Які можуть бути податкові наслідки невиконання умов договорів доручення (за договором доручення після отримання коштів від довірителя ми повинні були придбати нерухомість)? За одним договором нам не перерахували всю суму коштів (суму прописано в договорі), і термін дії договору ще не закінчився, а за іншим договором також не перераховано всю суму грошей, і термін дії договору закінчився. Чи можуть за коштами, перерахованими нам, але не використаними за договором на придбання нерухомості, нарахувати відсотки за користування «чужими» коштами?
Доручення — це угода, що породжує відносини представництва. За договором доручення, як це передбачає стаття 1000 ЦКУ, одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому правочин (угода), вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Згідно зі ст. 1003 ЦКУ, в договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Ці дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Дії, що належить вчинити повіреному, вчиняються за рахунок довірителя, у зв'язку з чим ст. 1007 ЦКУ зобов'язує довірителя, якщо інше не передбачено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення. Якщо йдеться про доручення на придбання товару (в даному випадку на придбання нерухомості), до засобів, якими забезпечується повірений, як правило, належать кошти на його придбання.
Якщо довіритель, усупереч договору, не забезпечив повіреного коштами для виконання доручення, це є порушенням договору з його боку. Повірений в таких випадках має право відповідно до ст. 538 ЦКУ зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до пп. 136.1.19 ПКУ, кошти або вартість майна, що надходять повіреному в межах договорів доручення, не вважаються доходами для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток. Тому, незважаючи на часткове надходження коштів або тривалий час виконання доручення, кошти, отримані повіреним на виконання договору, не зараховуються до його доходу (крім випадків, коли повірений із цих коштів одержує плату за виконання договору).
Щодо можливості визнання одержаних коштів поворотною фінансовою допомогою, то, на нашу думку, кошти, одержані для забезпечення повіреного необхідними засобами за договором доручення, не є поворотною допомогою в розумінні пп. 14.1.257 ПКУ. Ця норма визначає поворотну фінансову допомогу як «суму коштів, що надійшла платникові податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення». Суми, якими забезпечується повірений, не надходять йому в користування, і, в разі виконання доручення належним чином, ці суми не є обов'язковими до повернення (вони використовуються для виконання доручення за рахунок довірителя).
Якщо ж термін виконання договору минув, і його продовження не передбачається, то повертати кошти довірителю належить в строки, визначені угодою сторін. Порядку та термінів повернення коштів у такому випадку законодавство не встановлює. Якщо ж ці кошти не повернуті, на нашу думку, є ризик визначення їх безповоротною фінансовою допомогою або включення до складу інших доходів. Тому в таких випадках підприємству доцільно врегулювати свої відносини з контрагентом належним чином (наприклад, продовжити термін виконання доручення чи визначити строк повернення коштів). У разі ж спливу строку давності1 необхідно визнати таку кредиторську заборгованість безнадійною із відповідним відображенням у податковому обліку.
1 Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, ст. 257 ЦКУ.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., аудитор