Щоб фінансова звітність виконувала своє основне завдання — надавати користувачам для прийняття рішень необхідну інформацію про діяльність підприємства, — перед її поданням треба вжити низку заходів щодо самоконтролю та самоперевірки її показників. Особливо це стосується випадків, коли підприємство при її заповненні користується допомогою бухгалтерських програм, які автоматизують облік та звітність.
У цій статті розглянемо, що насамперед слід перевірити у фінансовій звітності.
Фінзвіт — віддзеркалення бухобліку
Контроль відповідності показників звітності даним бухгалтерського обліку передбачає, що кожен показник звітності має відповідати даним відповідних рахунків бухгалтерського обліку: оборотам та залишкам відповідних синтетичних рахунків. Для самоконтролю щодо такої відповідності зазвичай достатньо зробити арифметичний підрахунок у складеному на підставі оборотно-сальдової відомості фінансовому звіті й отриманий результат за всіма контрольними показниками порівняти з підсумковим значенням за рахунками бухгалтерського обліку.
Наприклад, якщо арифметика у звіті про фінрезультати, складеному на основі даних оборотно-сальдової відомості, є правильною і показник прибутку/збитку відповідає показнику, виведеному за рахунком 79, це гарантує, що звіт зроблено правильно — тобто всі показники доходів і витрат до нього потрапили. Водночас для самоконтролю цієї важливої форми варто проаналізувати обороти рахунку 79 у розрізі рахунків, з якими він кореспондує, і порівняти його показники з даними складеної форми 2. Звичайно, оборот за кожним із кореспондуючих рахунків (за видами доходів і витрат) має відповідати показникам форми 2, а залишок за рахунком 79 на кінець року, який списується на субрахунок 441 або 442, має відповідати показнику чистого прибутку/збитку, виведеного за формою 2 за рік.
Щодо балансу, то якщо тут підсумок (валюта балансу) активу дорівнює підсумку пасиву, це означає, що всі статті балансу (залишки на відповідних рахунках) перенесені до цієї форми фінзвітності. Проте слід перевірити логіку розміщення того чи іншого показника в рядках форми. Особливо ретельно перевіряйте правильність наведення у відповідних рядках звіту показників активів і зобов'язань, що можуть бути помилково віднесені до різних розділів (оборотних і необоротних активів в активі, поточних і довгострокових зобов'язань у пасиві), про що далі.
Логічний контроль
Логічний контроль передбачає перевірку всіх показників звітності — чи справді в них відображено те, що має місце на підприємстві. Адже вся фінзвітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку. Чи справді ці показники відображають реальне фінансове становище та результати діяльності? По суті, йдеться про правильність відображення тих чи інших видів активів або тих чи інших доходів і витрат у відповідних статтях. Для цього підприємство ще на етапі затвердження облікової політики має визначити порядок бухгалтерського обліку і визнання (класифікації) доходів, витрат, активів та зобов'язань. І згідно з цими правилами на етапі формування фінансової звітності бухгалтер перевіряє формування залишків/оборотів на відповідних рахунках на належність їх до певних статей доходів, витрат, активів та зобов'язань підприємства.
Так, слід перевірити, чи потрапила інформація про ті чи інші види доходів до необхідних рядків звіту про фінрезультати. Наприклад, інформація про дохід від операційної оренди і відповідні витрати може бути, залежно від видів діяльності підприємства та прийнятої облікової політики, відображена в різних статтях звіту про фінрезультати. Це може бути або дохід від реалізації продукції — рядок 2000 форми №2 (якщо це є одним з основних видів операційної діяльності підприємства1), або інший операційний дохід — рядок 21202. Але не слід забувати про інвестиційну та фінансову діяльність. Відповідно до цього витрати, пов'язані з утриманням майна, що надається в оренду, можуть відображатися або в складі собівартості реалізованої продукції (рядок 2050), або в інших операційних витратах (рядок 2180). Так, прийнята облікова політика послідовно застосовується при здійсненні бухобліку і складанні фінзвітності.
1 Згідно з роз'ясненням, наведеним у листі Мінфіну України від 22.09.2010 р. №31-3020-20-27/25329 (див. «ДК» №44/2010), це діяльність, що забезпечує основну частку доходу підприємства.
2 Згідно з п. 17 П(С)БО 14 «Оренда», яке встановлює, що дохід від операційної оренди відноситься до складу інших операційних доходів.
Для правильного відображення інформації про активи, зобов'язання та фінансові результати в рядках фінзвітів, зокрема у формі №1, слід забезпечити правильний облік відповідних операцій безпосередньо на необхідних рахунках синтетичного обліку. При цьому особлива увага має бути приділена:
— правильності класифікації активів — наприклад, довгострокова дебіторська заборгованість має бути вилучена з оборотних активів (розділу ІІ активу форми 1, якщо вона була туди помилково віднесена) та перенесена до рядка 1040 розділу І. Щодо зобов'язань, то з довгострокових зобов'язань має бути вилучена частина, що має бути погашена протягом 12 календарних місяців з дати балансу та відображена у розділі ІІІ пасиву форми 1. Для цього перед складанням фінзвітності (останнім днем звітного періоду) роблять проведення, наприклад Д-т 501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті» К-т 611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями в національній валюті». Погашення такої заборгованості відображають уже за дебетом субрахунку 611;
— недопустимості згортання статей активів та зобов'язань (дебіторська та кредиторська заборгованість, як правило, мають відображатися окремо, у відповідних розділах балансу, як це випливає з п. 3. р. IV НП(С)БО 1);
Приклад
Торговельна мережа надала нашому підприємству аванс 100 тис. грн на купівлю спеціального обладнання, яке треба поставити через 2 місяці, — це кредиторська заборгованість. Водночас цій торговельній мережі відвантажено товар на 150 тис. грн, за який вона має розрахуватися через місяць, — це дебіторська заборгованість.
Незважаючи на те що йдеться про розрахунки з одним і тим самим підприємством, яке в обох випадках виступає в ролі покупця, ці зобов'язання не є зустрічними й однорідними (наше підприємство за одним договором мусить здійснити поставку, а за іншим — очікує одержання коштів). Строк виконання зобов'язань не настав, і вони не можуть бути зараховані за заявою однієї зі сторін.
Для відображення реального майнового стану підприємства вони не можуть бути згорнуті з відображенням лише 50 тис. грн дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість на 150 тис. грн відображається в складі активів (рядок 1125 балансу), а кредиторська заборгованість 100 тис. грн — у складі пасивів (рядок 1615 балансу).
— відображенню в обліку і звітності всіх операцій, що мають бути виконані наприкінці року.
10 основних кроків, які слід зробити перед складанням річного балансу
1. Відобразити в обліку результати річної інвентаризації (відповідні операції відображають в обліку в періоді завершення інвентаризації, яка обов'язково проводиться перед складанням річного фінансового звіту).
2. З урахуванням, зокрема, результатів інвентаризації перекваліфікувати за потреби активи та зобов'язання, за потреби — списати їх або нарахувати чи скоригувати резерви. Йдеться про те, що у бухгалтерському обліку в складі оборотних активів не можуть обліковуватися необоротні активи (наприклад, довгострокова дебіторська заборгованість) і навпаки. Аналогічно у складі довгострокових зобов'язань не можуть бути відображені поточні зобов'язання (наприклад, частина довгострокового кредиту банку, що підлягає погашенню протягом наступного року) і навпаки. Відповідні зміни відображаємо у бухгалтерському обліку.
3. Якщо підприємство веде облік розрахунків із контрагентами без застосування рахунків обліку виданих і отриманих авансів (тобто «згорнуто»), на дату річного балансу потрібно відповідні статті розгорнути (аванси віднести на відповідні субрахунки 371 та 681 або зробити їх аналітичне виділення).
4. У разі обліку овердрафтів за кредитом рахунка обліку коштів у банку (31) на кінець року віднести їх на рахунок обліку кредитів банку (рахунок 60)*.
5. Нарахувати амортизацію основних засобів та нематеріальних активів, а також відобразити в обліку всі інші необхідні операції за останній звітний місяць (квартал) відповідного року.
6. Відобразити нарахування податків та зборів, що виникають унаслідок діяльності підприємства у звітному році. Якщо на момент складання балансу достовірних даних про суму таких податків немає, але вони є істотними, слід нарахувати відповідні резерви. Зокрема, йдеться про відображення у фінансовій звітності сум річного податку на прибуток, суму якого треба буде віднести на фінансовий результат (рахунок 79).
7. Закрити рахунки обліку витрат періоду (92, 93, 94), що повністю відносяться до операційних витрат у періоді їх виникнення, рахунок обліку інших (неопераційних) витрат — 97 шляхом віднесення їх дебетового залишку на фінансовий результат (рахунок 79). При використанні 8-го класу рахунків (за економічними елементами) перед цим також закрити 8-й клас рахунків.
8. Закрити рахунки обліку доходів (рахунки класу 7) шляхом віднесення їх кредитового залишку на фінансовий результат (рахунок 79).
9. Визначити річний фінансовий результат — прибуток або збиток шляхом віднесення відповідного залишку за рахунком 79 на відповідний субрахунок рахунка 44.
10. Вивести сальдо на одному із субрахунків рахунка 44 (441, 442).
* З цього питання є відомий лист Мінфіну від 09.12.2003 р. №31-04200-30-5/7021, в якому він радив відображати овердрафт за кредитом рахунка 31, але інформацію про нього наводити у статті балансу, де розкривається інформація про короткострокові кредити банків. Ми не підтримуємо цю точку зору, вважаючи, що залишок за активним рахунком 31 не може бути кредитовим, а тому при списанні коштів у мінус відповідні проведення слід робити безпосередньо у кореспонденції з рахунком 60. На практиці різні підприємства використовують обидва варіанти організації обліку овердрафту.
Чи заповнені вписувані рядки
При складанні фінзвітності треба в порядку самоконтролю проаналізувати, чи повинні бути наведені в ній так звані вписувані рядки (додаткові статті фінансової звітності). Їх перелік наведено в додатку 3 до НП(С)БО 1. Ці рядки заповнюють згідно з п. 4 розділу 2 НП(С)БО 1, в разі якщо інформація є істотною (тобто такою, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності — п. 3 р. 1 НП(С)БО 1), і оцінка статті може бути достовірно визначена. Мінфін у листі від 27.08.2013 р. №31-08410-07-10/25152 (див. «ДК» №50/2014) зазначав, що кількісні критерії та якісні ознаки істотності інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності визначаються керівництвом підприємства, якщо такі критерії не встановлені П(С)БО, іншими нормативно-правовими актами, виходячи з потреб користувачів такої інформації.
Звертаємо увагу: значна кількість додаткових статей є характерною для багатьох підприємств. Це, наприклад, статті «Виробничі запаси», «Незавершене виробництво», «Готова продукція», «Товари» (рядки 1101 — 1104 балансу), «Рахунки в банках» (рядок 1167 балансу), «Витрачання на оплату зобов'язань з податку на прибуток», «Витрачання на оплату зобов'язань з ПДВ» (рядки 3116, 3117 форми 3).
Звичайно, треба ретельно перевірити, щоб кожна така стаття, що є характерною для діяльності підприємства, якщо вона є істотною, містилася у фінзвіті і була правильно заповнена на підставі даних бухобліку.
Внутрішньоформовий контроль
У кожній формі фінзвітності має бути перевірена арифметика. Іноді за рахунок округлень бухгалтерські програми при заповненні форм допускають незбіг арифметики (і при ручному округленні це також нерідко трапляється) — у таких випадках слід порівняти відповідні показники з даними рахунків синтетичного обліку і за потреби зробити округлення в той чи інший бік, щоб арифметика (та всі проміжні і кінцеві підсумки) сходилася.
Арифметичні алгоритми щодо перевірки порівнянності показників фінзвітності містяться в Методрекомендаціях №476. У них є формули не лише для внутрішньоформового, а й для міжформового контролю.
Міжформовий контроль
Усі форми фінансової звітності між собою взаємопов'язані. Якщо основні форми — Баланс (форма 1) і Звіт про фінансові результати (форма 2) — пов'язані між собою показником чистого прибутку/збитку, який може не збігатися, якщо в звітному періоді мало місце використання прибутку чи виправлення помилок попередніх звітних періодів, то між іншими формами звітності є досить багато ув'язок.
Так, слід чітко розуміти, що Звіт про рух грошових коштів (форма 3) — це, по суті, розшифрування до статті «Гроші та їх еквіваленти» Балансу, а тому інформація у формі 3 про залишок коштів на початок та кінець звітного періоду має відповідати даним аналогічної статті Балансу на початок та кінець цього самого періоду.
Звіт про власний капітал (форма 4) — це розшифрування змін, що відбувалися з власним капіталом протягом звітного періоду, тобто розшифрування до розділу 1 пасиву Балансу. Тож кожен показник капіталу повинен збігатися з показником відповідної статті Балансу на початок та на кінець року. За показником чистого прибутку форма 4 пов'язана з формою 2. А ті зміни, за якими форма 2 у показнику чистого прибутку не збігається з Балансом (про що було сказано вище), — якраз мають бути розкриті у формі 4.
Приклад На початок року показник нерозподіленого чистого прибутку — 350 тис. грн, а на кінець року — 450 тис. грн (рядок 1420, графи 3 і 4 балансу). За формою 2 показник чистого прибутку за звітний рік — 170 тис. грн (рядок 2350 графа 3 форми 2). Але різниця між графами 4 і 3 рядка 1420 Балансу не збігається з показником графи 3 рядка 2350 форми 2, тому що протягом року виплачувалися дивіденди в сумі 70 тис. грн. Ця різниця в сумі виплачених дивідендів має бути зазначена у графі 7 рядка 4200 Звіту про власний капітал.
Примітки до звітності
Примітки до звітності складаються з двох основних частин. Це власне форма 5, затверджена наказом Мінфіну від 29.11.2000 р. №302 (далі — Наказ №302), що є типовою1, а також інша інформація, передбачена стандартами бухобліку, яка підлягає розкриттю в фінзвітності. Така інша інформація розкривається в пояснювальній записці до звітності, табличній чи іншій формі, що її підприємство обирає самостійно (пункти 2 — 4 Наказу №302). Підприємство мусить перевірити відображення в примітках до фінзвітності всієї інформації, що є характерною для нього, і розкриває користувачам звітності повну інформацію про його діяльність.
1 Але ця типова форма не застосовується банками, бюджетними установами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності, суб'єктами малого підприємництва, визнаними такими відповідно до законодавства, та підприємствами, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за МСФЗ (п. 7 Наказу №302).
Щодо форми 5, то кожен її розділ — це розшифрування та пояснення до певної статті фінзвітності, подане у вигляді числових показників. Наприклад, розділ І — розшифрування до статті балансу «Нематеріальні активи», розділ ІІ — до статті «Основні засоби» тощо. Сума нарахованої амортизації за розділами І і ІІ форми 5 — якщо підприємство не має основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються в неопераційній діяльності, — має відповідати сумі нарахованої амортизації за формою 2 (рядок 2515 елементів операційних витрат).
Аналогічно у формі 5 розділ V — це розшифрування відповідних видів доходів і витрат, крім доходів і витрат від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), розділ VІ — це розшифрування залишку коштів на кінець року за видами.
Звернімо увагу, що форма 5, яка складатиметься за 2014 рік, дещо змінилася. Наказом Мінфіну від 08.02.2014 р. №48 до її окремих рядків було внесено редакційні зміни, які, втім, практично не змінили порядку її заповнення (додатково див. статтю «Складання приміток до фінансової звітності» у «ДК» №49/2013).
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор