Iндивідуальна податкова консультація Державної фіскальної служби України від 09.01.2018 р. №82/6/99-99-15-02-02-15/IПК
Щодо оподаткування операцій з надання нерезидентом хмарних послуг
Суттєво. Резидент — платник ПДВ, який отримує від нерезидента послуги з надання в оренду серверів та інші послуги у сфері інформатизації, є відповідальним за нарахування та сплату ПДВ до бюджету за такою операцією.
! Замовникам хмарних послуг у нерезидентів
Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування операцій з надання нерезидентом хмарних послуг та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), повідомляє.
Комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах) (ст. 1 Закону України від 23 грудня 1993 року №3792-ХII «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон №3792).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 розділу I Кодексу).
Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.
При цьому п. 44.1 ст. 44 розділу II Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;
за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.
Відповідно до п. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комп'ютерні програми.
Статтею 1107 ЦКУ визначені види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об'єкта права інтелектуальної власності, до яких, зокрема, належать ліцензія або ліцензійний договір.
Таким чином, права на використання об'єкта права інтелектуальної власності (комп'ютерної програми) можуть передаватися за ліцензією або ліцензійним договором.
Відповідно до пунктів 1 та 2 ст. 1109 ЦКУ за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦКУ та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Таким чином, з урахуванням абзацу третього пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якщо винагорода сплачується за використання комп'ютерної програми, яке обмежене умовами використання такої програми користувачем за її функціональним призначенням та кількістю копій, то така винагорода не є роялті для цілей оподаткування.
Разом з тим повідомляємо, що відповідно до п. 9 ст. 1109 ЦКУ умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.
Особливості оподаткування доходів нерезидентів визначено п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Згідно з пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку та за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу.
Перелік таких доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Відповідно до абзацу «ґ» пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміється, зокрема, лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента — лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відс. (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 — 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності (пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Таким чином, резидент при виплаті платежів за оренду сервера (дискового місця) нерезиденту утримує податок за ставкою 15 відс., якщо інше не встановлено правилами міжнародного договору.
Щодо кваліфікації та порядку оподаткування платежів, здійснених товариством на користь резидента Латвії за договором про надання послуг хмарної IТ інфраструктури і стосовно питання застосування до таких виплат відповідних положень міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування
Статтею 3 Кодексу передбачено, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (далі — Конвенція), яку ратифіковано 12 липня 1996 року (Закон України №331/96-ВР) і яка є чинною в українсько-латвійських відносинах з 21.11.96 р., застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції).
Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 12 «Роялті» Конвенції «роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі. Однак ці роялті можуть також оподатковуватись у Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми роялті».
«Термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або платівки для радіомовлення чи телебачення), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційних або науковим обладнанням, або за інформацією, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)» (п. 3 ст. 12 Конвенції).
Відповідно до умов договору про надання послуг хмарної IТ інфраструктури (статті 5 — 9), наданого до листа заявника, послуги резидента Латвії українському замовнику складаються із надання у користування/права на користування на певних умовах, у т. ч. на умовах оренди, сукупності технічних, апаратних, програмних засобів та програмного забезпечення.
З урахуванням викладеного платежі, які одержуються резидентом Латвії від резидента України в оплату наданих нерезидентом послуг, підпадають під термін «роялті», визначений п. 3 ст. 12 Конвенції, при виплаті яких застосовується ставка податку, передбачена п. 2 ст. 12 Конвенції.
Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.
Правові основи оподаткування ПДВ визначено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розділу V Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу).
Пунктами 186.2 — 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.
Зокрема, місцем постачання послуг із надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, а також послуг з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання, або — у разі відсутності такого місця — місце постійного чи переважного його проживання (підпункти «в» і «ґ» п. 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу).
При цьому відповідно до пп. 14.1.105 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу термін «майно» вживається у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України (далі — ЦКУ). Згідно з частиною другою ст. 181 ЦКУ рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Згідно з пунктом 2 Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року №522 (далі — Порядок №522), сервер — це сукупність апаратних і програмних засобів, призначених для обслуговування інформаційних запитів комп'ютерів абонентів у мережах передачі даних.
Враховуючи зазначені вище положення ЦКУ та Порядку №522, сервер підпадає під поняття рухомих речей.
Таким чином, оскільки місцем постачання нерезидентом послуг із надання в оренду (лізинг) рухомого майна (у тому числі серверів) та інших послуг у сфері інформатизації резиденту — платнику ПДВ вважається місце, в якому такий резидент — платник ПДВ зареєстрований як суб'єкт господарювання (митна територія України), то операція з постачання зазначених послуг є об'єктом оподаткування ПДВ.
Водночас згідно з п. 180.2 ст. 180 розділу V Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
Пунктом 208.2 ст. 208 розділу V Кодексу передбачено, що отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 розділу V Кодексу.
Враховуючи викладене, якщо резидент — платник ПДВ на митній території України отримує від нерезидента послуги з надання в оренду (лізинг) рухомого майна (у тому числі серверів) та інших послуг у сфері інформатизації, то такий резидент — платник ПДВ є відповідальним за нарахування та сплату ПДВ до бюджету за такою операцією.
Щодо формування резидентом — платником ПДВ суми податкового кредиту за операціями із придбання у нерезидента послуг з оренди серверів та інших послуг у сфері інформатизації, а також відображення таких операцій у податковій звітності з ПДВ повідомляємо, що відповідно до пунктів 198.1 та 198.2 ст. 198 розділу V Кодексу до складу податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення, зокрема, операцій з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.
Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою віднесення сум податку до складу податкового кредиту є дата складення платником податку податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. №21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 р. за №159/28289 (далі — Порядок №21).
Обсяги послуг (з податком на додану вартість), отриманих на митній території України від нерезидента, відображаються у рядку 6 розділу I «Податкові зобов'язання» та рядку 13 розділу II «Податковий кредит» податкової декларації з ПДВ (пп. 7 п. 3 і пп. 1 п. 4 розділу V Порядку №21).
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.