До листа Міністерства соціальної політики України від 06.10.2014 р. №3050/0/06/14
Мінпраці розглядає питання щодо можливості внесення інших положень до договору між підприємцем та працівником, зокрема щодо строків позовної давності. І причиною цього, наскільки можна зрозуміти з коментованого листа, є позиція Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці щодо неврегульованості такого питання через форму та порядок укладання трудових договорів.
До речі, джерела цієї проблеми лежать значно глибше, ніж видається на перший погляд.
Форма трудових договорів установлена статтями 24, 24-1 Кодексу законів про працю.
Оскільки йдеться про відносини між підприємцем (як роботодавцем) і працівником, то при прийнятті на роботу слід враховувати, що за загальним правилом:
1) такі договори укладаються у письмовій формі;
2) вони підлягають обов'язковій реєстрації у центрі зайнятості;
3) зразок форми такого договору затверджений Мінпраці (наказ від 08.06.2001 р. №260).
У самій затвердженій формі зазначено, що, вирішуючи питання, не передбачені цим договором, сторони керуються загальними нормами законодавства про працю України (п. 7 зразка форми договору).
На жаль, про те, наскільки працює ця норма, може розповісти кожен, хто хоча б раз звертався до центрів зайнятості для реєстрації таких договорів.
Наведемо приклад. Статтею 26 КЗпП передбачено випробування при прийнятті на роботу. Проте у затвердженому Наказом №260 зразку форми трудового договору про це жодного слова. І внести зміни до затвердженого зразка вкрай складно: посадові особи центру зайнятості, м'яко кажучи, дуже неохоче відступають від умов затвердженої форми договору.
Така поведінка пояснюється стереотипним міркуванням, що від умов типового договору, укладеного між підприємцем та працівником, відступати не можна. А у більшості випадків договір, затверджений Наказом №260, справді називають типовим. До речі, таку саму думку висловлено й у коментованому листі.
Однак ми вважаємо цю позицію хибною. Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГКУ, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.
За приписами ст. 24-1 КЗпП Мінсоцполітики передано повноваження із затвердження порядку реєстрації укладеного у письмовій формі трудового договору між фізособами у державній службі зайнятості. Додатково до порядку розроблено і зразок форми самого трудового договору, який, до всього, ще й поширюється не лише на фізосіб, а й на підприємців (про яких сама ст. 24-1 КЗпП узагалі не згадує).
Тому, на нашу думку, форма та зміст договору між фізособою та роботодавцем є рекомендованими, його умови можуть бути змінені (доповнені) за домовленістю сторін.
Тож не дивно, що Комітет ВРУ з питань соціальної політики та праці ставить питання щодо можливості змін умов трудового договору, зокрема в частині встановлення строків позовної давності.
Якщо прискіпливіше розглянути питання врегулювання відносин між підприємцем та працівником, то їх слід вважати саме трудовими, навіть попри суперечливість врегулювання таких відносин у чинному законодавстві.
Водночас сам договір може містити й інші умови, не визначені у затвердженому зразку. Зокрема, це стосується режиму та строків оплати за виконану роботу, обсягу виконуваної роботи за тиждень, місяць тощо, строків випробування.
А от щодо строків давності, то за приписами ст. 259 ЦКУ позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Враховуючи, що загальна позовна давність становить три роки, то сторони, звісно, можуть вносити зміни до трудового договору між підприємцем та працівником і збільшувати строки позовної давності.
Але, визнаючи такі відносини саме трудовими, слід враховувати й рішення КСУ1 щодо строків звернення до суду у сфері трудових відносин, та приписи ст. 9 ЦКУ, яка поширює дію ЦКУ на трудові відносини — але тільки в тих правовідносинах, що не врегульовані трудовим законодавством.
1 Рішення КСУ від 15.10.2013 р. №8-рп/2013, від 15.10.2013 р. №9-рп/2013, від 22.02.2012 р. №4-рп/2012.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»