Лист Мінфіну від 20.05.2013 р. №31-07230-16-27/15177
Семінар в іншому місті: чи є відрядження?
Сучасні працівники весь час активно навчаються, у т. ч. і з відривом від роботи. I це не тільки право, задеклароване КЗпП, але й реалії нашого життя. Не є винятком із цього правила і бухгалтери, у т. ч. головні. Саме вони активно відвідують семінари, які, зокрема, проводить «Дебет-Кредит». Мінфін у листі від 20.05.2013 р. №31-07230-16-27/15177 (див. «ДК» №30/2013) виклав свою думку щодо статусу поїздок працівників на семінари, які проводяться в іншому населеному пункті.
Згідно з Iнструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. №59 (далі — Iнструкція №59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
У коментованому листі Мінфін зазначає: направлення працівника на навчання, зокрема на семінар, не є службовим відрядженням.
Як наслідок, на працівника, який поїхав на такий семінар, не поширюються гарантії та компенсації, встановлені ст. 121 КЗпП, а саме: оплата робочого часу у відрядженні, добові, оплата проїзду до місця відрядження та назад, оплата проживання за місцем відрядження тощо. Натомість, як вважає Мінфін, працівникові надаються гарантії та компенсації, встановлені Постановою КМУ від 28.06.97 р. №695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» (далі — Постанова №695).
Чи має рацію Мінфін?
На думку автора, з висновками Мінфіну можна посперечатися. Для того щоб поїздку працівника до іншого населеного пункту було визнано службовою, слід лише дотримуватися правил її оформлення. Так, службове відрядження оформляється:
— наказом керівника про службове відрядження. У такому наказі зазначаються посада та П. I. Б. працівника, який відряджається, мета відрядження, період (термін) відрядження. Також у наказі зазначається обов'язок відповідальних осіб забезпечити працівника, який відряджається, авансом на відрядження та іншою матеріально-технічною базою, необхідною для виконання мети відрядження. Нагадаємо, що виконувати розпорядження (накази) керівника є обов'язком працівників (ст. 139 КЗпП). Тож якщо працівника скеровано на семінар не простим наказом, а наказом про відрядження, то вважається, що він не просто поїхав до іншого населеного пункту на семінар, а виконує службове завдання з метою, поставленою керівником, і повинен вчасно відзвітувати про його виконання (про це — далі);
— звітом про результати відрядження. Що-найменше, це має бути авансовий звіт1 про понесені у відрядженні витрати. Але часто трапляється, що керівника цікавлять не лише понесені витрати, але й нематеріальні результати — хід переговорів із клієнтами та постачальниками, ситуація на ринку у певному населеному пункті або нова інформація, отримана працівником під час семінару. Тоді працівник складає звіт про результати відрядження, у якому викладає хід і результати виконання завдання, поставленого перед ним у наказі про відрядження.
1 Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Мінфіну від 05.12.2012 р. №1276.
На думку автора, якщо поїздку працівника було оформлено зазначеними документами, говорити про те, що вона була не службовою, а отже, не була службовим відрядженням, не можна. Iнша річ, якщо такі документи не було оформлено, а працівника було скеровано на семінар звичайним наказом. Наприклад, такий наказ може містити доручення відповідальним особам оплатити участь працівника (із наведенням посади та П. I. Б.) у певному семінарі. Навіть якщо у наказі буде зазначено, що за працівником під час поїздки зберігається зарплата, йому оплачуються проїзд, проживання за місцем проведення семінару, навіть добові, проте визнати таким наказом, що така поїздка буде службовим відрядженням, не можна. Адже у такому наказі немає службового доручення, яке працівникові слід виконати за місцем поїздки.
Якщо вчинити згідно з роз'ясненням Мінфіну
Втім, часто СГД не сперечаються з роз'ясненнями контролюючих органів, а аналізують наслідки їх виконання. Спробуємо проаналізувати і ми.
Згідно з п. 1 Постанови №695, якщо працівника скерувати на підвищення кваліфікації, підготовку, перепідготовку і навчання інших професій з відривом від виробництва, йому надаються такі гарантії:
а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи на час навчання. Це трохи відрізняється від діючої редакції останнього абзацу ст. 121 КЗпП, але оскільки семінари передбачають короткий термін їх проведення (на практиці від кількох годин до 3-х днів), то навряд чи різниця у зарплаті буде суттєвою;
б) оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;
в) виплата добових за кожен день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень;
г) на час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. За відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.
Отже, якщо застосовувати таке роз'яснення Мінфіну, працівник матеріально не постраждає. Оскільки під час такого навчання за працівником зберігається середня зарплата, цей період не вилучається зі страхового стажу, а нарахована працівникові середня зарплата включається до розрахунку відпусткових та лікарняних виплат. Фактично усі гарантії, передбачені у ст. 121 КЗпП та у Постанові №695, дублюються. Вартість отриманих працівником гарантій при навчанні з відривом від виробництва не обкладається ЄСВ та ПДФО (п. 6 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний соціальний внесок, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 р. №1170, пп. 165.1.37 ПКУ).
Усе це добре, якби не два прикрі «але».
По-перше, такі гарантії та компенсації, на відміну від передбачених ст. 121 КЗпП, надаються тільки за основним місцем роботи.
По-друге, як не крути, а підвищення кваліфікації, підготовка, перепідготовка і навчання інших професій податківцями визнаються такими, якщо вони підтверджені відповідними документами. I такими документами податківці вважають дипломи, сертифікати про освіту, посвідчення та інші документи, передбачені чинним законодавством. А за підсумками семінарів, як правило, таких документів їхнім учасникам не надають. Ще у листі від 11.05.98 р. №06-10/309 Комітет ВРУ з питань фінансів та банківської діяльності зазначав: проведення семінарів, спрямованих на підвищення професійного рівня працівників підприємств, є платною послугою інформаційно-консультаційного характеру, яка придбавається платником податку з метою подальшого використання у власній господарській діяльності. А отже, немає документа про отриману нову професію або підвищення кваліфікації — витрати на семінари слід відображати у складі інформаційних та консультаційних послуг (п. «г» пп. 138.10.2), а не як витрати на навчання працівників (пп. 140.1.3 ПКУ).
До того ж, якщо платник податку на прибуток отримує від особи, яка проводить семінар, акт про надання інформаційно-консультаційних послуг, він має право на податкові витрати (за п. «г» пп. 138.10.2 ПКУ) лише у вартості такого семінару, зазначеній у акті. Відсутність документального доказу отримання працівником нової професії, підвищення кваліфікації не дає можливості віднести вартість гарантій, наданих працівникові за Постановою №695, до податкових витрат за пп. 140.1.3 ПКУ.
Тож, на думку автора, працедавцям на загальній системі оподаткування вигідніше оформлювати такі поїздки як відрядження.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»