• Посилання скопійовано

Організація роздрібної торгівлі

Організація роздрібної торгівлі

01.

Що таке торговельна діяльність?

Що каже Закон?

Торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу — роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Пп. 14.1.246 ПКУ

А що на практиці?

Торговельна діяльність регулюється Господарським і Цивільним кодексами України, Законом України від 12.05.91 р. №1023-XII «Про захист прав споживачів», іншими актами законодавства. Зокрема, Постановою КМУ від 15.06.2006 р. №833 затверджено порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів (далі — Правила №833). Цей нормативний документ визначає загальні умови провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбавають товари у підприємств, установ та організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб — підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України.

Крім того, наказом Мінекономіки України від 19.04.2007 р. №104 затверджено правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами. А правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами затверджено іншим наказом Мінекономіки — від 11.07.2003 р. №185.

02.

Що таке роздрібна торгівля?

Що каже Закон?

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.

До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Ч. 1, 2, 3 ст. 698 ЦКУ

А що на практиці?

Приміщення, де СГ провадить діяльність з реалізації товару, є торговельним приміщенням (спеціально призначена та обладнана для торгівлі споруда). У пп. 14.1.211 ПКУ наводиться визначення терміна «пункт продажу товарів» (див. відповідь на запитання 4).

Торговельними об'єктами у сфері роздрібної торгівлі, відповідно до п. 7 Правил №833, є:

  • магазин, який може бути:

— продовольчим, непродовольчим, змішаним (за товарною спеціалізацією);

— універсальним, спеціалізованим, вузькоспеціалізованим, комбінованим, неспеціалізованим (за товарним асортиментом);

— з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками, торгівлею за замовленням (за методом продажу товарів);

  • павільйон;
  • кіоск, ятка;
  • палатка, намет;
  • лоток, рундук;
  • склад товарний;
  • крамниця-склад, магазин-склад.

Отже, роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, причому продаж відбувається на умовах публічного договору. Споживачем у розумінні Закону про захист прав споживачів є фізична особа, яка придбаває, замовляє або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

03.

Що таке публічний договір?

Що каже Закон?

Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Ч. 1 ст. 633 ЦКУ

04.

Що таке пункт продажу товарів?

Що каже Закон?

Пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу1 — це:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

1 Розділ XII ПКУ встановлює порядок оподаткування місцевих податків та зборів, зокрема збо- ру за провадження деяких видів підприємницької діяльності (ст. 267 ПКУ).

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання — фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Пп. 14.1.211 ПКУ

05.

Які документи повинні мати СГ — юридичні та фізичні особи для провадження торгівельної діяльності?

А що на практиці?

Перед початком торгівельної діяльності (роздрібної) СГ — юридичні особи повинні мати:

— для торгівлі деякими товарами — ліцензії або їх копії, затверджені відповідним органом, який видав ліцензію2;

— торговий патент за місцезнаходженням пункту продажу товарів (на кожну торгівельну одиницю);

— документи на товар (сертифікат якості, накладні тощо);

— реєстратор розрахункових операцій (РРО) у стаціонарних приміщеннях або розрахункову книжку (РК);

— договір оренди приміщення (при потребі).

2 Види господарської діяльності, які потребують ліцензії, встановлено ст. 9 Закону України від 01.06.2000 р. №1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

СГ — фізичні особи повинні мати:

— для торгівлі деякими товарами — ліцензії або їх копії, затверджені відповідним органом, який видав ліцензію;

— торговий патент на кожну торгівельну одиницю (залежить від системи оподаткування);

— реєстратор розрахункових операцій (РРО) або РК (залежить від системи оподаткування);

— книгу обліку доходів і витрат;

— документи на товар (сертифікат якості, накладні тощо);

— договір оренди приміщення (при потребі).

06.

Продаж яких товарів підлягає ліцензуванню?

Що каже Закон?

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

Ст. 1, 8 Закону про ліцензування

А що на практиці?

Для одержання ліцензій слід подати до органу, уповноваженого видавати ліцензії, заяву встановленого зразка про видачу ліцензії, інші документи, перелік яких встановлюється Кабміном. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затверджено Постановою КМУ від 04.07.2001 р. №756.

Ліцензії, відповідно до ст. 9 Закону про ліцензування, необхідно отримувати, зокрема, при торгівлі:

— лікарськими засобами;

— ветеринарними медикаментами і препаратами;

— пестицидами й агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);

— алкогольними напоями;

— тютюновими виробами;

— вогнепальною зброєю;

— піротехнічними засобами;

— спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації.

Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 Закону про ліцензування, не підлягають ліцензуванню.

07.

Чи потрібно СГ отримувати дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі?

Офіційна думка

Щодо необхідності одержання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

...Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг раніше стягувався відповідно до норм податкового законодавства, зокрема Закону України «Про систему оподатковування» та Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 №56-93 «Про місцеві податки та збори», у зв'язку з чим місцевими органами влади було запроваджено видача дозволу на розміщення об'єкта торгівлі й сфери послуг.

Однак з набранням чинності 05.10.2006 частиною першою статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) правових підстав на оформлення та видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі й сфери послуг (та подібних йому) немає, оскільки необхідність одержання такого документа не передбачена жодним законом України.

Верховною Радою України 02.12.2010 прийнято Податковий кодекс України, підпунктом 1 пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що з 01.01.2011 втратили чинність, зокрема, Закон України «Про систему оподатковування» та Декрет Кабінету Міністрів України [від] 20.05.93 №56-93 «Про місцеві податки та збори».

Тим самим збір за видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі й сфери послуг скасовано.

Крім того, Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» внесено зміни до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», положеннями якого скасовано повноваження сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів у частині надання дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будинків і споруджень соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення.

Лист ДСУ з питань регуляторної політики та розвитку
підприємництва від 18.04.2013 р. №3414
08.

У яких випадках слід отримувати торговий патент?

Що каже Закон?

Торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

<...>

Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Пп. 14.1.250, пп. 267.1.1 ПКУ

А що на практиці?

Торговельна діяльність у пунктах продажу товарів за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток та діяльність з надання платних побутових послуг переважно за індивідуальним замовленням, за переліком, визначеним Кабміном1, вимагає від суб'єкта господарювання сплачувати збір за провадження таких видів діяльності. Як наслідок, СГ потрібно придбати торговий патент. Але слід зауважити, що згідно з пп. 267.1.3 та ч. 5 п. 297.1 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування та сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

1 Платні послуги для цілей розділу XII цього Кодексу — діяльність, пов’язана з наданням побу- тових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використан- ням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надан- ня яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України (пп. 14.1.151 ПКУ). Перелік затверджено постановою КМУ від 29.12.2010 р. №1258.

Як сказано у пп. 267.4.6 ПКУ: «Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти». Якщо, приміром, СГ в одному приміщенні займається виготовленням (пошиттям) штор (занавісок, драпіровок) та одночасно продажем швейної фурнітури, причому розрахунки за надання послуг та продаж товарів здійснюються у готівковій формі, слід придбати два торгові патенти. Але якщо в одному приміщенні (магазині) здійснюється продаж різноманітних товарів, це вимагає наявності лише одного торгового патенту. І навпаки: якщо продаж різноманітних товарів здійснюється в магазині та, наприклад, в малій архітектурній формі, яка розташована в окремому приміщенні, на кожний такий пункт продажу необхідно придбати окремий патент. Адже за визначенням пп. 14.1.211 ПКУ це різні пункти продажу товарів. Аналогічна вимога стосується діяльності з надання побутових послуг. Лише якщо СГ надає декілька видів платних побутових послуг (за умови, що такі послуги передбачені у Переліку №1258) і проводить готівкові розрахунки за них в одному приміщенні, він може придбати один торговий патент як на загальну діяльність з надання платних побутових послуг.

А от для провадження діяльності у сфері розваг, як сказано у пп. 267.4.8 ПКУ, торговий патент придбавається для кожного окремого грального місця (визначення окремого грального місця наводиться у пп. 14.1.132 ПКУ). Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних місць (визначення незалежних гральних місць наводиться у пп. 14.1.117 ПКУ), торговий патент придбавається окремо для кожного з них.

Нормами пп. 267.1.2 ПКУ передбачено випадки, коли СГ звільнено від придбання торгових патентів. Крім того, у п. 267.2 ПКУ наводиться перелік товарів, торгівля якими передбачає придбання пільгового торгового патенту (що означає нижчу ставку збору). Докладніше порядок придбання та облік торгових патентів розглядається у розділі 2.

09.

Які суб'єкти господарювання не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг?

Що каже Закон?

Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи — підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи — підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи — підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами — інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах;

и) фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, амбулаторії, амбулаторії загальної практики — сімейної медицини, що розташовані в сільській місцевості, за умови, що у сільській місцевості відсутні аптеки або структурні підрозділи аптек, роздрібна торгівля с здійснюється працівниками таких пунктів, лікарень, амбулаторій, які мають медичну освіту, та виключно за переліком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, а також на підставі договорів, укладених із ліцензіатом, що має ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Пп. 267.1.2 ПКУ

10.

Чи необхідно суб'єктам господарювання узгоджувати режим роботи об'єктів торгівлі і сфери послуг з органами місцевого самоврядування?

Офіційна думка

Відповідно до чинного законодавства торговельна діяльність регулюється Господарським і Цивільним кодексами України, Законом України «Про захист прав споживачів», Порядком здійснення торговельної діяльності та правилами торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів (далі — Порядок), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 №833, та іншими актами законодавства.

Відповідно до підпункту 4 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон про місцеве самоврядування) до делегованих повноважень органів сільських, селищних, міських рад у сфері житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту та зв'язку віднесено встановлення за узгодженням із власниками зручного режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Водночас пунктом 13 Порядку визначено, що режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства, що належать до комунальної власності, установлюється органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

З огляду на те, що Закон про місцеве самоврядування має вищу юридичну силу, саме органи сільських, селищних, міських рад повинні узгоджувати з власниками підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності зручний режим роботи, а не навпаки. Крім того, ця норма не надає місцевій владі ніяких дозвільних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) дозвільна система у сфері господарської діяльності — сукупність урегульованих законодавством відносин, що виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвільного характеру.

Виходячи з визначення дозвільної системи у сфері господарської діяльності відносини між органами сільських, селищних, міських рад щодо узгодження режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування із суб'єктом господарювання (власником таких об'єктів) не підпадають під дію Закону про дозвільну систему, оскільки такі відносини не можуть бути пов'язані з одержанням будь-яких документів дозвільного характеру.

Крім того, слід зазначити, що узгодження встановлення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування в Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженому Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI, відсутнє.

Одночасно повідомляємо, що процедура такого узгодження чинним законодавством не передбачена.

Водночас вимоги деяких посадових осіб сільських, селищних, міських рад щодо необхідності одержання суб'єктом господарювання від таких органів зазначених узгоджень обмежують права такого суб'єкта господарювання та суперечать загальним засадам господарювання, які визначені у статті 6 Господарського кодексу України, у частині заборони незаконного втручання, зокрема, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади визнається, зокрема, установлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.

На підставі викладеного вважаємо, режим роботи підприємств, установ, організацій сфери обслуговування суб'єкти господарювання (власники) установлюють самостійно, а у вищезгаданих випадках, передбачених законодавством, орган місцевого самоврядування звертається до такого суб'єкта з метою узгодження встановленого режиму роботи з обов'язковим дотриманням останнім особливостей продажу окремих груп продовольчих і непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі, роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства.

Лист ДСУ з питань регуляторної політики та розвитку
 підприємництва від 18.04.2013 р. №3414

 

11.

Що таке атестація об'єктів роздрібної торгівлі?

Що каже Закон?

Атестації підлягають об'єкти роздрібної торгівлі, в яких здійснюється стаціонарна роздрібна торгівля (за винятком дрібнороздрібної мережі) незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування.

Атестація об'єкта роздрібної торгівлі — це сукупність показників проведення всебічної комплексної оцінки об'єкта з метою визначення його категорії.

Атестацію об'єктів роздрібної торгівлі рекомендується здійснювати безоплатно для суб'єктів підприємництва.

Методичні рекомендації про атестацію об'єктів роздрібної торгівлі

А що на практиці?

Порядок віднесення об'єктів роздрібної торгівлі до певних атестаційних категорій має рекомендаційний характер. Атестацію об'єкта роздрібної торгівлі здійснює атестаційна комісія при районній чи районній у місті державній адміністрації, яка утворюється з професійно кваліфікованих працівників у складі:

— не менше двох спеціалістів торгівлі,

— представника санітарно-епідеміологічної станції;

— представника державного пожежного нагляду;

— архітектора;

— дизайнера.

За результатами атестації (залежно від стану матеріально-технічної бази об'єкта, функціональної організації торговельно-технологічного процесу, рівня обслуговування, кількості та якості наданих послуг тощо) об'єкту роздрібної торгівлі присвоюється одна з таких категорій: «люкс», «вища», «перша», «друга».

На підставі рішення атестаційної комісії об'єктам, яким присвоєно першу або другу категорії, видається свідоцтво про присвоєння відповідної категорії роздрібної торгівлі. Свідоцтво видається на три роки і не є дійсним для інших об'єктів торгівлі.

Інформація про категорію, присвоєну об'єкту роздрібної торгівлі, розміщується на видному для покупців місці.

12.

Які основні вимоги до оснащення торгівельних приміщень?

А що на практиці?

Перш за все, приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства повинні відповідати необхідним санітарним нормам.

У Правилах №833 передбачено, що суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів.

Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути у справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну повірку в установленому законодавством порядку.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства (докладніше про те, кому слід застосовувати платіжні термінали, див. у відповіді на запитання 40).

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці розміщується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також відомості про суб'єкта господарювання, що організував торгівлю:

— для юридичної особи — найменування, адреси і номера телефону;

— для фізичної особи — підприємця — прізвища, імені та по батькові.

Усі відомості оформляються відповідно до законодавства про мови.

13.

Які вимоги до персоналу підприємства роздрібної торгівлі непродовольчими товарами?

Що каже Закон?

Працівники суб'єкта господарювання, які здійснюють обслуговування споживачів, повинні мати спеціальну професійну підготовку: знати асортимент і якісні характеристики товарів певної групи, ознаки дефектів виробничого характеру; правила підготовки товарів до продажу; принципи розміщення, викладки товарів і оформлення вітрин; способи показу і пакування товарів; правила зберігання товарів і терміни їх реалізації; порядок таврування засобів міри та ваги; правила роботи реєстраторів розрахункових операцій і порядок розрахунку із споживачами; види торговельного обладнання, інвентарю, інструментів і правила користування ними; правила поводження з тарою; правила санітарії і гігієни, а також техніки безпеки та пожежної безпеки тощо.

Працівники суб'єкта господарювання можуть мати формений одяг.

П. 8, 9 Правил №104

14.

Які вимоги до персоналу підприємства торгівлі продовольчими товарами через роздрібну торговельну мережу?

Що каже Закон?

Працівники, що здійснюють транспортування, зберігання і продаж продуктів харчування (будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття), повинні мати спеціальну освіту (підготовку), вони підлягають обов'язковому медичному огляду. Кожен працівник повинен мати особисту медичну книжку встановленого зразка. Працівники суб'єкта господарської діяльності, які не пройшли медичне обстеження, до роботи не допускаються.

Працівники суб'єкта господарської діяльності повинні бути одягнені у формений чи інший одяг, що відповідає санітарним вимогам.

Суб'єкт господарської діяльності повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал, особисті медичні книжки працівників, асортиментний перелік товарів, що реалізуються.

П. 9, 10 Правил №185

15.

Які вимоги до оформлення «Куточку покупця»?

А що на практиці?

Суб'єкти господарювання повинні забезпечити наявність на видному та доступному місці в торгівельному залі «Куточка покупця». «Куточок покупця» повинен містити інформацію про найменування власника або уповноваженого ним органу, книгу відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів (п. 10 Правил №833).

Форму Книги відгуків та пропозицій та Інструкцію про неї затверджено наказом МЗЕЗторгу України від 24.06.96 р. №349 (далі — Інструкція №3491). На підприємствах роздрібної торгівлі, які мають кілька відділів, Книга ведеться в кожному відділі. У закладах ресторанного господарства, які мають декілька залів обслуговування, — у кожному залі обслуговування.

1 На підприємствах і в організаціях споживчої кооперації ведеться Книга відгуків і пропози- цій в об’єктах роздрібної торгівлі та закладах ресторанного господарства споживчої кооперації України, форма якої затверджена постановою правління Укоопспілки від 06.01.94 р. №2 та за- реєстрована Міністерством юстиції України 19.01.94 р. за №11/220.

Не слід забувати про розміщення копії ліцензії та торгового патенту (за їх наявності).

Суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю продовольчими товарами, повинні також вивісити санітарні правила.

На вимогу споживача відповідальний працівник суб'єкта господарювання повинен надати йому Правила №833, Закон України «Про захист прав споживачів», санітарні норми, ветеринарні документи, правила продажу окремих видів товарів відповідно до спеціалізації суб'єкта господарювання.

16.

Які вимоги до ведення Книги відгуків і пропозицій?

А що на практиці?

Як було зазначено у відповіді на попереднє запитання, Книга відгуків та пропозицій розміщується на видному і доступному місці в «Куточку покупця». Керівні працівники суб'єкта господарювання зобов'язані щоквартально перевіряти правильність ведення Книги відгуків і пропозицій в усіх підпорядкованих йому підприємствах торгівлі та закладів ресторанного господарства (структурних одиницях), вживати заходів до усунення недоліків, що мають місце в роботі, та причин, які викликають скарги споживачів. Вилучення Книги відгуків і пропозицій з підприємств торгівлі (закладів ресторанного господарства) для перевірок, зняття копій та інших цілей не допускається, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Порушення працівниками роздрібної торгівлі та ресторанного господарства порядку ведення Книги та розгляду скарг і пропозицій споживачів дають підстави для притягнення їх до відповідальності. Обгрунтовані скарги, їх кількість і характер враховуються керівником підприємства при вирішенні питання про матеріальне та моральне стимулювання працівників підприємств роздрібної торгівлі (закладів ресторанного господарства).

Книга відгуків і пропозицій є документом суворої звітності. Термін зберігання Книги, яка повністю заповнена, — один рік. Книга відгуків і пропозицій, яка не повністю заповнена протягом календарного року, є чинною у наступному році, про що у ній робиться відповідний запис.

СГ видають Книгу підпорядкованим підприємствам роздрібної торгівлі (закладам ресторанного господарства) пронумерованими, прошнурованими, завіреними підписом керівника та печаткою суб'єкта господарювання. Дату видачі Книги та найменування суб'єкта господарювання, що отримав її, відзначають у спеціальному журналі (додаток 2 до Інструкції №349). На першому аркуші Книги відгуків і пропозицій друкуються: повний текст Інструкції №349, адреси та номери телефонів місцевих органів захисту прав споживачів та відділів з питань торгівлі.

17.

Чи всі торговельні підприємства повинні мати Книгу відгуків і пропозицій?

А що на практиці?

Так, справді, відсутність на підприємствах роздрібної торгівлі (закладах ресторанного господарства) Книги відгуків і пропозицій, недодержання порядку її ведення вважається порушенням правил торговельного обслуговування населення, за що керівник несе відповідальність згідно з ч. 1 ст. 155 КпАП.

Але у п. 4 Інструкції №349 передбачено: «Кожне дрібнороздрібне торговельне підприємство (за винятком лотків, столиків тощо) повинно мати Книгу відгуків і пропозицій, яка розміщується на видному місці і надається споживачу на першу його вимогу».

18.

Якщо споживач зробив запис у Книзі відгуків і пропозицій, які мають бути дії керівництва?

Що каже Закон?

Споживачу, який бажає зробити запис до Книги відгуків і пропозицій, повинні бути створені необхідні для цього умови.

Забороняється вимагати від заявника пред'явлення будь-яких особистих документів або пояснення причин, що викликали необхідність написання скарги, пропозиції, відгуку, зауваження.

Працівник підприємства роздрібної торгівлі (закладу ресторанного господарства), дії якого викликали нарікання, повинен не пізніше наступного дня повідомити про це керівника підприємства або його заступника та надати письмове пояснення з приводу його виникнення.

Керівник підприємства роздрібної торгівлі (закладу ресторанного господарства) або його заступник зобов'язаний в тижневий термін розглянути запис, що внесений до Книги відгуків і пропозицій, розібратися по суті питання та вжити необхідних заходів до усунення недоліків і порушень в роботі підприємства або до реалізації висловлених пропозицій.

Керівник підприємства або його заступник за результатами розгляду заяви повинен подати у Книзі відгуків і пропозицій на зворотному боці заяви споживача інформацію про заходи, яких вжито, та у тижневий термін, в обов'язковому порядку, надіслати письмову відповідь заявнику за вказаною ним адресою.

Копії листів, якими дана відповідь споживачам, зберігаються у керівника підприємства або його заступника протягом року.

Записи інших споживачів, зроблені у Книзі відгуків і пропозицій з метою спростування раніше внесеної до неї заяви, підлягають перевірці та приймаються до уваги керівником підприємства тільки за умови підтвердження викладених у них фактів.

Якщо для здійснення заходів по усуненню зазначених споживачем недоліків або виконання його пропозицій необхідно більше семи днів, то керівник підприємства або його заступник визначає інший термін виконання, але не більше 15 днів, про що зазначається у Книзі відгуків та пропозицій.

У разі, коли суб'єкт господарювання має у підпорядкуванні декілька підприємств торгівлі, закладів ресторанного господарства (структурних одиниць), а питання, що поставлене у заяві споживача, не може бути вирішене безпосередньо в підприємстві, керівник структурної одиниці зобов'язаний в тижневий термін подати його на розгляд суб'єкта господарювання та письмово повідомити про це споживача за вказаною ним адресою.

У разі надходження від споживачів скарг щодо грубого порушення правил торгівлі, законодавства про захист прав споживачів, роздрібних цін керівник підприємства торгівлі, закладу ресторанного господарства (структурної одиниці) повинен не пізніше наступного дня повідомити про це керівника суб'єкта господарювання.

П. 5 - 11 Інструкції №349

19.

Чи є обов'язкова вимога щодо маркування та сертифікації товарів?

Що каже Закон?

Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, етикетування або інструкції про їх застосування (в установлених випадках), а також належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку.

У документах на товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

П. 17, 18 Правил №833

Офіційна думка

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» (далі — Закон) споживачу повинна надаватися необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про продукцію в обсягах, передбачених п. 1 ст. 15.

Відповідно до п. 2 цієї статті інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції, і має містити, зокрема, дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

Відповідно до п. 15 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 р. №104, суб'єкт господарювання позначає роздрібні ціни на ярликах (цінниках) або в покажчиках цін товарів, що надходять до продажу.

Також відповідно до п. 15 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. №185 (далі — Правила), працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачу необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, а також на вимогу споживача — документи, якими підтверджуються їх якість і безпека, а також ціна товарів.

Суб'єкт господарювання повинен забезпечити інформування споживачів про роздрібні ціни в грошовій одиниці України за допомогою ярликів цін (цінників) на зразках товарів, які оформляються відповідно до Інструкції про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі та закладах ресторанного господарства, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 04.01.97 р. №2 (пункт 16 Правил).

Одночасно повідомляємо, що відповідно до статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, додержання правил торгівлі та надання послуг, а також проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію.

У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність відповідно до вимог статті 23 Закону.

Крім того, до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення.

Так, у разі встановлення фактів обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін та тарифів або іншого обману покупця суб'єкти господарювання несуть адміністративну відповідальність згідно зі ст. 155 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Лист Держкомітету з питань технічного регулювання
 та споживчої політики від 11.05.2011 р. №3962-7-5/18

 

20.

Яку інформацію повинен надати СГ споживачу під час продажу непродовольчих товарів?

Що каже Закон?

Здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів, яка має містити:

  • назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
  • найменування нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари;
  • дані про основні властивості товару;
  • відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремих товарів, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
  • дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товару;
  • дату виготовлення;
  • відомості про умови зберігання;
  • гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
  • правила та умови ефективного і безпечного використання товару;
  • строк придатності (строк служби) товару, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
  • найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифікацію.

Стосовно товарів, які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари і можливі наслідки їх споживання (використання).

Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.

П. 16 Правил №104

21.

Які вимоги до маркування продовольчих товарів?

Що каже Закон?

Правила (Правила №185. — Ред.) регламентують порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу і продаж продовольчих товарів через роздрібну торговельну мережу, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості й безпеки товару та рівня торговельного обслуговування.

Правила роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією, алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюються окремими правилами.

<...>

Не допускаються до продажу фасовані вітчизняні та імпортні харчові продукти, етикетування яких не відповідає Законам України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та «Про захист прав споживачів» і відповідним нормативним документам та/або технічним регламентам на продукцію.

Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України в порядку, встановленому нормативними документами та/або технічними регламентами для певних харчових продуктів.

П. 1, 13 Правил №185

А що на практиці?

Основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим встановлено Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою КМУ від 30.07.96 р. №854.

Порядок роздрібної торгівлі сигаретами, цигарками, сигарами, сигарилами, тютюном люльковим, нюхальним, смоктальним, жувальним та іншими виробами з тютюну і його замінниками встановлено Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Мінекономіки від 24.07.2002 р. №218.

У пп. 14.1.109 ПКУ наводиться визначення маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів — це «наклеювання марки акцизного податку на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку1».

1 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затверджене постановою КМУ від 27.12.2010 р. №1251.

Правила роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.97 р. №344, регламентують порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу та продаж картоплі, овочів, баштанних культур, ягід, плодів, винограду, горіхів, грибів, плодів цитрусових, субтропічних та тропічних культур, дикорослих плодів і ягід у свіжому, сушеному, свіжозамороженому, переробленому та консервованому виді, а також визначають вимоги у дотриманні прав споживачів щодо належної якості товарів і рівня торговельного обслуговування.

Слід зазначити, що на практиці для кодування та маркування на підприємствах торгівлі товарів із змінними характеристиками, а також товарів, які не марковані виробниками чи постачальниками, застосовуються ідентифікаційні коди обмеженої циркуляції — внутрішні штрихові коди. Такі штрихові коди призначені для кодування та маркування СГ своїх товарів та інших одиниць обліку в обмеженому просторі. Це забезпечує можливість автоматизованого зчитування інформації, яка закодована у внутрішньому штриховому коді, для виконання торговельних операцій. Підприємство роздрібної торгівлі може скористатися рекомендаціями по застосуванню внутрішніх штрихових кодів для маркування товарів, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 26.06.98 р. №383.

22.

Які вимоги встановлені до вимірювальних приладів під час продажу продовольчих товарів?

Що каже Закон?

Засоби вимірювальної техніки, які використовуються під час продажу товарів, повинні бути в справному стані, мати повірочне тавро територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики і проходити періодичну повірку в установленому порядку.

Споживач має право перевірити точність ваги відпущеного товару. Контрольно-вимірювальні прилади повинні розміщуватися на видному і доступному для споживачів місці.

П. 7, 17 Правил №185

А що на практиці?

Згідно із Законом про метрологію1, засоби вимірювальної техніки є об'єктами державного метрологічного контролю та нагляду. Тому засоби вимірювальної техніки, які використовуються під час продажу товарів, повинні бути в справному стані, проходити періодичну повірку, періодичність якої встановлюють територіальні органи Держспоживстандарту, та мати свідоцтво та повірочне тавро.

1 Закон України від 11.02.98 р. №113/98-ВР «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Як передбачено у ст. 20 згаданого закону, державний метрологічний контроль і нагляд стосовно засобів вимірювальної техніки та методик виконання вимірювань поширюється на вимірювання, результати яких використовуються під час торговельно-комерційних операцій і розрахунків між покупцем (споживачем) і продавцем (постачальником, виробником, виконавцем), у тому числі у сфері побутових послуг.

23.

Які вимоги щодо оформлення цінників підприємствами роздрібної торгівлі?

Що каже Закон?

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України.

П. 8 ст. 3 Закону про РРО

Ярлики цін (цінники) та покажчики цін повинні мати такі реквізити:

для продовольчих товарів:

для вагових товарів — назва товару, сорт, ціна за один кілограм або за сто грамів;

для товарів чи напоїв, що продаються на розлив, — назва товару чи напою, сорт, ціна за одиницю місткості або одиницю ваги;

для штучних товарів та напоїв в пляшках — назва товару чи напою, вага або місткість, сорт, ціна за штуку;

для товарів, що розфасовані, — назва товару, сорт, ціна за один кілограм або за сто грамів, вага одиниці розфасовки, ціна за одиницю розфасовки;

для непродовольчих товарів:

для товарів, на які ціни встановлені в залежності від сортності, — назва товару, сорт, ціна за один метр, кілограм, штуку або одиницю розфасовки;

для товарів, на які ціни по сортах не встановлені, — назва товару, ціна за один метр, кілограм, штуку або одиницю розфасовки;

для дрібних штучних товарів (парфюмерні, галантерейні та ін.) — назва товару, вага або місткість, ціна за штуку або одиницю упаковки.

У закладах ресторанного господарства в меню зазначається перелік страв, кулінарних, борошняних кондитерських, булочних виробів та напоїв власного виробництва, вихід і ціна однієї порції. У прейскуранті зазначається перелік алкогольних і безалкогольних напоїв, пива, тютюнових, кондитерських виробів та інших закупних товарів, маса, об'єм і ціна на відповідну одиницю продукту, крім того, для алкогольних напоїв — ємність пляшки, ціна за пляшку, за 50 та 100 мілілітрів. У підприємствах з обслуговуванням офіціантами в бланках рахунків повинні бути передбачені графи для зазначення назв страв, кількості порцій, ціни за порцію та підсумкової суми цін відпущеної продукції.

П. 7 Інструкція №2

А що на практиці?

Інформування споживачів про роздрібні ціни на товари здійснюється за допомогою таких засобів:

ярликів цін (цінників) на зразках товарів або покажчиків цін в підприємствах роздрібної торгівлі;

ярликів цін (цінників), прейскурантів алкогольних напоїв, меню та прейскурантів цін на куповані товари у закладах ресторанного господарства.

Ярлик цін (цінник) призначається для надання споживачам основної інформації про окремий товар, покажчик цін і прейскурант цін на куповані товари — про ряд товарів, що є у продажу, меню — про перелік страв, кулінарних, булочних, борошняних кондитерських виробів, що пропонуються протягом дня.

24.

Як правильно оформити нові ціни на товарах після уцінки?

А що на практиці?

У п. 11 Інструкції №2 зазначено, як правильно оформити нові ціни на товарах. Після переоцінки суб'єкт господарювання закреслює попередні ціни і позначає нові ціни на ярликах (цінниках), товарних ярликах, упаковці тощо кожної одиниці товару та засвідчує підписом працівника, відповідального за формування, встановлення або застосування цін. Якщо старі ціни на товарах закреслити неможливо (наприклад, були позначені етикет-пістолетом), нові ціни позначаються шляхом наклеювання їх безпосередньо на попередні.

У торговельному залі підприємства роздрібної торгівлі вивішуються оголошення про нові ціни, які зберігаються до остаточного продажу цих товарів.

Не забувайте і про вимоги до ціни, викладені у п. 3 ст. 15 Закону про захист прав споживачів, зокрема: «Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння. Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції».

Виробничі підприємства і підприємства торгівлі, які провели уцінку товарів, продукції та здійснюють їх розпродаж, можуть використовувати для повідомлення про старі й нові ціни, відсоток уцінки та інші дані про об'єкти уцінки не тільки товарні ярлики, а й рекламні засоби.

25.

Чи всі товари підлягають маркуванню штрихкодами?

А що на практиці?

Обов'язкове маркування товарів штриховими кодами визначено Положенням про штрихове кодування товарів, яке затверджене наказом Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України від 20.08.2002 р. №2551.

1 Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 26.06.98 р. №383 «Про затвердження Рекомендацій по застосуванню внутрішніх штрихових кодів для маркування то- варів на підприємствах сфери торгівлі».

Як сказано у п. 5 цього Положення, обов'язковому маркуванню штриховими кодами GS1 підлягають алкогольні напої та тютюнові вироби, примірники аудіовізуальних творів та фонограм, лікарські засоби та інші товари, маркування яких штриховими кодами передбачено законодавством України. Маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

До змісту номеру