Податкова в акті перевірки зазначає, що наш контрагент не має ні технічних, ні трудових ресурсів, для виконання робіт будівельного субпідряду. Чи зобов'язані ми перевіряти нашого контрагента, якщо при укладенні договору він надає нам копію ліцензії, видану держорганом, на виконання певних видів робіт?
Насамперед нагадаємо, що акт перевірки — це лише службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення (або їх відсутність) вимог чинного законодавства. При цьому будь-які формулювання, викладені у висновках акта перевірки, не можуть самі по собі мати якісь негативні наслідки для платника податків (вони не змінюють стану суб'єктивних прав особи, не накладають на неї додаткового обов'язку та не можуть безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі).
Проте для податкових органів акт перевірки — це, зокрема, викладення власної суб'єктивної оцінки діяльності контрагента підприємства, що перевіряється, яка так чи інакше може вплинути на невизнання податкового кредиту з ПДВ та податкових витрат покупця.
В одних актах податківці вказують, наприклад, на відсутність фізичної можливості поставити товар через відсутність потрібного штату працівників та матеріально-виробничої бази. В інших — на отримання податкової вигоди за укладеними правочинами, які реально не можуть бути виконані через відсутність трудової та матеріально-технічної бази в одного з контрагентів.
Основним доказом у таких справах є посилання податкового органу на декларацію з прибутку, де у додатку АМ до рядка 06.4.27 додатка ІВ щодо амортизації ОЗ стоїть прочерк або відоб ражаються надто малі суми, а також на форму №1ДФ (тепер додається ще й звіт з ЕСВ), за якими підтверджується факт відсутності працівників.
Отже, певний ризик у такій ситуації є. Як вчинити платнику податку для захисту своїх прав та інтересів?
На нашу думку, такі посилання в актах перевірки не мають жодного практичного значення (у т. ч. і при подальшому судовому оскарженні податкових повідомлень-рішень), оскільки:
1) відображення показників у відповідних рядках податкової звітності та у податкових розрахунках стосується лише отриманого матеріального результату виконаної госпоперації і не мають нічого спільного з процесом її виконання. Вже не кажучи про те, що цивільне законодавство передбачає послуги з надання персоналу та оренди основних засобів1;
2) наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагента не ставить під сумнів його господарську компетенцію (право на укладення договорів, їх виконання, отримання відповідних ліцензій, дозволів тощо) та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою, або порушення особою правил оподаткування;
3) податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит чи податкові витрати в залежність від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару або виконання робіт його контрагентом, власні чи орендовані ОЗ використовуються останнім2.
Недостатньо просто послатися на акти перевірок контрагентів чи неможливість проведення зустрічних звірянь. Податковий орган має вказувати на певні факти, документи, які дали йому можливість дійти таких висновків. А з цього випливає прямий обов'язок саме податкового органу доказувати правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень (як того вимагає ч. 1 ст. 72 КАСУ).
Тим більше що у випадках, коли йдеться про діяльність, яка підлягає ліцензуванню (зокрема, будівельні роботи), платнику податків достатньо отримати копію ліцензії з визначеними у додатку видами робіт, які може та має право виконувати контрагент.
Адже орган ліцензування під час розгляду заяви на отримання ліцензії вимагає від заявника надати відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт (п. 5 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. №1396). У разі неспроможності заявника виконувати роботи згідно з поданим переліком орган ліцензування відмовляє у видачі ліцензії (п. 9 Порядку №1396).
Тому, на нашу думку, платник податків не зобов'язаний перевіряти свого контрагента під час укладення договору на виконання певних видів робіт. Сторонам договору цілком достатньо зазначати у договорі наявність ліцензії з відповідними реквізитами на виконання тих видів робіт, що є предметом такого договору. Проте у разі спору щодо реальності виконання госпоперації наявність ліцензії не має для суду наперед установленої сили (ч. 2 ст. 86 КАСУ).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»