До листа Державної служби України з питань праці від 05.10.2017 р. №9891/4/4.1-дп-17
Формуючи цей запит, ми мали на меті насамперед з'ясувати, чи вважається праця за сумісництвом у п'ятьох та більше роботодавців порушенням законодавства про працю, і якщо така ситуація не є за своєю суттю порушенням, то з якою метою ця інформація надається Пенсійним фондом України Державній службі України з питань праці?
Ми керувалися тим, що норми п. 1 розд. IV Порядку №11-11 містять застереження про те, що інформація, яка надається Пенсійним фондом України Державній службі України з питань праці, включає дані, зокрема, про застрахованих осіб, які працюють за сумісництвом у 5-ти та більше страхувальників.
1 Порядок обміну інформацією про відомості, що містять ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, затверджений постановою правління ПФУ від 29.05.2017 р. №11-1.
З одного боку, багатьом бухгалтерам реально не зрозуміло, в чому тут полягає порушення? I якщо виявлення таких фактів може спричинити перевірку, то кого саме з усіх п'ятьох роботодавців перевірятимуть контролери (за основним місцем роботи чи за всіма місцями роботи таких працівників)?
З іншого боку, якщо праця за сумісництвом у п'ятьох та більше роботодавців є порушенням, то як роботодавцям убезпечитися від такого порушення? Адже чинне законодавство (зокрема, КЗпП) не вимагає в роботодавця отримувати від працівників інформацію про наявність у них інших місць роботи та кількість таких місць. Це підтверджує і саме Мінсоцполітики. У листі від 09.06.2017 р. №294/0/22-17/134 цей регулятор зауважує, що законодавством про працю не встановлено обов'язку працівника повідомляти роботодавця, де він працює за сумісництвом і про факт звільнення з основного місця роботи. Мало того, жодної відповідальності роботодавця за неповідомлення його сумісником про звільнення з основного місця роботи не передбачено. Якщо ж працівник-сумісник повідомив роботодавця про звільнення з основного місця роботи, роботодавцю слід видати відповідні накази (розпорядження), які засвідчать наявність у працівника основного місця роботи.
Держпраці у коментованому листі підтверджує, що законодавством кількість підприємств, установ та організацій, де працівник може працювати за сумісництвом, не обмежується. Разом з тим працівник має вирішити, яке місце роботи він вважає основним. Тож у будь-якому разі від роботодавця тут нічого не залежить: таке рішення має бути прийнято працівником самостійно.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор