб та відповідні додатки до договору.
Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи має право Товариство застосовувати норми пп. «в» пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, якщо на дату сплати страхової премії заробітна плата працівника за відповідний місяць ще не була фактично нарахована, але за підсумками цього місяця буде нарахована в достатньому для застосування пільги розмірі, тобто сума страхової премії не перевищить 30 відсотків такої нарахованої заробітної плати?
2. Якщо на дату сплати страхової премії заробітна плата працівника за відповідний місяць ще не нарахована, чи виникає у Товариства обов’язок утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб і військового збору саме на дату такої сплати, чи цей обов’язок має визначатися з урахуванням підсумкового розміру нарахованої заробітної плати за відповідний календарний місяць?
Щодо першого та другого питань
Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Законом України від 18 листопада 2021 року №1909-IX «Про страхування» (далі — Закон №1909) передбачено, зокрема, що страхувальник — це особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону №1909).
Застрахована особа — фізична особа, визначена страхувальником у договорі страхування, життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення якої є об’єктом страхування за договором страхування (п. 15 частини першої ст. 1 Закону №1909).
При цьому страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) — це плата у грошовій формі за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику згідно з договором страхування (п. 53 частини першої ст. 1 Закону №1909).
Згідно з частиною першою ст. 89 Закону №1909 страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).
Відповідно до пп. 14.1.52-1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування — це договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Підпунктом 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою),крім доходів, зазначених у пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, пп. 3 і 4 п. 170.13-1 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема сума страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) за договорами добровільного медичного страхування сплачена будь-якою особою — резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються роботодавцем — резидентом за свій рахунок за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку та/або за договорами добровільного медичного страхування в межах 30 відсотків нарахованої заробітної плати такому працівнику (пп. «в» пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику(крім випадків, визначених у пп. 167.2 — 167.5 ст. 167 Кодексу).
Відповідно до пп. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу.
Об’єктом оподаткування військовим збором, для платників, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1 пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Згідно з пп. 1 пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу ставка військового збору для платників, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить — 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1 пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною пп. 4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому у ст. 168 та пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Враховуючи викладене, якщо роботодавцем — резидентом за свій рахунок сплачується на користь працівника сума внесків за договорами добровільного медичного страхування, але дохід у вигляді заробітної плати ще не нараховувався таким роботодавцем, то сума таких внесків оподатковується в повному обсязі без урахування положень пп. «в» пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.
Водночас пп. 169.4.3 п. 169.4 ст. 169 Кодексу передбачено, що роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку на доходи фізичних осіб за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.
Водночас зауважуємо, будь-які висновки щодо оподаткування доходів фізичних осіб, можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.