Iндивідуальна податкова консультація Державної податкової служби України від 16.01.2021 р. №201/IПК/99-00-21-02-02-06
Щодо окремих питань оподаткування операцій за договором позики з фізичною особою
Суттєво. Дохід, який виплачується юрособою-резидентом (позичальником) на користь фізособи-резидента (позикодавця) на підставі договору позики, оподатковується ПДФО і ВЗ на загальних підставах і не є базою нарахування ЄСВ.
! Учасникам договорів позики
Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань оподаткування операцій за договором позики з фізичною особою та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), у межах повноважень повідомляє.
Згідно зі зверненням підприємство — платник податку на прибуток підприємств, що планує укласти з учасником такого підприємства — фізичною особою договір процентної позики, звертається з питаннями:
1. Чи є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором проценти, сплачені підприємством за договором позики на користь фізичної особи, яка є позикодавцем?
2. Чи є об'єктом нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) проценти, сплачені підприємством за договором позики на користь фізичної особи, яка є позикодавцем?
3. Чи відносяться до фінансових витрат підприємства проценти, сплачені за договором позики на користь фізичної особи, яка є позикодавцем, та чи можна віднести до складу витрат суму таких процентів?
Щодо питань 1 та 2
Позика — це грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики (пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
При цьому згідно з пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу проценти — це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
До процентів включаються:
а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;
в) платіж за придбання товарів у розстрочку;
г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу);
ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.
Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.
Враховуючи викладене, оскільки у розумінні Кодексу позику надають виключно фінансові установи або нерезиденти, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, то кошти, які виплачуються юридичною особою — резидентом (позичальником) на користь фізичної особи — резидента (позикодавця) у вигляді процентів на підставі договору позики, з урахуванням норм пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не вважаються процентами.
Разом з тим оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування фізичної особи — резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Згідно з п. 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 — 167.5 цієї статті Кодексу).
Також зазначені доходи є об'єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).
Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.
Так, податковий агент, визначення якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку (збору), визначену в ст. 167 Кодексу та пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон №2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону №2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону №2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску.
Враховуючи викладене, дохід, який виплачується юридичною особою — резидентом (позичальником) на користь фізичної особи — резидента (позикодавця) на підставі договору позики, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. Разом з тим зазначений дохід не є базою нарахування єдиного внеску.
Щодо питання 3
Згідно з абз. першим пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.
Визначення фінансового результату до оподаткування для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств здійснюється згідно з правилами бухгалтерського обліку.
При цьому Кодексом не передбачено різниць для коригування платником податку на прибуток підприємств (що є позичальником) фінансового результату до оподаткування на суму коштів, сплачених за договором позики на користь фізичної особи — резидента (позикодавця).
Такі операції відображаються при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з правилами бухгалтерського обліку.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями).
Отже, питання віднесення до складу витрат у бухгалтерському обліку підприємства сум коштів, сплачених на користь фізичної особи у зв'язку з проведенням запозичення у такої особи, належать до компетенції Міністерства фінансів України.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.