За працю у відрядженні у вихідні дні працівникові має бути надано інший день відпочинку (відгул), проте на підприємстві заздалегідь ці дні в наказі не фіксуються. Чи є обмеження, за який максимальний строк працівник має використати такі відгули?
Працівник може працювати у відрядженні у вихідний день або перебувати в дорозі чи повертатися або, навпаки, виїжджати у відрядження у вихідний день.
Так, відповідно до п. 9 Інструкції №591, на працівника, скерованого у відрядження, поширюється режим роботи того підприємства, куди він скерований.
1 Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 р. №59 (є обов'язковою для бюджетних установ і організацій та для держпідприємств, для інших підприємств може використовуватися довідково).
Якщо працівник виїжджає у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку (це може бути закріплено в положенні про відрядження на підприємстві або безпосередньо в наказі на відрядження) має надаватися інший день відпочинку. Якщо ж наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин, згідно зі ст. 72 КЗпП. У разі коли працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується згідно з чинним законодавством (п. 10 — 12 Інструкції №59).
Але всі ці норми не обов'язкові до застосування звичайним підприємствам приватної форми власності (недержавним). Як їм бути?
Тут слід пам'ятати, що за загальною нормою праця у вихідні дні забороняється (ст. 71 КЗпП). Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в певних виняткових випадках: відвернення лиха, виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт тощо. А отже, у випадку з відрядженнями це обмеження теж треба враховувати.
Попри обмежувальні норми ст. 71 КЗпП, вважаємо, працівника все ж таки можна залучити до роботи у вихідний (зокрема, і під час відрядження), але тільки за умови отримання його згоди — про це далі.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, робота у відрядженні у вихідні дні має бути прямо прописана в наказі про відрядження. Проте цього недостатньо. Доведеться ще отримати згоду самого працівника. А для цього потрібно, щоб він написав «Згоден» та підписався в наказі про відрядження, в якому прописано, що він зобов'язаний працювати у вихідні (святкові, неробочі) дні.
Статтею 72 КЗпП визначено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП). Проте можливим є випадок, коли вихідний день є днем вибуття або прибуття з відрядження.
Якщо дотримуватися норм ст. 72 КЗпП, день вибуття або прибуття працівника слід вважати робочим днем, бо в ці дні працівник виконує доручення працедавця (починає/закінчує відрядження), а не використовує ці дні для відпочинку. У табелі ці дні слід зазначати як відрядження, а не вихідні дні.
Щодо термінів використання днів відпочинку, отриманих за роботу у вихідний, то теоретично такий відгул має надаватися в якнайшвидший строк після повернення працівника з відрядження. Водночас немає й заборони, наприклад, приєднати такий день відпочинку до чергової відпустки працівника. Проте в будь-якому разі працівник в обов'язковому порядку має узгоджувати з керівництвом підприємства питання надання іншого дня відпочинку згідно зі ст. 72 КЗпП. Також п. 24 постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містить положення, згідно з яким самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів дає право керівництву звільнити працівника за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП).
Михайло СТЕПАНОВ, «Дебет-Кредит»