Iндивідуальна податкова консультація Державної фіскальної служби України від 30.11.2018 р. №5048/6/99-99-13-02-03-15/IПК
Щодо практичного застосування норм податкового законодавства
Суттєво. Оплата вартості проживання і проїзду працівників під час відрядження з корпоративної платіжної картки не вважається додатковим благом працівників, бо під час відрядження вони виконують обов'язки трудового найму.
! Працедавцям
Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у листі.
Особливості застосування електронних платіжних засобів та порядок здійснення операцій з їх використанням визначено Постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 р. №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», відповідно до п. 2 розділу II якої користувачем електронного платіжного засобу може бути юридична або фізична особа. Емітент має право надавати фізичним особам, які не здійснюють підприємницької діяльності, особисті електронні платіжні засоби, а суб'єктам господарювання — корпоративні електронні платіжні засоби.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи — резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) (пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
При цьому додаткові блага — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Кодексу) (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Враховуючи викладене, у разі якщо оплата вартості проживання, проїзду фізичних осіб (працівників) під час відрядження здійснюється одною фізичною особою (працівником) від імені та за рахунок юридичної особи (роботодавця) з використанням корпоративної платіжної картки, то сума понесених витрат не вважається додатковим благом працівників, оскільки під час відрядження ними виконуються обов'язки трудового найму.
Водночас додаткове благо надається виключно податковим агентом, поняття якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізичній особі.
Крім того, порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк, визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу, відповідно до якого Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, у терміни, встановлені пп. 170.9.2 та пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 Кодексу, після завершення відрядження.
Зауважуємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.