Безкарність, як відомо, призводить до вседозволеності. Якщо працівник усвідомлює, що завдану підприємству шкоду з нього буде стягнуто, він як мінімум буде обережнішим. Отже, розглянемо питання матеріальної відповідальності працівника: види, умови, обмеження.
Почнімо з того, чи всі працівники, з якими укладено договори про матеріальну відповідальність, несуть матеріальну відповідальність.
Часто на підприємствах укладають договори про повну матеріальну відповідальність з усіма працівниками, не зважаючи на той факт, що такі договори укладаються з працівниками, які працюють на посадах, що пов'язані з обслуговуванням цінностей або виконують відповідну роботу, зазначену у Переліку №447/24.
У постанові ВСУ від 25.04.2012 р. №6-16цс12 суд дійшов висновку, що договори матеріальної відповідальності з особами, посади яких не зазначено в Переліку №447/24, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Тож такі працівники несуть відповідальність за завдану підприємству шкоду на загальних засадах, у межах середнього місячного заробітку.
Види матеріальної відповідальності
За чинним трудовим законодавством матеріальна відповідальність поділяється на обмежену і повну, а також індивідуальну та колективну.
Колективна відповідальність
Відповідно до ст. 135-2 КЗпП, колективна відповідальність може запроваджуватися у разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпущенням) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність.
Колективна матеріальна відповідальність може запроваджуватися щодо робіт, пов'язаних, наприклад, із виконанням касових операцій та прийманням від населення всіх видів платежів і виплатою грошей не через касу; прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням та виданням матеріальних цінностей на складах тощо, тобто до робіт, зазначених у Переліку №43.
У Переліку №43 наводиться форма типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу.
Роботодавець установлює колективну відповідальність обов'язково за погодженням із профспілкою за її наявності. Таке рішення зазвичай оформлюється наказом по підприємству про встановлення колективної відповідальності.
Притягнути до матеріальної відповідальності можна членів колективу, якщо матеріальну шкоду заподіяли розкраданням, нестачею, умисним або через недбалість знищенням чи псуванням матеріальних цінностей, що підтверджується інвентаризаційними документами. Для притягнення бригади до матеріальної відповідальності слід провести ретельну перевірку причин завданої шкоди, а також врахувати письмові пояснення членів бригади. За потреби також додають до матеріалів висновки експертів.
Обмежена відповідальність
Чому обмежена? Річ у тім, що відшкодування завданої шкоди працівником відбувається у певних межах. У разі перевищення цих меж сума перевищення працівником не відшкодовується.
Обмежена матеріальна відповідальність виникає, якщо немає підстав для застосування повної матеріальної відповідальності.
Відповідно до ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники та керівники.
Керівники підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів несуть обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною організацією обліку та зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей або невжиттям заходів, щоб запобігти простоям на підприємстві. Відповідальність за неотриманий прибуток підприємством може бути покладено на посадових осіб підприємства (ст. 130 КЗпП).
Працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність за псування, знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, у т. ч. під час їх виготовлення, — в розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого місячного заробітку. За псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством у користування, матеріальна відповідальність застосовується також у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше місячного заробітку.
Приклад 1 Підвищена матеріальна відповідальність за контрактом. Iз працівником укладено контракт, згідно з яким обмежена матеріальна відповідальність встановлюється у розмірі, не більшому від двох середньомісячних заробітків. Слід зважати на те, що контракт дозволяється укладати лише у випадках, прямо передбачених законом, і в контракті згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП може бути передбачена підвищена матеріальна відповідальність працівника.
У такому разі саме з цього розміру і виходять при застосуванні до працівника обмеженої матеріальної відповідальності (див. п. 4 Постанови №14).
Повна відповідальність
Суть повної матеріальної відповідальності полягає в тому, що працівник відшкодовує пряму дійсну шкоду у повному розмірі.
Згідно зі ст. 134 КЗпП, працівники несуть повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству у випадках, про які говоритимемо докладно далі.
1. Між працівником і роботодавцем укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладений за одночасного дотримання таких умов:
— виконувана працівником робота безпосередньо пов'язана зі зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва цінностей;
— виконувана працівником робота передбачена Переліком №447/24;
— працівник на момент укладення трудового договору досяг 18 років.
Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність у таких випадках слід укладати як із працівником, який працює за основним місцем роботи, так і з працівником-сумісником.
2. Майно одержано працівником під звіт.
Працівники несуть повну матеріальну відповідальність за втрату, знищення, псування майна у разі одержання ними майна під звіт або за одноразовою довіреністю чи за іншими одноразовими документами.
Для застосування повної матеріальної відповідальності на документі про отримання матеріальних цінностей має бути підпис працівника, якому ці матеріальні цінності були видані.
3. Шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Для застосовування повної матеріальної відповідальності за п. 3 ст. 134 КЗпП треба встановити наявність ознак злочинних діянь, а не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальності. Злочинні діяння мають бути підтверджені у встановленому порядку вироком суду чи постановою слідчого.
4. Шкода завдана працівником у нетверезому стані.
Для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду має бути факт підтвердження нетверезого стану працівника.
Нетверезий стан працівника підтверджується медичним висновком або іншими видами доказів, а саме актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків тощо (п. 10 Постанови №14).
5. Шкода завдана через недостачу, умисне знищення.
Якщо шкоди завдано недостачею, умисним знищенням, псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.
6. Повна матеріальна відповідальність покладена законодавством.
Скористаємося тут також роз'ясненням із п. 12 Постанови №14. Повна матеріальна відповідальність настає, якщо шкоду, заподіяну підприємству під час виконання трудових обов'язків, покладено на працівника згідно із законодавством. Йдеться про випадки, коли повна матеріальна відповідальність передбачена спеціальними законодавчими актами.
7. Шкода завдана не під час виконання трудових обов'язків.
Тут йдеться про самовільне використання працівником майна підприємства з особистою метою.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням з особистою метою технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (п. 18 Постанови №14).
Зверніть увагу!
У цьому ж таки пункті 18 Постанови №14 з посиланням на норми цивільного законодавства зазначається, що завдана шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи не одержані власником прибутки від використання зазначених технічних засобів, а це погіршує правове становище працівників. Тут виникає правова колізія між нормами трудового та цивільного законодавства. Тож рекомендуємо індивідуально розглядати кожен випадок заподіяння шкоди працівником не під час виконання трудових обов'язків.
8. Службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Це може бути умисне діяння або ж через незнання чи неправильне застосування законодавства про працю керівником підприємства.
Відповідальність за цією підставою настає також, якщо шкода завдана підприємству затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (п. 33 Постанови №9).
9. Шкоди завдано несвоєчасною виплатою зарплати.
Повна матеріальна відповідальність покладається на керівника підприємства за несвоєчасну виплату зарплати понад місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, за умови що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Приклади
Приклад 2 Працівник, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, пошкодив майно підприємства. Розмір шкоди становить 50000,00 грн. При повній матеріальній відповідальності відшкодуванню підлягає саме цей розмір, навіть якщо середня зарплата винного працівника становить, скажімо, 5000,00 грн.
Необхідною підставою притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності в такому разі є підтвердження нетверезого стану (п. 10 Постанови №14). Покриття шкоди згідно зі ст. 36 КЗпП здійснюється в судовому порядку.
Приклад 3 Працівник завдав іншій особі умисного легкого тілесного ушкодження, за що передбачено кримінальну відповідальність за ст. 125 ККУ, і разом з тим через недбалість зіпсував інструмент. Однак до нього не може бути застосована повна матеріальна відповідальність за п. 3 ст. 134 КЗпП, бо між заподіянням тілесного ушкодження та шкодою, що виникла внаслідок псування інструмента, немає причинно-наслідкового зв'язку.
Коли застосовується п. 3 ст. 134 КЗпП
Пункт 3 ст. 134 КЗпП може бути застосовано, наприклад, якщо працівник переслідується за діяння, передбачені такими статтями ККУ:
— ст. 196 «Необережне знищення або пошкодження майна»;
— ст. 197 «Порушення обов'язків щодо охорони майна»;
— ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»;
а також інші злочини (крадіжка, розбій, злісне хуліганство тощо).
Приклад 4 Токарю-фрезерувальнику зі складу були видані заготовки з металу для обробки. Якщо після інвентаризації виявиться недостача таких заготовок, до цього працівника може бути застосовано повну матеріальну відповідальність.
Приклад 5 Підприємству завдано шкоди внаслідок застосування штрафних санкцій ДФСУ. Причиною накладення штрафних санкцій стала недбалість бухгалтера: він помилково не відобразив у декларації з ПДВ податкове зобов'язання, і відбулася недоплата ПДВ.
Як зазначається в ст. 130 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Під прямою дійсною шкодою слід розуміти необхідність для підприємства провести зайві, тобто спричинені порушенням працівником трудових обов'язків, грошові виплати (п. 4 Постанови №14).
Таким чином, щоб притягти бухгалтера до матеріальної відповідальності, має бути доведено, що саме дії або бездіяльність призвели до накладення на підприємство штрафних санкцій.
Слід також зважати на посадову інструкцію та трудовий договір бухгалтера. Якщо подання звітності не передбачено ні в посадовій інструкції, ні в трудовому договорі, суд може поставити під сумнів правомірність притягнення бухгалтера до матеріальної відповідальності.
Якщо шкода заподіяна з причин, що не залежать від волі працівника (наприклад, перебування на лікарняному), він не є винним, тож його не можна притягти до матеріальної відповідальності.
Умови притягнення до матеріальної відповідальності
Притягнення працівника до матеріальної відповідальності є можливим у разі одночасного дотримання декількох умов:
1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків;
2) наявність прямої дійсної шкоди;
3) вина працівника та протиправність дій;
4) дотримання строків давності, передбачених законом (два тижні з дня виявлення — при покритті за розпорядженням адміністрації — ст. 136, і один рік для звернення з позовом до суду — ст. 233 КЗпП).
Порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків. Це основна умова притягнення до матеріальної відповідальності працівника. Для притягнення працівника до матеріальної відповідальності за порушення трудових обов'язків обов'язки повинні бути прописані в посадовій інструкції, у колдоговорі чи в письмовому трудовому договорі.
Щодо наявності прямої дійсної шкоди. Пряма дійсна шкода — це втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства понести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або проведення зайвих, спричинених порушенням працівником трудових обов'язків грошових виплат (п. 4 Постанови №14).
Пряма дійсна шкода
ВССУ в Постанові №12 зазначає такі категорії прямої дійсної шкоди:
— недостача, втрата, знищення, пошкодження чи зіпсування матеріальних цінностей;
— шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною;
— витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами);
— витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників;
— суми неустойки, фінансових санкцій, пені, сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів;
— виплати на користь інших суб'єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників;
— не стягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв'язку із закінченням строку позовної давності;
— не стягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.
Щодо доведеної вини працівника та протиправності його дій. Обов'язковою умовою притягнення до матеріальної відповідальності працівника є наявність його вини. Винним працівник може бути визнаний, якщо:
— протиправне діяння вчинене умисно;
— протиправне діяння вчинене через необережність.
Прикладами, коли вини працівника немає, буде, наприклад, підтверджений факт вчинення розкрадання (крадіжки, грабежу, розбою) сторонніми особами або випадки, коли адміністрація не створила належних умов для збереження цінностей (наприклад, через відсутність огорожі або її пошкодження до складу на постійній основі мали безперешкодний доступ інші особи. У таких випадках умислу або необережності з боку працівника немає і його матеріальна відповідальність виключається.
Покриття шкоди за рішенням суду
Якщо є підстави для застосування повної матеріальної відповідальності та розмір шкоди перевищує середньомісячний заробіток працівника, шкода покривається за рішенням суду.
Для звернення роботодавцем до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встановлюється строк в один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
У разі припинення працівником трудових відносин із підприємством це не позбавляє підприємство права звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди (п. 2 Постанови №14).
Нормативна база
- КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
- ККУ — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III.
- Перелік №43 — Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, затверджений наказом Міністерства праці України від 12.05.96 р. №43.
- Перелік №447/24 — Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженому Держкомпраці СРСР від 28.12.1977 р. №447/24.
- Постанова №9 — Постанова Пленум Верховного суду України від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
- Постанова №12 — Постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 р. №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю».
- Постанова №14 — Постанова Пленуму Верховного суду України від 29.12.92 р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».
Галина КАЗНАЧЕЙ, бухгалтер-експерт