• Посилання скопійовано

Щодо можливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення за договором довірчої власності

Лист Міністерства юстиції України від 19.05.2022 р. №37532/1444-2-22/37.1

Суттєво. Нотаріальні дії щодо цінного майна вчиняються виключно нотаріусами, включеними до затвердженого Мін’юстом переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна.

!  Землевласникам

До Міністерства юстиції України надійшло звернення <…> щодо можливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення за договором довірчої власності, у зв’язку з чим в межах компетенції повідомляємо таке.

Особливості набуття і реалізації права довірчої власності на земельні ділянки регламентовано Цивільним кодексом України (далі — Кодекс) та Земельним кодексом України (далі — Кодекс-1).

Відповідно до положень статті 597-1 Кодексу за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов’язання боржника за кредитним договором, договором позики.

Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язань (далі — довірча власність) є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

З моменту встановлення довірчої власності право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється. Об’єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення (частина перша статті 597-2 Кодексу).

Тобто об’єкт має відповідати одночасно двом зазначеним вище вимогам.

Частинами першою, другою статті 89-1 Кодексу-1 передбачено, що довірчий власник земельної ділянки має права та виконує обов’язки власника земельної ділянки з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею та Кодексом.

З дня набуття особою права довірчої власності на земельну ділянку до довірчого власника переходять усі права та обов’язки власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, емфітевзису, суперфіцію, договорами про встановлення земельного сервітуту.

Звертаємо увагу, що у цивільному праві перехід прав власності від однієї особи до іншої є відчуженням.

Враховуючи наведене, договір про встановлення довірчої власності як різновид права власності на майно містить усі ознаки, притаманні договорам відчуження, зі специфікою, встановленою чинним законодавством.

Водночас набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод врегульовано статтею 131 Кодексу-1.

Зокрема, укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Кодексу з урахуванням вимог Кодексу-1.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

При цьому такі земельні ділянки можуть бути відчужені за договором дарування, довічного утримання, спадкового договору лише на користь іншого з подружжя, родичів (дітей, батьків, рідних (повнорідних і неповнорідних) братів і сестер, двоюрідних братів і сестер, діда, баби, онуків, правнуків, рідних дядька та тітки, племінниці та племінника, пасинка, падчериці, вітчима, мачухи) (частина третя статті 131 Кодексу-1).

Разом з тим право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави (частина перша статті 130 Кодексу-1).

До 1 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення) (підпункт «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» Кодексу-1).

Одним із загальновизнаних юридичних принципів вважається неприпустимість розширювального тлумачення норм, які встановлюють заборони чи істотні обмеження правового статусу.

Так, стаття 131 Кодексу-1 містить вичерпний перелік договорів, за якими може бути здійснено відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності, до якого не віднесено договори про встановлення довірчої власності.

Частиною четвертою статті 597-3 Кодексу встановлено, що договір про встановлення довірчої власності на нерухоме майно укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Нотаріус, здійснюючи свої професійні обов’язки відповідно до Закону України «Про нотаріат» та присяги, а також керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим — нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, нотаріус у випадку, якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України, зобов’язаний відмовити в її вчиненні.

Таким чином, діючи в межах та відповідно до норм чинного законодавства, нотаріус, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, з метою запобігання можливим правопорушенням має бути здатний аналізувати та застосовувати норми чинного законодавства при вчиненні кожної окремої нотаріальної дії.

Варто зауважити, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування нотаріальні дії вчиняються з урахуванням особливостей, визначених Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 р. №164 (далі — Постанова).

Зокрема, нотаріальні дії щодо цінного майна вчиняються виключно нотаріусами, включеними до затвердженого Міністерством юстиції переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна, з актуальною версією якого можна ознайомитись за посиланням.

Окрім цього, зазначені нотаріальні дії вчиняються з обмеженнями, визначеними підпунктами 15 — 19 пункту 1 Постанови.

Просимо довести зазначену інформацію до відома державних та приватних нотаріусів.

Перший заступник міністра Є. ГОРОВЕЦЬ

До змісту номеру