Громадянин видав знайомому значну суму коштів у позику. Сума визначена у розписці у валюті. Як правильно скласти боргову розписку, щоб у результаті не отримати менше, ніж позичав?
Шляхів та способів отримання позики не так багато, але дехто вважає за потрібне звертатися за позикою не до фінансових установ, а до знайомих. Така позиція зрозуміла, але, відверто кажучи, надто ризикована для позикодавців. Так, банки й інші фінансові установи добре знайомі з нормами чинного законодавства щодо порядку оформлення та видачі позики і ретельно дотримують їх. А от зі знайомими чи друзями громадяни в більшості випадків оформляють документи (боргові розписки чи договори) абияк, нехтуючи доволі простими правилами оформлення відносин позики.
Законодавче визначення договору позики наведено у ч. 1 ст. 1046 ЦКУ: «За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості».
Отже, договір позики, оформлений у вигляді розписки (як сказано у запитанні), є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це означає, що:
1) договір позики набирає чинності тільки після передачі майна (в нашому випадку — грошей);
2) усі обов'язки покладено фактично лише на позичальника — позикодавець тільки передає відповідну суму коштів (готівкою чи на поточний рахунок, скажімо, в оплату товарів, робіт, послуг третій стороні, або безпосередньо позичальнику);
3) у разі коли боржник видав кредиторові борговий документ (скажімо, розписку), позикодавець, отримуючи суму позики назад, має повернути розписку боржникові. Саме наявність боргової розписки на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов'язання з повернення боргу (грошей) у повному розмірі. Якщо повернення розписки боржника є неможливим, про це зазначають в іншій розписці, яку видає кредитор при поверненні йому боржником коштів (ст. 545 ЦКУ).
Отже, наведені вимоги ЦКУ є доволі зрозумілими та простими, їх дотримання може позбавити багатьох проблем. Проте навіть ці нехитрі правила призводять до спорів між позикодавцем та позичальником, якщо позику надано у валюті.1
1 Спір такого роду було розглянуто ВСУ у постанові від 18.09.2013 р. у справі №6-63цс13.
Наприклад, у тексті розписки позичальник написав: «Петрик І. І. [паспортні дані] бере в Іваника В. В. [паспортні дані] суму коштів у розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів, яку зобов'язується повернути до 5 грудня 2008 року... Дата та підпис позичальника Петрика І. І.».
На перший погляд, звичайна розписка. Але, з огляду на зміст самої розписки виникає низка запитань:
Запитання 1. Чому на розписці немає підпису позикодавця, адже це двосторонній правочин?
Запитання 2. Чому факт передачі коштів не підтверджено окремим документом (актом передачі тощо), адже зміст розписки говорить про «бере», а не «взяв» відповідну суму грошей у позику?
Запитання 3. Чому не визначено, в якій саме валюті видано позику, адже валюта під назвою «долар» є в обігу США, Австралії, Канади тощо?
Відповідь. Відразу зазначимо, що договір позики є двостороннім правочином. Проте факт складення лише розписки говорить на користь одностороннього договору.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови виконання договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Тому, якщо розписка лише підтверджує факт прийняття позичальником відповідної суми коштів та обов'язок її повернення на певну дату, відсутність підпису позикодавця не свідчить про недійсність такої розписки.
За наведеного змісту розписки вона є доказом не лише факту укладення договору (надання позики), а й факту передачі грошової суми позичальнику. Отже, відповідь на друге запитання: цілком достатньо зазначити безпосередньо у розписці факт отримання коштів («взяв» чи «бере» значення не мають, якщо є свідки передання коштів позичальнику).
Важливо! Незазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме США, Австралії чи Канади тощо, може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку. Тож якщо позикодавець не доведе, що позичав саме долари США, то сума боргу може в кращому разі значно зменшитися, а в гіршому — взагалі не повернутися до власника.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»