До листа Державної служби України з питань праці від 20.05.2019 р. №2361/4/4.2-38-19
Нагадаємо, що відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість1 роботодавець може отримати дозвіл на працевлаштування іноземця за умови виплати заробітної плати у розмірі, не меншому від:
— 5 мінімальних заробітних плат — іноземним найманим працівникам у громадських об'єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у ст. 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»;
— 10 мінімальних заробітних плат — для всіх інших категорій найманих працівників (вимоги не застосовуються у разі праці осіб, зазначених у ч. 2 ст. 42-1 Закону).
1 Закон України від 05.07.2012 р. №5067-VI «Про зайнятість населення».
На практиці такому іноземцю можна встановити і режим неповного робочого часу (Мінсоцполітики про це заявляло неодноразово, зокрема у листах від 29.11.2017 р. №5418/4/4.2-ЗВ-17, від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17).
При укладанні з іноземцем або особою без громадянства трудового договору, за умовами якого встановлено неповний робочий день або неповний робочий тиждень, відповідно до ст. 56 КЗпП, оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку з урахуванням законодавчої вимог щодо рівня заробітної плати іноземця.
Але здебільшого іноземці працюють все ж таки в режимі повного робочого часу. Тому отримують вони за відпрацьований час встановлений їм оклад (місячну тарифну ставку).
А тепер уявімо собі практичну ситуацію: на підприємстві працює іноземець, який належить до інших категорій найманих осіб. Iз ним було укладено трудовий договір у 2018 р., і, відповідно, встановлено оклад у розмірі 10 МЗП (тоді це становило 37230,00 грн). Але з 1 січня 2019 р. розмір МЗП зріс до 4173 грн. А ще зараз постає питання про продовження дії дозволу на працевлаштування. Чи потрібно змінювати оклад цьому іноземцю до 10 МЗП у 2019 р., тобто до 41730,00 грн?
На тому, що збільшити оклад слід вже на 1 січня 2019 р. (тобто на дату зростання розміру мінімальної зарплати), фахівці Держпраці не наголошують. Але, на нашу думку, підвищити оклад варто — адже цього, по суті, вимагає ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість. Водночас, як зазначили фахівці Держпраці, вимоги щодо розміру зарплати відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість поширюються на роботодавців:
1) які отримують дозвіл на застосування праці іноземців уперше;
2) після розірвання попереднього трудового договору (контракту) та укладення нового трудового договору (контракту) відповідно до отриманого дозволу;
3) у разі продовження дії дозволу на застосування праці іноземного працівника.
Такий самий висновок наводився і в листі Мінсоцполітики від 18.09.2017 р. №2413/0/101-17.
Та чи означає це, що ці вимоги діють лише у зазначених випадках? Ні, на нашу думку, це була б дуже спрощена позиція. Адже дотримання мінімальних вимог щодо оплати праці іноземців при оформленні дозволу — це лише один із випадків, коли ці вимоги діють. I, безумовно, вимоги щодо фактичної оплати праці таких іноземців (не нижче за розмір, встановлений ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість) повинні виконуватися не лише в проекті трудового контракту, а й у реальності.
Проте для продовження дії дозволу територіальним органам Держпраці подається пакет документів, зазначений у ст. 42-2 Закону про зайнятість. А серед них — копія трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника (якщо до нього було внесено зміни).
Тож якщо з нерезидентом було укладено трудовий договір у 2018 р. і встановлено оклад 37230,00 грн, для продовження дії дозволу на працевлаштування у 2019 р. потрібно надати копію контракту з окладом, розмір якого зріс до 41730,00 грн. Звісно, оклад може бути й більшим, але це — мінімальний розмір такого окладу.
Галина КАЗНАЧЕЙ, «Дебет-Кредит»