Чи може представник підписати податкову звітність з ПДВ за довіреністю від фізособи-підприємця? Чи потрібно таку довіреність засвідчувати нотаріально?
Відповідно до пп. 48.5.2 ПКУ, податкова декларація повинна бути підписана фізичною особою — платником податків або його законним представником.
Згідно з пп. 17.1.2 ПКУ, платники податків мають право представляти свої інтереси у контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника. Повноваження представника платника податків та шляхи надання йому повноважень визначено у ст. 19 ПКУ.
Зокрема, платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків у податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, так само як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Причому відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи — платники податків та їхні законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом (пп. 47.1.2 ПКУ).
Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних зі сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків — фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних зі сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.
Отже, чинний ПКУ жодним чином не встановлює обов'язковість надання фізособою — платником податків саме нотаріальної довіреності. Засвідчення довіреності у нотаріуса — це вибір платника податків — фізособи. Водночас, оскільки йдеться про фізособу-підприємця, для визначення повноважень щодо представництва слід звернутися до чинних ЦКУ та ГКУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГКУ, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Правовий статус підприємця визначено у ст. 128 ГКУ.
Тому при здійсненні своєї госпдіяльності громадянин-підприємець на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГКУ, має право укладати будь-які господарські та цивільно-правові договори, якщо інше не передбачено законами України або не встановлено спеціальних обмежень для громадян-підприємців.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, або з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГКУ).
Представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини 1, 3 ст. 237 ЦКУ).
Таким чином, у підприємця, який прийняв рішення щодо передання повноважень на підписання звітності від його імені, є два способи реалізувати свій намір:
1) укласти договір, яким встановити певні права та обов'язки, серед яких буде й право підписання податкової звітності, інших розрахунків та декларацій, а вже на підставі цього договору видати довіреність на певний період;
2) надати довіреність, якою уповноважити виключно на підписання одного виду звітності (разовий підпис), наприклад податкову декларацію з ПДВ за відповідний податковий період.
Перший спосіб є більш обтяжливим через оформлення документів, адже згідно з приписами ст. 244 ЦКУ, оскільки йдеться про підписання іншою особою, за умови, що ця ж особа і подаватиме таку звітність, потрібно буде видати довіреність, яка, найімовірніше, залишиться у податкового органу. Проте така довіреність видається без нотаріального засвідчення, оскільки її видано на підставі договору.
Другий спосіб, як свідчить практика, є найбільш спірним, бо ПКУ не містить прямої норми, яка б вказувала на форму довіреності. Отже, наразі маємо загальну норму, яка допускає неоднозначне тлумачення дій платників податків — фізосіб щодо форми довіреності, що й приводить останніх до суду. Крім того, більшість державних органів, у т. ч. й податкові, вимагають саме нотаріальну довіреність.
Водночас, згідно з частинами 1, 2 ст. 245 ЦКУ, форма довіреності має відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин1.
1 Відповідно до ст. 202 ЦКУ правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правчином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією особою. Односторонній правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Тож доходимо висновків: 1) підпис створює права подати декларацію та обов'язки сплатити ПЗ, розраховані у ній; 2) підпис представника створює права та обов'язки лише для платника податків, якого такий представник представляє; 3) для представника — жодних наслідків (представник лише підписує декларацію та подає її).
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному засвідченню, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 245 ЦКУ.
Тож якщо сам факт підписання звітності не потребує його нотаріального засвідчення безпосередньо на бланку податкової звітності, то й вимога довіреності саме у нотаріальній формі суперечить чинним ЦКУ та ГКУ. Підприємець має право видати довіреність для підписання податкової звітності (разової чи на певні податкові періоди) та засвідчити її власноруч підписом та печаткою (за наявності).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»