Суттєво. При обчисленні частки сільгосптоваровиробництва враховується тільки сільгосппродукція, вирощена на земельних ділянках, які перебувають у власності та/або користуванні товаровиробника.
! ФГ-юрособам — платникам ЄП IV групи
Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Селянського (фермерського) Господарства (далі — Господарство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з питань щодо особливостей застосування мінімального податкового зобов’язання (далі — МПЗ) та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), в межах компетенції повідомляє.
Відповідно до звернення, Господарство для здійснення господарської діяльності використовує 2 земельні ділянки сільськогосподарського призначення, правокористувачем яких є засновник — голова Господарства, без укладання договору оренди та державної реєстрації переходу права користування. Земельні ділянки надані у постійне користування фізичній особі. Власником земельних ділянок є територіальна громада. МПЗ нараховується контролюючим органом фізичній особі — користувачу земельної ділянки.
Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання щодо надання Господарством — юридичною особою уточнюючого розрахунку до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи та нарахування МПЗ.
Відповідно до ст. 12 Закону «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі — Закон №973-IV) землі фермерського господарства можуть складатися із:
земельних ділянок, що належать громадянам України — членам фермерського господарства на праві власності, користування;
земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України (далі — ЗКУ) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Тобто Закон №973-IV визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України — членам фермерського господарства, та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Враховуючи викладене, якщо передання права постійного користування земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у статутний капітал фермерського господарства оформлено та зареєстровано відповідно до законодавства, то права та обов’язки землекористування земельної ділянки переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації таких прав.
Відповідно до пп. 14.1.114-2 п. 14.1 ст. 14 Кодексу далі — МПЗ — мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі — підприємцю, є загальним МПЗ.
МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1 ст. 38-1 Кодексу).
Згідно з п. 38-1.3 ст. 38-1 Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.
При цьому нормами п. 38-1.4 ст. 38-1 Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) — починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Отже, якщо Господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності (постійному користуванні) фізичних осіб, без укладання договору оренди та/або відсутності державної реєстрації переходу такого права користування, то обов’язок з визначення загального МПЗ виникає у фізичних осіб — власників (користувачів) земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Водночас використання земельних ділянок без належного оформлення прав, включаючи право оренди, є порушенням норм земельного законодавства (ст. 211 ЗКУ). При цьому повноваження із здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства делеговано виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (пп. 1 п. «б» частини першої ст. 33 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Додатково повідомляємо, що до четвертої групи платників єдиного податку належать сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків (пп. 4 п. 291.4 ст. 294 Кодексу).
Частка сільськогосподарського товаровиробництва для цілей глави 1 розділу XIV Кодексу — питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку (пп. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Відповідно до пп. 14.1.331 п. 14.1 ст. 14 Кодексу власна сільськогосподарська продукція — сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари), що підпадає під визначення груп 1 — 24 УКТ ЗЕД, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється, збирається, виготовляється, виробляється, переробляється безпосередньо виробником цієї продукції — власником, орендарем або користувачем на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, або на давальницьких умовах;
З огляду на викладене при обчисленні частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік доходи від реалізації сільськогосподарської продукції, включаються до доходу сільськогосподарського товаровиробника, якщо така сільськогосподарська продукція вирощена на земельних ділянках, які перебувають у власності та/або користуванні товаровиробника.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).