Хто такий позаштатник? Що зазначають про позаштатників норми чинного законодавства? Позаштатники — це фрилансери, надомники, волонтери чи ті, хто працює за договорами цивільно-правового характеру? Чи можна позаштатнику не платити зарплату?
Штат працівників, штатний розпис та позаштатник
Насамперед нагадаємо, що таке штат працівників та штатний розпис.
Штат працівників — це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Таке визначення міститься в листі Мінсоцполітики від 07.04.2011 р. №114/06/187-11.
Штатний розпис
Штатний розпис — це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назви посад, чисельність персоналу та оклади за кожною посадою.
Штатний розпис — це організаційний документ, у якому визначається перелік посад (професій), кількість штатних одиниць, розмір посадових окладів, надбавок і доплат за умови, що останні передбачені системою оплати праці й мають постійний характер (наприклад, за ранг державного службовця, науковий ступінь, вчене звання, вислугу років, роботу в нічний час тощо). Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГКУ, юрособи мають право самостійно визначати свій штатний розпис. Штатний розпис розробляється на підставі затвердженої структури і штатної чисельності, положення про оплату праці та з урахуванням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів. Найменування посад (професій) у штатному розписі мають відповідати чинному Класифікатору професій.
Словосполучення «позаштатний працівник» є у кількох нормативно-правових актах, проте визначення цього поняття у законодавстві немає, а правовий статус позаштатних працівників не визначено.
Про позаштатних працівників згадується у таких нормативних актах:
1. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві або у фізичної особи понад 5 днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (ст. 48 КЗпП, п. 1.1 Iнструкції №58).
2. Телерадіопрацівник — штатний або позаштатний працівник телерадіоорганізації, який за характером своєї професійної діяльності та відповідно до посадових обов'язків бере участь у створенні та розповсюдженні телерадіопрограм та передач. Телерадіожурналіст — штатний або позаштатний творчий працівник телерадіоорганізації, який професійно збирає, одержує, створює і готує інформацію для розповсюдження передач (ст. 1 Закону «Про телебачення і радіомовлення»).
3. Журналіст — творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України (ст. 1 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»).
4. Оперативний підрозділ для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності може мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників (п. 13 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»).
5. Позаштатний (громадський) інспектор з питань формування та ведення страхового фонду документації — працівник, який виконує роботу на безоплатній основі без зарахування його до штату Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації (пп. 1.3 Положення про позаштатного (громадського) інспектора з питань формування та ведення страхового фонду документації, затвердженого наказом МНС від 06.02.2009 р. №88).
Також про позаштатних консультантів, інспекторів та радників згадується, коли йдеться про добровільне виконання деяких обов'язків на громадських засадах. Наприклад, позаштатний консультант згадується в п. 9 Положення про позаштатного консультанта у Верховній Раді України та в її органах, затвердженого розпорядженням Голови ВРУ від 07.07.2003 р. №701, в якому йдеться про здійснення функцій безоплатно (на громадських засадах).
Виходячи із зазначеного вище можна сміливо дійти висновку, що це не працівники, посаду яких передбачено штатним розписом, а особи, які взагалі не перебувають у трудових відносинах, а роботу виконують або за цивільно-правовими договорами, або на громадських засадах. Та не все так просто.
Коли позаштатникам створюються робочі місця
Звернімося до Порядку організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, затвердженого постановою КМУ від 20.03.2013 р. №175 (далі — Порядок №175). За цим Порядком залучають безробітних, які виконують оплачувані громадські роботи на підприємстві.
У цьому випадку роботодавець наказом створює тимчасові робочі місця та приймає за строковим трудовим договором осіб, які перебувають на обліку в службі зайнятості. При цьому до штатного розпису, на відміну від інших ситуацій, роботодавець запису про ці робочі місця не вносить! На цьому наполягає Держкомстат у листі від 11.11.2010 р. №09/3-6/301: з метою надання тимчасової роботи безробітним на підприємствах утворюють спеціальні тимчасові робочі місця, не передбачені штатним розписом. Тобто під громадські роботи не можуть використовуватися вакантні робочі місця.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку №175, таким особам роботодавці мають вносити записи до трудових книжок згідно із законодавством про працю.
Також на них поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю,зайнятість населення і державне соціальне страхування.
Праця таких позаштатників оплачується із фонду оплати праці у частині основної заробітної плати (про це йдеться й у згаданому вище листі Держкомстату, й у пп. 2.1.8 Iнструкції №5). Отже, хоча це і позаштатник, але зарплату у роботодавця він все одно повинен отримувати.
Кого не можна називати позаштатником
Часто позаштатниками помилково називають таких осіб:
1) сумісників;
2) працівників, з якими укладено строковий трудовий договір;
3) працівників, які перебувають у відпустках для догляду за дитиною.
Проте насправді позаштатник — це працівник, посаду якого не передбачено штатним розписом.
А хто такий фрилансер?
На думку Мінсоцполітики, позаштатний працівник, який виконує разове замовлення або тимчасову роботу без зарахування до штату підприємства (компанії), — це фрилансер (самозайнята особа) (лист Мінсоцполітики від 15.05.2008 р. №105/13/116-08).
При цьому зазначено, що у чинному законодавстві про працю терміни «фриланс» та «фрилансер» не застосовуються. Але Мінсоцполітики наводить власне визначення фрилансу — на його думку, це віддалена робота за допомогою мережі Iнтернет. I тут треба бути дуже уважними, адже працювати віддалено можуть і надомники1.
1 Докладніше про фриланс див. у статті О. Водоп'янової «Робота на відстані» у «ДК» №46/2016, про надомників — у статті Г. Казначей «Як організувати працю надомників» у «ДК» №32/2018.
На сьогодні працю працівників вдома регламентує Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР від 29.09.81 р. №275/17-99 (далі — Положення №275). I, крім згаданого вище документа, є міжнародні: Женевська Конвенція про надомну працю від 20.06.96 р. №177 та Рекомендації Міжнародної організації праці щодо надомної праці від 20.06.96 р. №184. Щоправда, ці документи не ратифіковано Україною, а отже, вони не є обов'язковими для виконання. Проте і заборон користуватися ними для встановлення роботодавцем та працівниками правил роботи надомників немає.
Таким чином, якщо ви не бажаєте укладати трудовий договір і працівник виконує роботу віддалено за цивільно-правовим договором, — це фрилансер і позаштатний працівник. А от якщо укладається трудовий договір, але працівник працює вдома, — це надомник, посаду якого треба зазначати у штатному розписі.
Правила роботи надомників
Переважне право на укладення трудового договору для роботи вдома надається:
— жінкам, які мають дітей віком до 15 років;
— інвалідам і пенсіонерам (незалежно від виду призначеної пенсії);
— особам, які досягли пенсійного віку, але не одержують пенсію;
— особам зі зниженою працездатністю, яким у встановленому порядку рекомендовано працю в надомних умовах;
— особам, які здійснюють догляд за інвалідами або членами сім'ї, які тривало хворіють і за станом здоров'я потребують догляду;
— особам, зайнятим на роботах з сезонним характером виробництва (в міжсезонний період), а також навчаються в очних навчальних закладах;
— особам, які з об'єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в даній місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси).
Наприклад, працівника, який проживає в іншій місцевості, але не може переїхати і працювати за вашим місцезнаходженням, можна прийняти на роботу, і він працюватиме вдома.
Пункт 10 Положення №275 наголошує, що адміністрація підприємства надає в безкоштовне користування надомників обладнання, інструменти та пристосування, своєчасно здійснює їх ремонт.
Зверніть увагу
Визначити місце роботи працівника та забезпечити його необхідними для роботи засобами — це обов'язок роботодавця (ст. 29 КЗпП). Організація трудових процесів у надомних умовах допускається лише для осіб, які мають необхідні житлово-побутові умови.
На роботодавця покладено обов'язок оцінити житлово-побутові умови потенційного надомника як з точки зору забезпечення його права на охорону праці, так і з точки зору дотримання прав і законних інтересів його сусідів. Житлово-побутові умови громадян, які виявили бажання працювати вдома, обстежуються адміністрацією підприємства, яке використовує надомну працю, за участі представників комітету профспілки, а в деяких випадках — і представників санітарного та пожежного нагляду (пункти 9 та 12 Положення №275).
У тих випадках, коли надомник використовує свої інструменти і механізми, йому за їх знос (амортизацію) може виплачуватись компенсація в порядку, встановленому законодавством. Обов'язок сплати такої компенсації передбачено ст. 125 КЗпП. Розмір і порядок виплати такої компенсації, якщо їх не встановлено в централізованому порядку, визначаються роботодавцем за погодженням з працівником. За погодженням сторін надомникові можуть відшкодовуватися й інші витрати, пов'язані з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія, витрати на зв'язок тощо).
Виведення працівника поза штат
Хоча це словосполучення і трапляється на практиці, у чинному законодавстві такого не передбачено.
Скоротити штат можна лише шляхом виведення посади зі штатного розпису. При цьому працівника, який працює за цією посадою, звільняють. Але звільнення означає припинення трудових відносин, отже, використовувати працю такого працівника далі — це порушити закон.
Таким чином, працівник не може бути позаштатним, якщо йдеться про норми трудового законодавства. На безоплатній основі або на громадських засадах позаштатниками можуть бути лише в тих випадках, що їх прямо передбачено нормами чинного законодавства, які не мають нічого спільного із трудовим законодавством.
Галина КАЗНАЧЕЙ, «Дебет-Кредит»