Суттєво. За користування ділянками несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення на підставі договорів оренди платники податку на прибуток не повинні розраховувати та сплачувати мінімального ПЗ.
! Платникам податку на прибуток
Державна податкова служба України на звернення Товариства щодо оподаткування мінімальним податковим зобов’язанням земельних ділянок, що відносяться до несільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), повідомляє.
Як зазначено у зверненні, Товариство є платником податку на прибуток на загальних підставах та платником ПДВ, має основний вид діяльності за КВЕД:10.61 — виробництво продуктів борошномельно-круп’яної промисловості.
Товариство у своїй діяльності використовує орендовані земельні ділянки, які відносяться до несільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення.
Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого питання:
чи є об’єктом оподаткування мінімальним податковим зобов’язанням земельні ділянки, що відносяться до несільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення?
Відповідно до частин першої та другої ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об’єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Згідно з пп. 14.1.114-2 п. 14.1 ст. 14 Кодексу мінімальне податкове зобов’язання (далі — МПЗ) — мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі — підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1 ст. 38-1 Кодексу).
Розрахунок МПЗ щодо земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких проведена та не проведена, обчислюється за формулами, встановленими пп. 38-1.1.1, 38-1.1.2 п. 38-1.1 ст. 38-1 Кодексу.
Особливості визначення загального МПЗ платників податку — власників, орендарів, користувачів на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, встановлено п. 141.9 ст. 141 Кодексу.
Крім того, згідно з п. 38-1.2 ст. 38-1 Кодексу МПЗ не визначається для:
земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні;
земель запасу;
невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;
земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів;
земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв’язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.
МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Отже, у разі платного або безоплатного користування орендованими земельними ділянками, віднесеними до несільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення (без зміни їх цільового призначення) на підставі договорів оренди земельних ділянок, зареєстрованих в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, платники податку на прибуток на загальних підставах не повинні розраховувати та сплачувати мінімальне податкове зобов’язання за такі ділянки.
Разом з тим наголошуємо, що будь-які висновки щодо податкового обліку конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).