До індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 27.05.2021 р. №2081/IПК/99-00-04-01-03-06
Зазначимо, що Закон України від 16.01.2020 р. №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» був одним з наймасштабніших за останні роки в Україні.
Переважна більшість його положень набирала чинності вже з 23.05.2020 р. Проте, як свідчить коментована IПК, з цим погодились далеко не всі.
Нагадаємо, що відповідно до пп. 4.1.9 ПКУ одним з принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, є стабільність. Iдеться про те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Серед елементів, що обов'язково визначаються під час встановлення податку, ст. 7 ПКУ називає ставку податку (пп. 7.1.4 ПКУ).
Однак, якщо коротко резюмувати те, що сказали податківці в коментованій IПК, стабільність стабільністю, а поки норма закону, який вніс зміни до ПКУ, не буде визнана неконституційною, ця норма буде працювати. Навіть якщо вона суперечить іншій нормі ПКУ.
Чи є шанси у платника податків захиститися в цьому випадку в суді?
Свого часу ВС1 щодо строків застосування ставок місцевих податків та зборів покликався на таке. ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що у разі, якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.
1 Постанова ВС від 15.05.2019 р. у справі №825/1496/17.
Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, а податковий орган наділений повноваженнями щодо застосування в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів. Отже, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття Верховною Радою рішення (яке, зауважимо, не було оскаржене на предмет правомірності, законності) податковий орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
У цій справі ВС дійшов висновку, що рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
У цій справі суд відмовив фізособі-підприємцю у визнанні нечинними податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Утім, варто пам'ятати, що КАСУ містить певний механізм, який може стати у пригоді платникам податків та про який варто пам'ятати саме у подібних випадках.
Так, при застосуванні джерел права суди мають керуватися таким:
— у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3 ст. 7 КАСУ);
— якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (ч. 4 ст. 7 КАСУ).
Але чи скористатися таким механізмом, вирішити може лише платник податків.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»