Коли платити за договором?
Підприємство поставило продукцію, але договору не укладало. Фактично на поставку оформлено лише рахунок та видаткову накладну. Покупець пообіцяв заплатити наступного дня, але грошей ми так і не побачили. Коли він мав заплатити гроші за товар? Чи достатньо цих документів для стягнення боргу в суді?
Свого часу у п. 20 інформаційного листа від 07.04.2008 р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» ВГСУ вже порушував питання розгляду господарськими судами спорів про стягнення з боржника коштів за товар, поставлений кредитором за накладною без підписання сторонами письмового правочину у будь-якій формі (окремий документ, обмін листами, факсами тощо), та ще й за відсутності самого боржника (який з різних причин не з'являвся на судові засідання).
Загалом позиція суду зводилася до того, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦКУ). Разом з тим за загальним правилом недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, установлених законом, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч. 1 ст. 218 ЦКУ).
Тож усе, що «обіцяє» покупець, слід фіксувати документально. Якщо цього не сталося, важливим є факт складення документів, які відповідають волі обох сторін на купівлю-продаж товару з наступною його оплатою.
Суди по-різному ставляться до складених документів, приймаючи їх як докази поставки товару, адже документи, які складаються сторонами, як правило, не виходять за межі загальноприйнятих — йдеться про оформлення рахунка-фактури, видаткової накладної на відвантаження ТМЦ, довіреності, ТТН на доставку товару. Лише деякі госпсуб'єкти доповнюють їх додатковими умовами — про доставку товару за рахунок однієї зі сторін договору, про оплату товару, поставку частинами тощо. Проте більшість судів усе ж таки на боці кредиторів.
Наприклад: судами попередніх інстанцій встановлено, що пред'явлення до сплати кредитору рахунка-фактури, в якому визначено предмет поставки, кількість, ціну та загальну суму поставки, за правовою природою є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не відкликана пропонуючою стороною.
Тим часом, за приписами статті 641 ЦКУ, правові наслідки оферти пов'язуються не зі самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.
Представник боржника отримав товар за довіреністю та не надав доказів наявності заперечень щодо кількості та якості поставленого товару, а також порядку поставки чи інших зауважень. Між сторонами склалися господарські правовідносини з поставки, які регулюються нормами глави 54 ЦКУ та статей 264 — 271 ГКУ (постанова ВГСУ від 20.05.2014 р. у справі №905/6464/131).
В іншій справі суд звернув увагу на те, що видатковою накладною, підписаною представниками сторін, та довіреністю підтверджується передання ТОВ та отримання філією юрособи-боржника товару на загальну суму 8244,00 грн, найменування, вид та кількість якого збігаються з тими, що значаться у рахунку-фактурі.
16.09.2013 р. позивач звернувся до боржника з претензією про оплату вартості отриманого товару в сумі 8244,00 грн, яка була залишена без задоволення. Суд також з'ясував, чи має право керівник філії боржника на укладення подібних договорів відповідно до статутних документів та довіреності, виданої керівнику філії (постанова ВГСУ від 12.06.2014 р. у справі №910/20658/132).
Утім, навіть відсутність у рахунку-фактурі переліку товару не впливає на рішення суду про стягнення заборгованості — при здійсненні часткової оплати за поставлену кредитором (продавцем) продукцію боржник (покупець) зазначав як підставу для оплати саме рахунки на оплату, з посиланням на їх номери та дати.
Рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунка-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦКУ та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦКУ, а тому наявність чи відсутність рахунка-фактури не звільняє боржника від обов'язку оплатити поставлену продукцію (постанова ВГСУ від 22.04.2014 р. у справі №910/11613/133).
1 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39145763.
2 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39197311.
3 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38384512.
Враховуючи вищенаведене, слід звернути увагу на таке. Відсутність письмового договору поставки товару не має наслідком відсутність обов'язку з оплати за отриманий товар, за умови що продавець оформив інші документи, які свідчать про бажання сторін укласти такий договір (видаткова накладна на отримання ТМЦ, довіреність, рахунок-фактура, інші документи, що свідчать про фактичну передачу товару). Водночас, що стосується обов'язку оплатити цей товар, строк для його виконання має бути або обумовлений сторонами (в одному з оформлених документів), або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитору. В останньому випадку, керуючись ч. 2 ст. 530 ЦКУ, боржник повинен виконати обов'язок з оплати товару у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. При цьому не виключено встановлення іншого строку оплати товару в тексті самої вимоги. Відсутність пред'явлення такої вимоги кредитору не дає права на звернення до суду за стягненням заборгованості.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
