До індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 27.11.2018 р. №4987/6/99-99-12-02-03-15/IПК
У 90-х роках, коли підприємництво в нашій країні лише починалося, серед масово створюваних ТзОВ було модно записувати до видів діяльності все, що лише можна було вигадати: від пошиття одягу й автоперевезень до розведення породистих коней і запуску космічних кораблів. Певний сенс у цьому був: тоді ніхто не знав, на чому завтра можна буде заробити, а внесення змін до статуту — все ж деякий клопіт.
Як видно, і тепер, через майже тридцять років, деякі суб'єкти господарювання керуються схожими міркуваннями і записують собі вид діяльності просто про всяк випадок, «щоб двічі не ходити». Однак стан законодавчої бази, що регулює підприємництво, нині все ж не такий, як був у 90-х, і така запобігливість може обернутися фінансовими втратами.
Товариство, яке звернулося до ДФС із запитом, отримало дозвіл на спеціальне використання води, видобутої з артезіанської свердловини, передбачивши можливість отримання економічної вигоди від передачі обсягів води іншим суб'єктам господарювання.
Та щось не склалося, і фактично підприємство використовувало цю воду лише для задоволення власних господарсько-побутових потреб. На цій підставі товариство вважало, що не здійснює спеціального водокористування, а тому не зобов'язане сплачувати рентну плату.
ДФС із цим не погодилася. На її думку, вже сама наявність дозволу на спецводокористування, яким передбачено можливість продажу видобутої зі свердловини води іншим суб'єктам господарювання, є підставою для сплати рентної плати за весь видобутий обсяг води.
Згідно з п. 255.1 ПКУ, платниками рентної плати за спецвикористання води є первинні водокористувачі (крім обсягів води, використаної для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб).
Отже, якщо використовувати воду тільки на згадані потреби, то водокористувач не є платником податку в принципі. За визначенням Водного кодексу, первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.
Мусимо зауважити, що позиція податкової в цьому питанні не є однозначною. У деяких консультаціях, як у коментованій, вона говорить, що не передбачено окремого обліку оподатковуваного та не оподатковуваного рентною платою обсягу води, а тому плата справляється за весь видобутий обсяг.
Однак іноді вона стверджує (наприклад, в IПК від 01.10.2018 р. №4252/6/99-99-12-02-03-15/IПК), що первинний водокористувач мусить забезпечити окремий облік обсягів води, які використовуються для звільнених від оподаткування рентною платою потреб, і що лише за неможливості ідентифікації неоподатковуваного обсягу оподаткуванню рентною платою підлягає весь видобутий обсяг води.
Висновків із цього можна зробити два. По-перше, якщо суб'єкт господарювання не має певності, що знайде попит на свою воду, поспіх з отриманням дозволу на спецвикористання води із зазначенням мети водокористування «постачання іншим суб'єктам господарювання», а не лише «для власних питних та санітарно-гігієнічних потреб» може призвести до зайвих фінансових втрат у вигляді рентної плати за весь видобутий обсяг води, в т. ч. використаний для звільнених від оподаткування потреб. По-друге, варто забезпечити технічну можливість окремого обліку води, що використовується для оподатковуваних і неоподатковуваних потреб, і в запиті на IПК зазначити про це — тоді є шанс отримати сприятливішу консультацію, ніж коментована.
Андрій ПОРИТКО, головний редактор