До індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 23.05.2019 р. №2340/6/99-99-15-03-02-15/IПК
Головна справді цінна думка цієї IПК — те, що собівартість продукції власного виробництва не має жодного значення при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання такої продукції.
Це важливо, бо ще не так давно в абзаці 2 п. 188.1 ПКУ говорилося, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижчою від їх собівартості. При цьому ніде не уточнювалося, про яку саме собівартість ідеться, що змушувало платників податку звертатися за роз'ясненнями до податківців. Щоправда, користі з тих роз'яснень було мало, бо центральна податкова вважала, що йдеться про виробничу собівартість (лист ДФСУ від 07.04.2015 р. №12082/7/99-99-19-03-02-17), а Офіс великих платників податків — що про собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) (лист ЦО з ОВП ДФС від 12.01.2016 р. №687/10/28-10-06-11).
Та Законом від 24.12.2015 р. №909-VIII з 01.01.2016 р. слова «їх собівартості» у зазначеній нормі були замінені словами «звичайних цін». Однак, як випливає з коментованої IПК, деякі бухгалтери в операціях постачання продукції власного виробництва і досі згадують про собівартість. Що ж, давно час про це забути.
На цьому корисна частина коментованої IПК закінчується і починається сумнівної цінності пояснення про звичайні ціни, в якому податківці, на жаль, не цураються підміни понять.
Про що йдеться? Йдеться про передостанній абзац IПК, де міститься її висновок. У ньому податківці цілком слушно говорять, що звичайною ціною для розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі. Проте чомусь на цьому вони не зупиняються і заявляють, що ціна договору повинна відповідати ринковій ціні.
А оце вже, вибачте, дурниця. Визначення ціни договору — це виключна компетенція його сторін. Податкові органи не уповноважені зобов'язувати учасників цивільно-правових відносин встановлювати ціну договору на рівні ринкових цін.
Це хибне твердження випливає з іншого хибного твердження, наведеного трохи вище і не підкріпленого посиланням на норму ПКУ: нібито норми ПКУ (не враховуючи норми для окремих (специфічних) видів операцій), встановлюють низку обов'язкових умов відповідності ціни поставки (договірної ціни) ринковій ціні.
Нам шкода розчаровувати авторів цієї IПК, але ПКУ таких умов не висуває. Щоб упевнитися в цьому, достатньо уважно прочитати п. 188.1 ПКУ — і переконатися, що він говорить про базу оподаткування ПДВ. От вона якраз і не може бути нижчою від рівня звичайних цін. А ціна договору може бути якою завгодно.
На жаль, це не перше таке роз'яснення, в якому податківці керуються власними уявленнями про норми ПКУ, а не самими цими нормами. Натомість першим документом, у якому податківці вдаються до зазначеної підміни понять, є лист ДФСУ від 15.08.2016 р. №27600/7/99-99-14-02-01-17 (див. «ДК» №38/2016, коментар «ДК»). Той лист містив деякі методологічні вказівки «для проведення документальних перевірок виробників товарів/послуг з питання дотримання ними податкового законодавства при визначенні бази оподаткування ПДВ за операціями з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг, здійснених починаючи з 1 січня 2016 року». Тобто то був документ для внутрішнього користування, який містив низку тверджень, не підкріплених посиланнями на норми ПКУ. Сумно, що він став основою для індивідуальних консультацій, а також для перевірок правильності оподаткування ПДВ на рівні звичайних цін.
А отже, у разі незгоди з висновками перевірки щодо донарахування сум ПДВ слід звертатися до суду та оскаржувати таке рішення. У деяких випадках суд стає на бік платника ПДВ. Ось, наприклад, ухвала ВАСУ від 16.02.2016 р. №К/800/25376/15 у справі №804/6725/14. У ній ВАСУ зазначав, що у разі незгоди податкового органу з ціною договору останній зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Податковим органом не було надано статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження Товариством ціни продажу цього товару у порівнянних умовах, його висновки про необхідність донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість є помилковими та необґрунтованими. Тому ВАСУ прийняв рішення на користь платника ПДВ.
А як насправді слід застосовувати положення п. 188.1 ПКУ і визначати рівень звичайних цін? Про це «ДК» докладно розповість в одному з наступних номерів.
Андрій ПОРИТКО, головний редактор