Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, за наявності документів, що підтверджують зв’язок відрядження з основною діяльністю підприємства (п. 1 розд. І Інструкції №59).
Інструкція №59 також визначає, що у випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається саме той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом).
Службові поїздки працівників, постійна робота яких здійснюється у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не визнаються відрядженнями, якщо інше прямо не передбачено, колективним договором чи іншим локальним актом.
Рекомендації
1. Якщо характер роботи працівника передбачає постійні поїздки (наприклад, у зв’язку з виконанням завдань у різних населених пунктах), доцільно визначити їх як роботу з роз’їзним (пересувним) характером, а не як службові відрядження.
Проте це характерно для тих посад, за якими працівника частіше застанеш у дорозі, ніж на робочому місці на підприємстві. Чи застосовувати цей варіант у випадку із завідувачем складу, вирішувати керівникові підприємства. Як правило, працівник за такою посадою сам за товаром не їздить (тим більше щодня). Його робота — зберігати товар на складі, отримувати привезений товар та видавати його отримувачам. Доставку товарів здійснюють експедитори.
Тому, можливо, слід поділити ці обов’язки на дві посади і встановити роз’їзний характер робіт за посадою експедитора (оформивши для завідувача складу суміщення посад).
2. У будь-якому разі для уникнення спорів та правової невизначеності треба закріпити правила у локальному нормативному акті підприємства, наприклад у положенні про відрядження та роз’їзний характер робіт, у посадовій інструкції завідувача складу тощо.
3. У зазначеному документі потрібно чітко розмежувати:
— що на підприємстві вважатиметься службовим відрядженням;
— які поїздки визнаватимуться такими, що мають роз’їзний (пересувний) характер робіт.
Висновок: за умови належного документального оформлення поїздки працівників із роз’їзним (пересувним) характером робіт не підпадають під визначення службового відрядження, що дозволяє підприємству уникнути необхідності оформлювати їх за процедурою, передбаченою Інструкцією №59.