• Посилання скопійовано

Коментар

До індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 24.10.2017 р. №2355/6/99-99-12-02-03-15/IПК

Хоча вищенаведена IПК посилається на нормативно-правовий акт органу місцевої влади, ми вирішили прокоментувати її, бо така ситуація може статися будь-де.

Пунктом 4.1 додатка 3 до рішення Нововолинської міськради від 14.07.2016 р. №10/6 встановлено ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі 1,5% від їх нормативної грошової оцінки. А в наступному пункті сказано: «Ставка податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання, встановлюється у розмірі 4 відсотків від їх нормативної грошової оцінки». Підприємство хоче платити за нижчою ставкою, податківці вимагають за вищою. Посилаються вони при цьому на те, що норма п. 4.2 є спеціальною щодо ділянок, які перебувають у постійному користуванні, а не у власності, як і зазначено у запиті підприємства.

Ніби все правильно. Але у запиті також сказано, що підприємство належить до підприємств державної форми власності. I цей нюанс податкова у своїй IПК чомусь проігнорувала, хоча й посилалася на п. 274.2 ПКУ. А цей пункт, надаючи органам місцевого самоврядування право самостійно встановлювати ставки земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання, в межах до 12% їх нормативної грошової оцінки, водночас встановлює виняток для госпсуб'єктів державної та комунальної форми власності.

До речі, у п. 4.5 додатка 3 окремо визначено ставки земельного податку для комунальних підприємств, а от про державні підприємства в додатку 3 чомусь не згадується.

Хоча законодавець, установлюючи виняток у п. 274.2 ПКУ, створив таким чином податкову преференцію для державних та комунальних підприємств. I цією преференцією якраз і хотів скористатися автор запиту (хоча досі сплачував, зауважимо, саме за вищою ставкою). А податкова йому відмовила на тій підставі, що орган місцевої влади, видаючи нормативно-правовий акт локальної дії, «забув» врахувати надану ПКУ преференцію.

Загалом, ми вважаємо, що у цій ситуації логічно було б застосувати до земель державного підприємства, які перебувають у постійному користуванні, саме п. 4.5 додатка 3 до рішення міськради, а не п. 4.2.

Тому, на наш погляд, позиція податківців у цьому питанні необґрунтована. Орган місцевої влади відповідно до ст. 19 Конституції зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Плата за землю відповідно до ПКУ належить до місцевих податків, тому значну частину питань щодо цього податку віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування. За п. 12.4 ПКУ до їх повноважень належить, зокрема, встановлення ставок місцевих податків та зборів у межах ставок, визначених ПКУ, прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів (це не стосується плати за землю, яка належить до обов'язкових податків, крім того, це не можуть бути нові податки та збори, а тільки передбачені ПКУ), зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг. Між іншим, встановлений п. 274.2 ПКУ виняток не є податковою пільгою в розумінні ст. 30 ПКУ (переліки податкових пільг щокварталу доводяться листами ДФСУ), а визначення кола платників податків не належить до повноважень органу місцевого самоврядування. Оскільки ПКУ є нормативно-правовим актом вищого рівня, ніж рішення міськради, держпідприємство, яке надало запит, на нашу думку, має право застосовувати ставку, передбачену пунктом 4.1 додатка 3 до згаданого рішення міськради (або пунктом 4.5, де ставка податку та сама).

Для цього підприємство може подати до адміністративного суду адмінпозов про скасування коментованої IПК. Одночасно варто подати адмінпозов про приведення нормативно-правового акта органу місцевої влади у відповідність до норм ПКУ. До вирішення питання слід платити податок за більшою ставкою, а в разі позитивного рішення — подавати УР і заяву про зарахування зайво сплаченого в рахунок ПЗ наступних періодів.

Андрій ПОРИТКО, заступник головного редактора

До змісту номеру