Протягом трьох років тривав спір підприємства-імпортера з митницею з приводу коду УКТ ЗЕД товару (і, відповідно, його митної вартості). Підприємство подало до суду. Доки йшов судовий процес, підприємству неодноразово доводилося сплачувати митний збір і ПДВ при імпорті цього товару виходячи з дуже завищеної митної вартості. Через три роки суд виніс рішення на користь підприємства-імпортера, на підставі якого йому мають повернути суми надміру сплачених на митниці податків. Як це відобразити в обліку, якщо протягом трьох років підприємство відносило на вартість товару митний збір, а сплачений на митниці ПДВ — до складу податкового кредиту?
Зазначимо, що до винесення рішення суду стосовно спору, який виник між підприємством і митницею, підприємство-імпортер, що є платником ПДВ і використовує товар у госпдіяльності, мало повне право і на включення сплаченого мита до складу собівартості товару, і на податковий кредит у сумі ПДВ, сплаченого при імпорті такого товару. Підприємство справді сплачувало зазначені суми під час проходження митних процедур і отримувало при цьому правильно оформлені підтвердні документи — митні декларації. Згідно з пунктами 138.4 і 138.8 ПКУ, сплачене мито відноситься до складу податкових витрат як складова собівартості проданого товару. А право на податковий кредит у сумі ПДВ, сплаченій при імпорті товару, що використовується надалі у госпдіяльності та в операціях, які обкладаються ПДВ, встановлено пп. «а» п. 198.1 та п. 198.2 ПКУ.
У результаті судового рішення суми ПДВ і мита при імпорті цього товару було зменшено, внаслідок чого підприємство отримає суми переплати назад. Згідно з пп. 136.1.6 ПКУ, суми надміру сплачених податків і зборів, які повертаються або мають повертатися платникові податків із бюджетів, якщо такі податки і збори не входили до складу витрат, не включаються до складу доходів платника податку на прибуток. Таким чином, суму переплати з ПДВ, яку підприємство отримає назад, до складу його доходів включено не буде (оскільки її не відносили до складу витрат раніше). А от суму отриманого надміру сплаченого мита потрібно буде включити до складу інших доходів, згідно з пп. 135.5.8 ПКУ, датою фактичного отримання. При цьому зменшувати суму витрат у сумі собівартості проданих товарів ні у кварталі винесення судового рішення, ні у кварталі фактичного отримання мита, з погляду автора, не потрібно. Адже у такому разі відбудеться подвійне збільшення об'єкта оподаткування — і за рахунок зменшених податкових витрат, і за рахунок визнаних інших доходів.
Що ж до повернення надміру сплаченого ПДВ, то підприємству доведеться зменшити суму податкового кредиту. Адже, згідно з пп. «а» п. 198.1 ПКУ, підприємство мало право на податковий кредит у сумі ПДВ, сплаченого при імпорті товару. А якщо сума ПДВ повертається імпортерові внаслідок перегляду митної вартості товару, то слід зменшити і суму податкового кредиту (на підставі бухгалтерської довідки). При цьому, на думку автора, не потрібно коригувати показники податкового кредиту в минулих звітних періодах. Підстава для зменшення виникне у тому звітному періоді, в якому відбудеться фактичне повернення з бюджету сум надміру сплаченого ПДВ, у сумі такого повернення.
А от що ще можна відкоригувати, так це суми податкових зобов'язань, що виникали під час реалізації такого товару. Адже до 01.09.2013 р. у п. 188.1 ПКУ була норма, яка вимагала, щоб база обкладення ПДВ при постачанні товару, імпортованого постачальником, була не нижча за митну вартість (за вирахуванням ПДВ), за якою такий товар було ввезено. Звісно, якщо підприємство-імпортер фактично продавало такий товар виходячи з його митної, а не реальної вартості, то коригувати податкові зобов'язання з ПДВ немає підстав, оскільки зазначена норма вимагала, щоб база обкладення визначалася насамперед виходячи із договірної ціни. Але якщо договірна ціна продажу товару була нижча за митну вартість, то податкове зобов'язання з ПДВ, нараховане імпортером на різницю між ними, можна сторнувати (зменшити) на дату винесення судом рішення про зниження митної вартості.
Окремо слід розглядати суми податкових витрат (мита) і податкового кредиту з ПДВ, щодо яких на момент повернення зазначених сум вже мине термін давності, встановлений ст. 102 ПКУ (1095 днів від дня, наступного за останнім днем граничного терміну подання податкової декларації, за відсутності уточнюючих розрахунків). З погляду автора, дата повернення мита і терміни давності ніяк не пов'язані — адже імпортерові потрібно буде не коригувати витрати минулих періодів, а визнати дохід у поточному звітному періоді. З ПДВ ситуація складніша — якщо під час перевірки фахівці Міндоходів займуть фіскальну позицію, то обов'язок щодо зменшення сум податкового кредиту вони визнають, а от право на зменшення сум податкового зобов'язання, нарахованого з різниці між продажною (договірною) і митною вартістю, — ні. У цьому випадку сміливий платник податків може обстоювати свої права у суді. Адже право на зменшення ПЗ з ПДВ має ту саму підставу, що і обов'язок зі зменшення ПК з ПДВ — зменшення митної вартості, і не менші терміни давності (адже у будь-якому випадку митна вартість визначалася раніше, ніж встановлювалася база обкладення ПДВ при постачанні імпортного товару).
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»