До листа Міністерства соціальної політики України від 26.06.2019 р. №751/0/204-19
До сказаного фахівцями Мінсоцполітики в коментованому листі додамо, що додаткова оплачувана відпустка, передбачена ст. 19 Закону про відпустки, не підлягає поділу на частини — вона надається повною тривалістю (10 календарних днів). Оскільки така додаткова відпустка є соціальною і не належить до щорічних, то вона може надаватись у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.
Про цей вид відпустки ми докладно писали в статті «Соціальні відпустки працівникам із дітьми» в «ДК» №10-11/2018. А зараз розглядаємо питання, чи має працівник право на таку відпустку за кожним місцем роботи, чи лише за основним.
Фахівці Мінсоцполітики нагадали, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи іншому підприємстві, в установі, організації або за наймом у фізичної особи. Крім КЗпП, такий режим роботи регламентується Положенням №431.
1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. №43.
Прямої норми щодо надання додаткової відпустки на дітей за сумісництвом ні в КЗпП, ні в Законі про відпустки немає. Немає такої норми і в Положенні №43. Але є частина третя ст. 56 КЗпП, в якій зазначено: робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Фахівці Мінсоцполітики роблять висновок, що вона поширюється і на сумісників, адже робота за сумісництвом може бути лише на умовах неповної зайнятості.
Це підтверджує і п. 2 Положення №43, яким установлено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. А загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Щоправда, ця постанова стосується державних підприємств. Але на практиці «робота у вільний від основної роботи час», як правило, означає неповну зайнятість за сумісництвом.
Тож оскільки трудові права у сумісників такі самі, як у тих, хто працює за основним місцем роботи, фахівці Мінсоцполітики вирішили: законодавством не заборонено надання працівникам-сумісникам додаткової соціальної відпустки на дітей (за ст. 19 Закону про відпустки).
Як надавати таку відпустку сумісникам? Якщо говорити про державні підприємства, то є чітка норма. Положенням №43 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. При цьому не уточнюється, яка саме відпустка, тож це правило поширюється на всі види відпусток.
Отже, у бюджетників соціальна додаткова відпустка на роботі за сумісництвом повинна надаватися одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Щоправда, для виконання цієї норми працівник має повідомити роботодавця про те, що він отримує відпустку за основним місцем роботи.
Якщо говорити про недержавні організації, то не обов'язково дотримуватися цього правила. Їхнім працівникам надавати додаткову відпустку за сумісництвом можна в інший час, ніж за основним місцем роботи.
Галина КАЗНАЧЕЙ, «Дебет-Кредит»