До індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 02.07.2019 р. №3040/6/99-99-12-02-02-15/IПК
У коментованій IПК розглядається дещо парадоксальна ситуація, недоврегульована в нормативних актах: з одного боку, об'єкт оподаткування явно є, з іншого — визначити базу оподаткування практично неможливо.
З одного боку, пп. 213.1.2 прямо встановлено, що об'єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації та/або передачі в межах одного підприємства підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки. А з іншого — базою оподаткування відповідно до пп. 214.1.3 ПКУ є вартість реалізованої електричної енергії без податку на додану вартість.
Чи є тут реалізація? ДФСУ слушно звертається до пп. 14.1.212 ПКУ, згідно з яким під реалізацією підакцизних товарів розуміються операції згідно з господарськими або цивільно-правовими договорами. А говорити про договірні відносини в межах одного суб'єкта господарювання не доводиться.
Отже, маємо колізію. Розв'язати цю колізію можна різними способами. Наприклад, вирішити, що якщо немає реалізації, немає вартості, то немає й бази оподаткування, якою якраз і є вартість реалізованої енергії, відповідно, податок не нараховується.
Але це не фіскальний підхід, тому для ДФСУ він не годиться. ДФСУ навіть не каже про відсутність бази оподаткування, хоча це й здається очевидним. Натомість вона стверджує, що база оподаткування в цьому разі є — просто її неможливо визначити.
I тут ДФСУ навіть виявляє певний лібералізм. Вона погоджується на те, щоб для визначення бази оподаткування акцизним податком брати не вартість електроенергії на оптовому ринку, а її собівартість для підприємства. Явну підміну понять — «собівартість» замість «вартість» — ДФСУ не те що зовсім не помічає, а применшує її значення тим, що не говорить категорично: «є», а двозначно: «може бути».
Природно, що податкова не може прямо сказати того, чого не написано в ПКУ. Але що ж це виходить, тепер сам суб'єкт господарювання повинен вирішити, бути собівартості базою оподаткування чи не бути? А якщо він вирішить, що не бути? Як податкова аргументуватиме своє бажання оподаткувати ці обсяги електроенергії? При тому що про реалізацію електроенергії згідно з договорами, що є умовою оподаткування за пп. 14.1.212 ПКУ, не йдеться.
Зауважимо, що податківці прямо кажуть: ця їхня IПК не є остаточною, і пропонують авторові запиту повторно звернутися за IПК, надавши копії відповідних господарських документів. Дозволимо собі висловити сумнів у доцільності такого повторного запиту, адже проблема не в обґрунтуванні запиту відповідними документами — проблема в наявності колізії в законодавстві, а її запитами до ДФСУ не вирішиш. Остаточно зняти проблему можна лише внесенням зміни до пп. 214.1.3 ПКУ.
Насамкінець нагадаємо, що все вищесказане стосується лише оптових постачальників електроенергії, що мають відповідну ліцензію, — «класичних» теплових та атомних електростанцій. Адже відповідно до пп. 213.2.8 ПКУ не підлягають оподаткуванню акцизним податком операції з реалізації електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії — тобто сонячними, вітровими, припливними, гідроелектростанціями, а також тепловими електростанціями, які використовують біомасу, газ з органічних відходів, газ каналізаційно-очисних станцій, біогази (пп. 14.1.29 ПКУ).
Андрій ПОРИТКО, головний редактор