Наразі розділом ІІІ ПКУ не передбачено податкових різниць, пов’язаних із витратами на ПММ. Тому ці витрати впливають на об’єкт оподаткування податком на прибуток за правилами бухгалтерського обліку.
Правилами бухгалтерського обліку (як НП(С)БО, так і міжнародними стандартами) не передбачено нормування витрат ПММ. Норми №43 тепер мають використовуватися лише для планування потреби підприємств у ПММ і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання палива, а також можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива, тим більше що цей наказ не пройшов держреєстрації в Мін’юсті.
Таким чином, витрати на паливо в повному розмірі можуть бути включені до витрат платника податку на прибуток, який використовує легкові автомобілі, у разі використання автомобілів у його діяльності та лише в установлених межах витрачання палива з урахуванням умов експлуатації автотранспорту. Такі межі (норми), як і раніше, визначаються у наказі керівника підприємства.
У багатьох випадках податківці під час перевірок вимагають від підприємств для підтвердження списаних ПММ у складі витрат розрахунки нормативних витрат палива автотранспорту відповідно до Норм №43.
У разі невідповідності або відсутності цих норм податківці говорять про безпідставне включення до витрат виробництва та, відповідно, податкового кредиту витрат на придбання палива, яке було списано підприємством. Унаслідок цього за результатами документальної планової виїзної перевірки контролери донараховують підприємству податкові зобов’язання з ПДВ та застосовують штрафні санкції.
Але існує й судова практика не на користь такої позиції податківців. Наприклад, Харківський окружний адміністративний суд у рішенні від 29.01.2019 р. у справі №520/10111/18 дійшов висновку: Норми №43 не є нормативно-правовим актом та не підлягають обов’язковому застосуванню. Викладений висновок додатково кореспондується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.04.2018 року у справі №817/1429/16.
Отже, виходить, що відштовхуватися від Норм №43 при списанні ПММ наразі підприємства не зобов’язані, а тому мають право включати в свої витрати всю суму списаних ПММ на підставі будь-якого первинного документа, розробленого ними самостійно з урахуванням обов’язкових реквізитів. Але це й досі дискусійне питання, тому яких норм дотримуватись, кожен платник податків вирішує для себе самостійно.
Підставою для бухгалтерського обліку витрат, в т.ч. списання ПММ, є первинні документи, які фіксують відповідні факти таких витрат. Ці документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, то безпосередньо після її закінчення. Нині суб’єкти господарювання можуть використовувати довільні форми первинних документів для списання ПММ, грунтуючись на нормах п. 2.7 Положення №88 та листі Мінінфраструктури від 23.04.2013 р. №4492/25/10-13. Але такі документи мають містити обов’язкові реквізити, встановлені ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення №88.