Вигода від співпраці підприємств з підприємцями
Заміна трудових договорів цивільно-правовими
Для підприємства мати певне коло підприємців, які з ним співпрацюють, вигідно.
I річ не лише в економії на податках (про що ми нагадаємо далі), а й у тому, що підприємець — це фізособа, і він може не лише продавати підприємцю товари, а й виконувати (надавати) роботи чи послуги.
Отже, співпраця з підприємцями — це один зі шляхів використання праці фізосіб без укладання з ними трудових договорів. А відсутність трудових договорів — це і відсутність витрат на забезпечення гарантій, що надаються працівникам згідно з КЗпП (наприклад, на оплату їхніх відпусток), і можливість оплати такої праці на рівні нижчому, ніж мінімальна зарплата. А головне — підприємець виконує роботу та надає послуги на свій страх та ризик. Тобто замовник не зобов'язаний забезпечувати його знаряддями праці, вживати щодо нього заходів з охорони праці та контролювати, чи робить такий підприємець перерви для відпочинку. Вже не кажучи про те, що розірвати цивільно-правовий договір із фізособою-підприємцем набагато легше, аніж трудовий договір із тією самою фізособою.
Перелік робіт та послуг, що їх можуть виконувати (надавати) підприємці, дуже великий. По суті, обмеження в ньому встановлені на сьогодні лише для підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування (про ці обмеження ми докладно поговоримо далі). I то лише з метою сплати єдиного податку. Якщо система оподаткування — це не проблема, то, по суті, ті самі роботи і послуги, що їх ви можете придбати в юросіб, в абсолютній більшості випадків можна придбати і в підприємця.
Звісно, що підприємець, як і юрособа, для того щоб надавати певні послуги та виконувати певні роботи, повинен отримати державний дозвіл чи ліцензію. Проте перелік таких робіт та послуг майже щороку зменшується. Докладно про це ми поговоримо в розділі щодо створення підприємця як такого.
Чи достатньо аргументів для того, аби підприємство вирішило частину своїх правочинів укласти саме з фізособами-підприємцями? Якщо ні, то давайте порахуємо, на чому воно зможе зекономити при цьому.
Економія на податках і витратах завдяки підприємцям
Порівняємо податки та витрати у разі, якщо одну й ту саму роботу для підприємства виконує фізособа-підприємець або фізособа, найнята за трудовим договором.
Наприклад, підприємству потрібен працівник, який би аналізував просування його товару на ринку. Як найманого працівника його можна назвати маркетологом (код за Класифікатором професій України — 2419.2), як підприємця — виконавцем маркетингового дослідження (код за КВЕД-2010 — 73.20).
Перша частина витрат — на пошук виконавця — може бути в обох цих випадках однаковою. Хоча, як правило, фахівця в своїй сфері, який працює як підприємець, знайти легше і швидше, аніж працівника, який наймається для виконання такої роботи за трудовим договором. Причина тут проста: працівника шукатимете ви, а фахівець шукає клієнтів сам, часто полегшуючи пошук розміщенням реклами.
Далі визначаємося з другою частиною витрат — оплатою праці.
Найманому працівникові доведеться платити зарплату на рівні не меншому, ніж мінімальна зарплата. Тобто за місяць проведених досліджень вам доведеться сплатити не менш ніж 3723 грн. А якщо місце роботи буде для працівника основним і зайнятість буде повною (на цілий робочий день і тиждень), то працівник вимагатиме і більшої оплати. Тому що мало для кого таємниця, що прожити за той розмір зарплати, який держава називає мінімальним, людині досить важко. I чим кращим є фахівець, тим більшої зарплати він вимагатиме. Та навіть якщо зарплата буде мінімальною, роботодавець повинен сплатити до неї ще і 22% ЄСВ (хіба що ваш працівник буде інвалідом, тоді ЄСВ буде 8,41%). Тож повна зайнятість найманого працівника обійдеться вам не менше за 4542,06 грн.
А ось підприємець має можливість працювати з необмеженою кількістю замовників. Його зайнятість обмежена лише кількістю годин у добі і власними фізичними здібностями та здоров'ям. Тому з ним можна торгуватися за ціну виконаної роботи. Особливо якщо такі дослідження потрібні вам не постійно, а час від часу. Принаймні держава на сьогодні не встановлює мінімальної вартості зазначених робіт. Тому домовитися з підприємцем може вийти значно дешевше, аніж із професіоналом, якого ви берете на роботу. До того ж з винагороди, яка сплачуватиметься підприємцю, замовник не сплачує ЄСВ — це робить за себе сам підприємець, за власні кошти.
Далі йде виконання робіт. I тут уже буде третій етап витрат. Отже, працівника доведеться забезпечити всім необхідним для виконання трудових функцій — приміщенням, меблями, оргтехнікою та програмним забезпеченням, Iнтернетом та мобільним зв'язком тощо. I все це коштом роботодавця, незалежно від того, скільки такий працівник в нього працюватиме. Якщо навіть працівник використовуватиме для виконання завдання власне майно, роботодавцю доведеться сплачувати за його оренду чи компенсувати його знос. Тож результати роботи будуть ще не скоро, а роботодавцю вже доведеться вкласти в нового працівника чималі кошти.
На відміну від цього, підприємець забезпечує себе всім необхідним для роботи самостійно. Звісно, договором із замовником може бути передбачено, що він забезпечує підприємця-виконавця певним майном для виконання завдання. Але це не обов'язково і, як правило, істотно знижує вартість робіт.
Крім цього, треба рахувати не лише гроші, а й час, через який замовник отримає перші результати. За цивільно-правовим договором строки виконання робіт узгоджуються сторонами. За трудовим договором роботодавець теж може поставити завдання зробити дослідження на певну дату. Але:
— працівник повинен не лише працювати, а й відпочивати. Він повинен мати принаймні 2 вихідні на тиждень, а ще є святкові (неробочі) дні, встановлені ст. 73 КЗпП, перерви на обід тощо. I це треба враховувати, очікуючи виконання завдання;
— підприємець не має гарантій щодо відпочинку і свій робочий час визначає самостійно. Тому, якщо він береться за роботу, ні вихідні, ні свята не заважатимуть йому виконати її вчасно.
I це ще не враховуючи того факту, що наймані працівники подекуди мають право на відпустки, надання яких у зручний для працівника час є обов'язком для роботодавця. Тому цілком може статися, що ваш працівник не закінчив роботу і пішов у відпустку. А вам, як роботодавцю, доводиться шукати, хто цю роботу доведе до кінця. З підприємцем ця ситуація неможлива, адже такого поняття, як відпустка, у ЦКУ або ГКУ просто немає. Звісно, підприємець теж має право на відпочинок, але не за рахунок виконання взятих замовлень та зобов'язань.
Ще один факт: якщо ваш працівник не виконає дослідження у встановлені строки, ви не можете його оштрафувати. КЗпП передбачає за невиконання трудових обов'язків лише два види покарання: дисциплінарна та матеріальна відповідальність працівника.
Так, за невиконання трудових обов'язків роботодавець може оголосити працівникові догану або звільнити його. Обидва заходи мало чим допоможуть із виконанням зазначених робіт.
А ще можна стягнути з нього відшкодування прямої матеріальної шкоди. Але її ще треба порахувати, та й шкода має бути пряма і матеріальна, а не потенційна та примарна. I ще один момент: із маркетологом не укладається договір про повну матеріальну відповідальність. А отже, стягнути з нього ви зможете не більше одного середнього заробітку. Навіть якби ви внаслідок невиконання вчасно робіт втратили великі вигоди.
Iз виконавцем робіт за цивільно-правовим договором ситуація інша. Адже такий договір завжди має розділ щодо відповідальності сторін за його порушення. Таким чином, якщо підприємець не виконає завдання вчасно, замовник зможе або зменшити вартість робіт, або повернути передоплату та відмовитися від такого виконавця взагалі. А ще отримати компенсацію (неустойку, пеню, штраф) відповідно до умов договору про виконання робіт.
Які договори укладають підприємства та підприємці
Почнемо аналіз найпоширеніших видів договорів, які укладаються між підприємствами та підприємцями.
Договірне оформлення надання послуг, виконання робіт та продажу товарів
Загальні вимоги ЦКУ щодо укладення правочинів (договорів) такі:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкової письмової форми, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 ЦКУ).
2. Юрособі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних коштів (ч. 2 ст. 206 ЦКУ).
3. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦКУ).
Чи працюють ці правила у разі, коли однією зі сторін договору є підприємець?
Згідно зі ст. 208 ЦКУ правочини між юридичною та фізичною особами (зокрема, і з підприємцями) слід укладати у письмовій формі. Але цей обов'язок не поширюється на випадки, якщо правочин відповідає ознакам усного правочину. Їх затверджено ч. 1 ст. 206 ЦКУ.
Отже, можемо стверджувати: позаяк до договору поставки ЦКУ не встановлено спеціальної форми (письмова, усна, нотаріальна), то сторони мають право укладати його й у тій формі, в якій вони домовилися це зробити. I система оподаткування та статус госпсуб'єкта тут не мають значення.
ФОРМА ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРУ: СУДОВА ПРАКТИКА
У постанові ВСУ від 15.12.2015 р. №21-4266а15 зазначається, що «договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу».
Утім, певною особливістю договорів поставки, яка й спричинила необхідність виокремлення такого виду договорів з-поміж договорів купівлі-продажу, — це циклічність (періодичність) постачання товарів, робіт, послуг. Відповідно, якщо договір поставки укладається, скажімо, на рік із циклічністю постачання товарів (робіт, послуг) щомісяця, то така поставка має бути зафіксована письмово. Якщо поставка одноразова, — усна форма договору не унеможливлюється (це відповідає умовам ч. 1 ст. 206 ЦКУ).
Від себе радимо підприємствам усі договірні відносини з фізособами-підприємцями укладати у письмовій формі. Хоча, звісно, сам договір ще не свідчить про здійснення господарських операцій за ним. Це має підтверджувати відповідний первинний документ (з обов'язковими реквізитами, встановленими ст. 9 Закону про бухоблік). Про оформлення таких первинних документів за операціями між підприємствами та підприємцями поговоримо окремо.
Договір купівлі-продажу
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦКУ за договором постачання продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Форма договору купівлі-продажу регулюється ст. 639 ЦКУ.
1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Те саме прописано й для нотаріального посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 ЦКУ).
Договір підряду (виконання робіт)
Згідно зі ст. 837 ЦКУ за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Отже, договір підряду — це договір про виконання робіт, а робота, як відомо, має оплачуватися. Фактично, за такими договорами, якщо роботу за ними виконує фізособа, застосовується праця найманих працівників. Проте відносини за договором підряду не є трудовими.
Підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу. А метою договору підряду є отримання певного матеріального результату. Тобто важливим є не лише відпрацювання підрядником певної кількості годин, а й те, що це мало відомі матеріальні наслідки.
За договором підряду фізособі оплачуються результати роботи, котрі визначають після закінчення роботи і оформлюють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.
Строк виконання таких робіт має бути визначено у договорі. I це обов'язково -такий договір не може бути укладено на невизначений термін. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду відповідно до ст. 846 ЦКУ.
ОСНОВНІ УМОВИ, ЩО ДОЦІЛЬНО ПЕРЕДБАЧИТИ У ДОГОВОРІ ПІДРЯДУ:
— предмет договору;
— терміни початку і закінчення робіт;
— права й обов'язки сторін;
— вартість і порядок фінансування робіт;
— порядок контролю замовником якості робіт та матеріалів;
— порядок приймання-передачі виконаних робіт;
— порядок розрахунків за виконані роботи;
— страхування ризиків, фінансові гарантії;
— відповідальність сторін.
Можливість залучення субпідрядників теж варто узгодити заздалегідь.
Згідно зі ст. 838 ЦКУ, підрядник має право залучати до виконання роботи субпідрядників, хоча таке його право може бути обмежене договором. У разі залучення субпідрядників підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками — як замовник. За результати роботи субпідрядників перед замовником відповідає генеральний підрядник. Останній відповідає також перед субпідрядниками — за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду. При цьому замовник і субпідрядники не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним із них із генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім поетапного виконання робіт, договором підряду може бути передбачено попередню або поетапну їх оплату. За ст. 843 ЦКУ у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціни роботи або способів її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що зазвичай застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Договір про надання послуг
Правила укладання договору про надання послуг встановлено ст. 901 — 907 ЦКУ. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, перша відмінність між договорами підряду і послуг є та, що покупець у цьому разі має однакову назву (замовник), а ось постачальник — підрядник або виконавець. Та найголовніша відмінність в іншому: як ми зазначали вище, метою договору підряду є отримання певного матеріального результату. А ось договір послуг такої мети не має.
I ще одне, про що треба пам'ятати при укладанні договору з підприємцем: з погляду ЦКУ, оренда не є послугами, отже, за нею укладається саме договір оренди (про що далі), а не договір про надання орендних послуг (таке формулювання буде юридично неправильним).
За визначенням договору про надання послуг, наведеним у ст. 901 ЦКУ, такий договір є оплатним. Проте це не означає, що сторони не можуть домовитися про надання безоплатної послуги. Про таку домовленість обов'язково треба зазначити безпосередньо в тексті договору, адже для цього виду договорів ціна є істотною умовою і відсутність погодження ціни або порядку її визначення може бути підставою для застосування звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги.
Якщо послуги надаватимуться за плату, то в договорі слід визначити її розмір, строк та порядок внесення (ч. 1 ст. 903 ЦКУ). Утім, якщо навіть у договорі не буде зазначено розміру плати, у виконавця-підприємця залишатимуться певні права!
По-перше, у разі неможливості виконання зобов'язання, що виникла не з його вини, виконавець має право вимагати від замовника виплати йому розумної плати (ч. 2 ст. 903 ЦКУ). Це, до речі, ще одне, що відрізняє договір підряду та договір про надання послуг: за договором підряду неможливість закінчення робіт (за відсутності вини сторін) не дає права підряднику вимагати будь-якої плати за роботу (ст. 855 ЦКУ).
По-друге, навіть за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ч. 1 ст. 904 ЦКУ).
Поворотна та безповоротна фіндопомога
Договірне оформлення поворотної допомоги. Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ, поворотна фінансова допомога — це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. Тож, аби допомога вважалася поворотною, вона має відповідати вимогам цього визначення.
Але зверніть увагу: «поворотна фінансова допомога» — це лише податковий термін.
У цивільному законодавстві вона відповідає терміну «безпроцентна грошова позика» (ст. 1048 ЦКУ). Отже, тим, хто бажає надати або отримати поворотну фінансову допомогу, варто оформити саме договір позики. Утім, позаяк у вітчизняному законодавстві зміст договору має перевагу над його назвою, то не так важливо, як ви цей договір назвете. Головне, щоб він містив усі обов'язкові норми, властиві договору позики.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму коштів (суму позики) або таку саму кількість речей такого самого роду і такої самої якості (ст. 1046 ЦКУ).
У договорі зазначаються сума поворотної допомоги, термін та умови її повернення. Якщо допомога повертатиметься частинами, то має бути передбачено графік її повернення.
Звертаємо увагу: якщо договором не встановлено строку повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена працівником-позичальником протягом 30 днів з дня пред'явлення позикодавцем такої вимоги (якщо інше не встановлено договором).
Надання грошової позики підтверджується платіжними (розрахунковими) документами. Якщо вона надається безготівково, то такими документами будуть платіжне доручення і банківська виписка. Якщо ж грошова позика надається готівкою, підтвердженням її надання будуть касові документи тощо. Наданою позика вважається не з моменту укладання договору, а саме з дати передачі грошей.
Щоб договір позики отримав статус безпроцентного, про це обов'язково має бути зазначено в договорі (що проценти на таку позику за користування нею не нараховуються). Iнакше позикодавець матиме право вимагати плату за користування цими грошами.
Безповоротна допомога. Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ безповоротна фінансова допомога — це:
— сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
— сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;
— сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, не стягнута після закінчення строку позовної давності;
— основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без установлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
З огляду на цей зміст для надання безповоротної допомоги слід укладати договір дарування, позики чи пожертви.
Наразі за нормами ЦКУ можна передавати активи безоплатно через укладання трьох видів договорів: дарування, пожертви або позики (позички). При наданні активів у безоплатне користування, із запланованим поверненням власникові, доцільно застосовувати договір позички. Договір дарування варто укладати у разі безоплатної передачі права власності на активи. Одним із різновидів договору дарування є пожертва.
Наразі всі питання оформлення договору дарування містяться у главі 55 ЦКУ.
За ч. 1 ст. 717 ЦКУ за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Також дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Статтею 719 ЦКУ встановлено форму договору дарування. Вона може бути усною та письмовою. Але її застосування залежить від виду майна, яке передається безоплатно. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Тож найкраще при даруванні рухомого майна складати договори у письмовій формі.
За ст. 720 ЦКУ сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальна громада.
Статтею 722 ЦКУ встановлено порядок переходу права власності на дарунок. Зокрема, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок надано обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Зверніть увагу: щодо розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
Правила складання договору пожертви затверджені ст. 729 ЦКУ. За нею пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, установленим частиною першою статті 720 ЦКУ, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом. Тому при його укладанні слід дотримуватися всіх вищенаведених вимог.
Коли поворотна фіндопомога стає безповоротною. З назви статусу допомоги зрозуміло, що безповоротною допомога стає тоді, коли позичальник втрачає обов'язок її повертати. Це може бути досягнуто шляхом внесення змін до договору про її надання або за інших обставин, зокрема через закінчення строку позовної давності. Відповідно до частини першої ст. 605 ЦКУ зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Прощення боргу є односторонньою угодою, яку здійснює кредитор. Угоду, спрямовану на припинення зобов'язання прощенням боргу, слід вважати виконаною в момент одержання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу, в момент усної заяви кредитора боржникові про прощення боргу або підписання договору про прощення боргу.
Але згідно з ЦКУ прощення боргу може відбуватися до закінчення терміну позовної давності. Якщо термін позовної давності закінчився, то слід саме списувати поворотну допомогу.
Оренда майна підприємством у підприємця
Загальні правила договірного оформлення
Усі питання щодо укладання договору оренди майна розглянуто у главі 58 ЦКУ. Договір оренди передбачає наявність плати за користування орендованим майном. Статтею 762 ЦКУ встановлено порядок визначення плати за користування майном. Так, її можна вносити за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Плату за користування майном уносять щомісяця, якщо інше не встановлено договором. Главою 58 ЦКУ також установлено особливості укладання договорів оренди рухомого та нерухомого майна.
Проведення поліпшення орендованого майна можливе лише за згодою наймодавця.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦКУ). Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Договір позички від договору оренди відрізняється своєю безоплатністю. Якщо відносини передбачають оплатне користування, це звичайний договір оренди.
Особливості у разі оренди майна у директора
Насамперед зазначимо, що відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦКУ забороняється представнику вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
У випадку, який ми розглядаємо, директор є представником юридичної особи, а тому він не має права укладати цивільно-правові договори в інтересах юридичної особи між собою як фізичною особою — підприємцем (чи просто фізичною особою) і такою юридичною особою.
Для вирішення цієї проблеми на практиці можна використати довіреність від імені юридичної особи, яка може бути видана на будь-яку фізичну особу, не обов'язково на працівника цього підприємства. Тоді під час укладення договору, підписання до нього додаткових угод, актів тощо від імені юридичної особи виступатиме не директор на підставі установчих документів, а інша фізична особа — на підставі довіреності. Від іншої сторони такий договір від свого імені підписуватиме сам підприємець — фізична особа (фізособа), яка є директором такого підприємства. Для укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, довіреність від імені юридичної особи теж треба посвідчити нотаріально.
Оренда автомобіля
Договір. Сторонами договору оренди транспортного засобу можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в т. ч. фізособи-підприємці. Незалежно від того, ким є сторони договору оренди транспортного засобу, він завжди укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 799 ЦКУ). А якщо однією зі сторін договору оренди транспортного засобу є фізична особа (у нашому випадку це може бути орендодавець), то такий договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 799 ЦКУ). У разі невиконання цієї вимоги такий договір є нікчемним і не створює юридичних наслідків (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).
Орендар самостійно використовує транспортний засіб у своїй діяльності і має право без згоди орендодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу (ст. 800 ЦКУ).
Позаяк договір оренди транспортного засобу є одним із різновидів договору оренди, на нього поширюються загальні правила, встановлені параграфом 1 глави 58 ЦКУ. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 759 ЦКУ, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У цьому реченні знаходимо щонайменше чотири правила (по суті, це істотні умови договору), яких потрібно дотримувати при укладанні будь-якого договору оренди:
1) орендодавцем може бути власник майна. Утім, за згодою власника можливим є передання майна в оренду орендарем — це передбачено ст. 774 ЦКУ, і такі відносини мають назву вже суборенди (піднайму);
2) майно у відносинах оренди передається лише у користування. Отже, право власності на таке майно залишається в орендодавця;
3) відносини оренди не передбачають можливості безоплатного користування майном. Звісно, є ситуації, коли орендодавець не платить у встановлений договором оренди термін орендну плату, але це свідчить лише про невиконання умов договору. У договорі оренди обов'язково має бути встановлено розмір орендної плати, причому нульовий розмір орендної плати встановлювати не можна;
4) майно передається в оренду на певний строк. Якщо строку найму не встановлено, договір найму вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦКУ). Стосовно договору оренди транспортного засобу, то кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць. Якщо орендар продовжує користуватися транспортним засобом після закінчення строку договору оренди, то, за відсутності заперечень орендаря протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ч. 1 ст. 764 ЦКУ).
Оренда нерухомості
Договір. Згідно зі ст. 793 ЦКУ, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Якщо такий договір укладається строком на три роки і більше, він підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно зі ст. 794 ЦКУ право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш ніж три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
На що звертають увагу під час перевірок ДФС і Держпраці
Відмінність трудових договорів та договорів ЦПХ
Відповідно до ст. 21 КЗпП, трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.
Дотримання внутрішнього трудового розпорядку означає, зокрема, що робочий час встановлюється не особою, яка за угодою має виконувати роботу, а роботодавцем (наприклад, охорона приміщення у дні та години, визначені роботодавцем із додержанням норм законодавства про працю щодо тривалості робочого часу).
Працівникові гарантуються заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо, до трудової книжки вноситься відповідний запис.
За цивільно-правовим договором (далі — ЦПД) фізособа (підрядник, виконавець та ін.), на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовує і виконує свою роботу. У трудовій книжці запис про виконання роботи за ЦПД не робиться.
Предмет і мета договору. Мета укладання трудового договору — організація процесу праці. Відповідно, предметом такого договору є сам процес праці, виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. За ЦПД процес організації праці залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату або споживання послуги.
Оплата роботи. Відповідно до вимог трудового договору роботодавець зобов'язаний регулярно виплачувати заробітну плату за виконану роботу в установлені для її виплати строки, а її розмір не може бути нижчим за мінімальну заробітну плату.
Водночас за ЦПД оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи й оформлюють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.
Відповідальність сторін. У разі порушення працівником обов'язків трудового договору його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (догана або звільнення).
Крім того, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у статтях 132 та 134 КЗпП.
Згідно зі ст. 837 ЦКУ, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу згідно з актом виконаних робіт. Відповідальність виконавця роботи за порушення ЦПД насамперед має встановлюватися самим договором (пеня, штраф тощо). У трудових відносинах такі види санкцій не допускаються.
Охорона праці. У трудових відносинах на роботодавця покладається низка обов'язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору.
Так, зокрема, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові безпечні та нешкідливі умови праці. Крім того, він не має права вимагати від працівника виконання роботи, пов'язаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про працю.
Щодо цивільно-правових відносин, то в цьому випадку подібних вимог немає, а визначальним фактором для умов праці виконавця є те, про що сторони домовилися.
За договором підряду відповідно до ст. 837 ЦКУ одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника).
Таким чином, власний ризик виконавця робіт істотно відрізняє ЦПД від трудового договору.
ЦПД на окремі професії. В окремих випадках можливо укладання ЦПД для виконання робіт за певною професією, але за умови що виконавці є приватними підприємцями.
Наприклад, ст. 33 Закону України від 19.11.92 р. №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною згідно із законом ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.
Статтею 8 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підприємство може користуватися послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
Відрядження. Відрядження — це поїздка працівника за рішенням керівника підприємства, установи, організації до іншого населеного пункту для виконання трудових обов'язків поза місцем його постійної роботи. Тобто відрядження існують виключно для працівників (осіб, які працюють на умовах трудового договору).
Гарантії і компенсації при службових відрядженнях для найманих працівників, які працюють на умовах трудового договору, визначено у ст. 121 КЗпП, відповідно до якої працівникам, які скеровуються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення у порядку і розмірах, що встановлюються законодавством.
За працівниками, скерованими у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається місце роботи (посада).
Працівникам, скерованим у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим від середнього заробітку.
За відсутності трудових відносин ситуація інша. Якщо за умовами ЦПД роботи мають виконуватися в іншому населеному пункті, питання компенсації виконавцю витрат на проїзд, проживання, харчування тощо та розміри такої компенсації мають бути визначені безпосередньо у договорі та включатися до вартості договору. Скерування у службове відрядження при цьому не відбувається, бо немає трудових відносин (див. таблицю).
Таблиця
Відмінності між трудовим і цивільно-правовим договором
Трудовий договір | Цивільно-правовий договір |
Кодекс законів про працю | Цивільний кодекс України |
Працівник зобов'язується виконувати роботу згідно з кваліфікацією і підпорядковуватися правилам внутрішнього розпорядку | Виконавець зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу (надати послугу), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити результати роботи (оплатити послугу) |
Подається заява і приймається наказ про прийняття на роботу | Сторони підписують письмовий договір (працівник подає паспорт та довідку про ідентифікаційний номер) |
Вноситься запис до трудової книжки | Не вноситься запис до трудової книжки |
У договорі зазначаються посада, розмір зарплати, дата початку роботи | У договорі зазначаються предмет (річ або послуга), ціна і строк договору |
Предметом договору є сам процес роботи | Предметом договору є кінцевий результат роботи або послуги |
Вид оплати — зарплата | Вид оплати — винагорода |
Розмір оплати — не менше ніж мінімальна зарплата | Розмір винагороди визначається у договорі і не залежить від мінімальної зарплати |
Строк оплати — не рідше 2 разів на місяць | Строк оплати зазначається у договорі |
Передбачені соціальні гарантії: оплата періоду непрацездатності, допомоги по безробіттю, відпустки | Соціальні гарантії надаються тільки тоді, коли виконавець самостійно проводить відрахування до соціальних фондів |
Надається оплачувана щорічна відпустка, виплати на відрядження тощо | Трудові гарантії не надаються |
Це те, що треба знати підприємству, щоб правильно оформити цивільно-правові договори із підприємцями. I це те, на що звертає увагу Держпраці, коли аналізує, на яких умовах використовується праця фізосіб.
Але не слід забувати, що і сам підприємець може бути роботодавцем. I він теж поставатиме перед вибором, який договір укласти з іншою фізособою: трудовий чи цивільно-правовий. Тож зазначене вище є актуальним і для підприємців.
Докладно про відносини та документальне оформлення використання найманої праці підприємцями читайте у відповідному розділі далі.
Документальне оформлення операцій із підприємцями
Звісно, що підприємець за операціями з підприємством може бути як постачальником, так і покупцем. У таких випадках документальне оформлення операцій може бути однаковим, а ось вимоги щодо зберігання документів — різними.
Перше, про що мають пам'ятати обидві сторони договірних відносин, це те, що податківці під час перевірки вимагатимуть наявності первинних документів. Вони вимагають їх навіть від фізосіб-підприємців, незважаючи на те що ті не зобов'язані вести бухгалтерський облік на підставі первинних документів, як цього вимагає Закон про бухоблік від підприємств.
Основу таких вимог утворює п. 44.1 ПКУ, яким установлено, що для потреб оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш ніж 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ПКУ).
Отже, якщо говорити спрощено, то принаймні три роки після відображення певної операції у податковій звітності треба тримати в себе первинні документи, які підтверджують її проведення. Адже є податкове правило: у декларації слід показувати лише ті показники, які підтверджені документально. I навпаки, немає документа — не відображаємо у звітності. Це правило майже не має винятків, тому на наявність первинних документів податківці звертають особливу увагу.
ОБОВ'ЯЗКОВІ РЕКВІЗИТИ, ЯКІ МАЮТЬ БУТИ В ПЕРВИННОМУ ДОКУМЕНТІ
Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
— назву документа (форми);
— дату складання;
— назву підприємства, від імені якого складено документ;
— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Розрахункові документи
Згідно з п. 11 ст. 8 Закону про захист прав споживачів, під час продажу товару/послуг продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу.
Згідно з п. 2 ст. 3 Закону про РРО, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) під час продажу товарів (надання послуг), зобов'язані видавати особі, яка отримує або повертає товар (послугу), розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Але що таке розрахунковий документ і яка його форма встановлена чинним законодавством?
Під розрахунковою операцією розуміють, зокрема, приймання від покупця готівки за місцем реалізації товарів (послуг). А розрахунковий документ, своєю чергою, — це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів (абз. 15 ст. 2 Закону про РРО).
У ЗIР, підкатегорія 109.02, у відповідь на запитання: «Яким чином проводити через РРО попередню (авансову) оплату за товар, реалізацію товару з «відстроченням платежу», остаточний розрахунок та повернення готівки?» — фахівці ДФС роз'яснюють, що розрахункові операції у разі здійснення розрахунків за попередню (авансову) оплату за товар (послугу) проводяться через РРО із зазначенням у касовому чеку «передоплата товарів».
З огляду на таке роз'яснення вважаємо, що у момент отримання авансу від покупця ФОП-«єдинник» повинен видати йому відповідний розрахунковий документ:
— касовий чек (якщо єдинник зобов'язаний чи за власним бажанням використовує РРО);
— товарний чек (якщо РРО та/або РК не застосовується);
— розрахункову квитанцію (якщо застосовується РК).
Обрати, який саме розрахунковий документ складати при отриманні готівки, може сам підприємець (крім випадку застосування РРО, коли він варіантів не має і повинен надавати саме касовий чек).
Первинний документ щодо орендної плати
Мінфін у листі від 30.05.2016 р. №31-11410-09-10/15182 зазначив, що для підтвердження господарської операції з надання та отримання послуг з оренди майна протягом звітного періоду договору про оренду недостатньо, тож необхідним є складання окремого первинного документа. Для здійснення орендних платежів, як правило, складається Акт виконаних робіт (послуг), який є підставою для розрахунків, порядок яких визначається договором про оренду, та підписується посадовими особами орендодавця й орендаря.
Типової форми цього документа, як зазначалося вище, немає, Мінфін від себе рекомендованого зразка не надає. Отже, який вигляд він матиме, кожним договором може встановлюватися окремо. Але зрозуміло: щоб мати статус первинного документа, такий акт повинен містити всі обов'язкові реквізити, зазначені в ст. 9 Закону про бухоблік.
ОБОВ'ЯЗКОВІ РЕКВІЗИТИ ПЕРВИННОГО ДОКУМЕНТА
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:
— назву документа (форми);
— дату складання;
— назву підприємства, від імені якого складено документ;
— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Фахівці Мінфіну у вищезгаданому листі вказали також на необхідність зазначення періодичності складання актів у договорі про оренду майна. Первинний документ має підтверджувати факт користування об'єктом оренди орендарем протягом певного періоду (днів, місяців, кварталів тощо). У ньому слід фіксувати вартість відповідної послуги (надання майна в оренду) протягом цього періоду. Датою складання такого первинного документа є дата його підписання.
Додамо, що складати зазначені акти, наприклад раз на рік чи раз на квартал, не заборонено, але це може завдати зайвого клопоту платникам ПДВ, адже звітний період у них місяць. Попри те що постачальник послуги оренди — не платник ПДВ, отримувач цих послуг — платник ПДВ, а отже, він повинен відобразити у звітності обсяг придбаних послуг без ПДВ. Тож радимо у договорі оренди зазначити, що Акт складається щомісяця останнім днем звітного місяця, в якому було надано послуги.
Документ про підтвердження статусу підприємця
Згідно з ПКУ, податки з підприємницьких доходів ФОП сплачує за себе самостійно. Отже, хоча підприємство, яке виплачує такі доходи, і зберігає статус податкового агента, виконує воно лише один обов'язок: відображає такі доходи у податковому розрахунку за формою №1ДФ.
Але для того щоб підприємству не довелося сплачувати такі податки, статус підприємця має бути підтверджено. Бажано, документально.
Документом, який містить інформацію про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця та види його господарської діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.
Будь-яких інших спеціальних документів для фізичних осіб — підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, що підтверджували б систему оподаткування, чинним податковим законодавством не передбачено.
Реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п. 299.1 ПКУ). За бажанням зареєстрований платник єдиного податку може безоплатно та безумовно отримати витяг з реєстру платників єдиного податку. Витяг є чинним до внесення змін до реєстру (п. 299.9 ПКУ).
Отже, документом, що підтверджує факт перебування фізичної особи — підприємця на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та обрані ним види господарської діяльності, є витяг із реєстру платників єдиного податку.
I, звичайно, у зазначених випадках ідеться про копії таких витягів. Тобто підприємцю надавати оригінал такого витягу не обов'язково.
Зверніть увагу: не обов'язково вимагати від ФОПа копію витягу з ЄДР (або витягу з реєстру платників єдиного податку) за кожної виплати йому доходу. Якщо виписка (витяг) уже є, достатньо самостійно перевірити у державних реєстрах актуальність інформації на дату виплати доходу. Якщо нічого не змінилося, то й нової копії документа не потрібно.
Що буде за невідображення доходу підприємця у ф. №1ДФ
Податківці у всіх своїх роз'ясненнях наголошують, що у разі нарахування доходу підприємцю його відображення у графі 3а є обов'язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні.
Тобто дохід підприємця слід обов'язково показати у формі №1ДФ з ознакою доходу «153» (така ознака зазначається у розділі I цього звіту). Обов'язково такий дохід наводиться і в розділі II цього звіту щодо військового збору.
I це правило, згідно з роз'ясненнями податківців, працює незалежно від того, що підприємець самостійно сплачує податки зі свого доходу.
Податківці стверджують: неподання податковим агентом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, зокрема фізичної особи — підприємця, є порушенням порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків, і до такого податкового агента застосовуються штрафні санкції, передбачені п. 119.2 ПКУ (штраф у розмірі 510 грн, за повторне протягом року порушення — 1020 грн).
Офіційна думка
Лист Міністерства соціальної політики України від 23.05.2017 р. №10620/0/2-17/13
ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ПРАЦІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА ДОГОВОРАМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ
Міністерством соціальної політики розглянуто лист та в межах компетенції повідомляється.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовим договом є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із нормами статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівника приймають на роботу (посаду) для виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку. Прийняття на роботу здійснюється відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації — працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату роботодавця, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені законодавством про працю гарантії та компенсації.
В окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.
Виходячи зі змісту норм статті 626 Цивільного кодексу України, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган), а цивільно-правового — замовник і виконавець.
Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик. Питання використання матеріалів та інструментів, необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно-правового договору. Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.
Разом з тим повідомляємо, що при виконанні роботи за ознаками, притаманними трудовим відносинам, з особою слід укладати трудові договори.
Характерними ознаками трудових відносин є систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації з урахуванням Закону України «Про охорону праці» тощо.
Щодо детального роз'яснення особливостей укладення договорів цивільно-правового характеру рекомендуємо звернутися до Міністерства юстиції України.
Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони мають інформаційний, рекомендаційний та необов'язковий характер.
Державний секретар В. IВАНКЕВИЧ
Лист ДФСУ від 21.09.2016 р. №20544/6/99-99-13-01-01-15
ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕЗАПОВНЕННЯ У ФОРМІ №1ДФ ДАНИХ ПРО ВИПЛАТУ ПІДПРИЄМЦЮ (ВИТЯГ)
<...>
Пунктом 3.2 розділу III Порядку встановлено, що у графі 3а «Сума нарахованого доходу» відображається (за звітний квартал) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку.
У разі нарахування доходу його відображення у графі 3а є обов'язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні.
Довідником ознак доходів встановлено, що дохід, нарахований (виплачений) самозайнятій особі, відображається в податковому розрахунку за формою №1ДФ з ознакою доходу «157».
Водночас, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (п. 50.1 ст. 50 ПКУ).
Відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПКУ неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.
Отже, неподання податковим агентом податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, зокрема фізичної особи — підприємця, є порушенням порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків, і до такого податкового агента застосовуються штрафні санкції, передбачені п. 119.2 ст. 119 ПКУ.
Голова Р. НАСІРОВ
Лист ГУ ДФС у м. Києві від 09.02.2016 р. №2528/10/26-15-12-02-15
ЩОДО ДОКУМЕНТА, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Відповідно до п. 8 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі — Закон №755-IV), проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації здійснюється шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 ст. 9 Закону №755-IV передбачено перелік відомостей про фізичну особу — підприємця, що містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема: прізвище, ім'я, по батькові; реєстраційний номер облікової картки платника податків; види діяльності; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; відомості про ліцензування виду господарської діяльності суб'єкта господарювання та ін.
Статтею 1 Закону №755-IV визначено поняття витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (далі — витяг) — документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
При цьому відомості, що містяться у витязі, зазначені в пп. 5 п. 14 розділу II Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.03.2015 р. №466/5 «Про деякі питання надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Зокрема, прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи; види діяльності; дата державної реєстрації; дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця тощо.
Таким чином, документом, який містить інформацію про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця та види його господарської діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.
Зазначимо також, що для фізичних осіб — підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, будь-яких інших спеціальних документів, які б підтверджували систему оподаткування, діючим податковим законодавством не передбачено.
Зауважимо, що Податковим кодексом України (далі — Кодекс) також передбачено особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою I розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності — спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п. 299.1 ст. 299 Кодексу).
Відповідно до п. 299.7 ст. 299 Кодексу, до реєстру платників єдиного податку вносяться відомості про фізичну особу — підприємця — платника єдиного податку, зокрема прізвище, ім'я, по батькові; реєстраційний номер облікової картки платника податків; ставка єдиного податку та група платника податку; дата (період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування; дата реєстрації; види господарської діяльності; та ін.
За бажанням зареєстрований платник єдиного податку може безоплатно та безумовно отримати витяг з реєстру платників єдиного податку. Витяг діє до внесення змін до реєстру (п. 299.9 ст. 299 Кодексу).
Виходячи з викладеного документом, що підтверджує факт перебування фізичної особи — підприємця на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та обрані ним види господарської діяльності, є витяг з реєстру платників єдиного податку.
Разом з тим, згідно з п. 177.8 ст. 177 Кодексу, під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.
Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.
Отже, з метою виконання положень п. 177.8 ст. 177 Кодексу, незалежно від обраної системи оподаткування, єдиним документом, що підтверджує державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.
Одночасно, якщо для суб'єкта господарювання, який здійснює виплату доходів фізичній особі — підприємцю, важливе підтвердження перебування такої особи на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності з причин, не пов'язаних з виконанням положень п. 177.8 ст. 177 Кодексу, таким документом є витяг з реєстру платників єдиного податку.
Заступник начальника В. ВАРГІЧ
Лист ГУ ДФС у м. Києві від 21.03.2016 р. №6809/10/26-15-13-01-12
ЩОДО УТРИМАННЯ ПОДАТКІВ ПОДАТКОВИМ АГЕНТОМ
Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI, зі змінами і доповненнями (далі — ПКУ), визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб виступають юридичні особи (їх філія, відділення, іншій відокремлений підрозділ), самозайняті особи, представництво нерезидента — юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.
При цьому пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПКУ зазначено, що самозайнята особа — це платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду (п. 176.2 ст. 176 ПКУ).
Тобто у разі нарахування (виплати) доходів податковий агент повинен відобразити в податковому розрахунку такі виплачені доходи на користь всіх платників податків, у тому числі виплачені на користь самозайнятих осіб (фізичних осіб — підприємців та осіб, що проводять незалежну професійну діяльність).
Статтею 177 ПКУ регулюються особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 177.6 ст. 177 ПКУ, у разі якщо фізична особа — підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних нею видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податку — фізичних осіб.
Так, при виплаті доходу податковий агент відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ зобов'язаний утримати податок на доходи фізичних осіб із суми виплаченого доходу, використовуючи ставку податку, визначену у ст. 167 ПКУ.
Згідно із Довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. №4, сума винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору, відображається у податковому розрахунку за ф. 1ДФ з ознакою доходу «102».
Разом з тим, відповідно до п. 177.8 ст. 177 ПКУ, під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності у межах обраних нею видів такої діяльності, якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності, податкові агенти не утримують податок на доходи у джерела виплати.
При цьому сума винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) на користь таких фізичних осіб — підприємців, відображається у податковому розрахунку за ф. 1ДФ з ознакою доходу «157».
Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Крім того, повідомляємо, що відповідно до пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно зі спрощеною системою оподаткування відповідно до ПКУ.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку регламентуються главою 1 розділу XIV ПКУ.
Згідно з пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом для фізичної особи — підприємця — платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Також платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої — третьої груп (фізичної особи) та оподатковувані згідно із главою 1 розділу XIV ПКУ (п. 297.1 ст. 297 ПКУ).
Крім того, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України, встановлюється військовий збір.
Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ), зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Водночас пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.
Враховуючи викладене, юридична особа є податковим агентом до доходів, які вона нараховує та виплачує самозайнятій особі.
Якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності, податковий агент подає до державної фіскальної служби за місцем реєстрації податковий розрахунок за формою №1ДФ, де зазначає суму нарахованого і виплаченого доходу (пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, ст. 177 та 178 ПКУ) з ознакою доходу «157», проте податок на доходи фізичних осіб та військовий збір не утримує і не сплачує, оскільки відповідно до норм ПКУ фізична особа — підприємець здійснює оподаткування такого доходу самостійно.
Заступник начальника В. ВАРГIЧ
ЗАГАЛЬНОДОСТУПНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС, КАТЕГОРІЯ КОНСУЛЬТАЦІЇ 103.25
Чи необхідно ЮО подавати уточнюючий податковий розрахунок ф. №1ДФ у разі повернення ФОП суми попередньої оплати при розірванні договору, яка була відображена у розрахунку за попередній квартал?
Відповідно до пп. «б» п. 176.2 ст. 176 та пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
Тобто у разі нарахування (виплати) доходів податковий агент повинен відобразити в податковому розрахунку такі виплачені доходи на користь всіх платників податків, у тому числі виплачені на користь самозайнятих осіб (фізичних осіб — підприємців та осіб, що проводять незалежну професійну діяльність).
При цьому форму податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. №4.
У разі повернення фізичною особою — підприємцем суми попередньої оплати при розірванні договору, яка була відображена суб'єктом господарювання у розрахунку за ф. №1ДФ за попередній квартал, суб'єкт господарювання зазначає таку суму повернення з від'ємним значенням у складі податкового розрахунку за будь-який наступний податковий період, протягом якого відбулося таке повернення коштів.
КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖПРАЦІ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ: ДЛЯ РОБІТ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ УГОДИ ЗАБОРОНЕНІ
Останнім часом почастішали нещасні випадки (у тому числі смертельні) з неналежно оформленими працівниками, які виконували роботи підвищеної небезпеки, зокрема на будівництві. Крім того, під час перевірок фахівці Управління неодноразово встановлювали, що до виконання робіт підвищеної небезпеки допускаються особи та підрядні (субпідрядні) організації, які не мають відповідних дозволів, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 837 ЦКУ для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування з підвищеною небезпекою.
Процедуру видачі або відмови у видачі, переоформленні, анулювання дозволів визначає Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабміну від 26.10.2011 р. №1107.
Тобто виконувати роботи підвищеної небезпеки на підставі договору підряду має право лише той підрядник, який одержав згідно з Порядком №1107 відповідний дозвіл.
Держпраці закликає суб'єктів господарювання не залучати до виконання робіт підвищеної небезпеки на підставі цивільно-правових договорів фізосіб, які не є суб'єктами одержання відповідного дозволу. Адже це не лише порушення вимог законодавства про охорону праці та промислову безпеку, але й нехтування правами найманих працівників на соціальні гарантії, загроза їхньому здоров'ю і життю.
Особи, які залучаються до виконання робіт на підставі цивільно-правових договорів, виконують роботи без відповідного навчання з питань охорони праці та, як правило, без належної професійної підготовки. Нещасні випадки з такими особами не пов'язуються з виробництвом, і потерпілі та їхні сім'ї не отримують жодних соціальних гарантій та пільг, передбачених законодавством.
Згідно з вимогами чинного законодавства про охорону праці замовник повинен визначити одну із підрядних організацій (як правило, генпідрядника, який має відповідні дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки) відповідальною за охорону праці на об'єкті. Недотримання генпідрядником цих вимог не знімає відповідальності з субпідрядника (підрядника) за порушення ним правил і норм безпеки праці під час виконання робіт і можливі у зв'язку з цим нещасні випадки. Усі вимоги чітко зазначено у п. 4.13 Основних положень «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» Державних будівельних норм України (ДБН А.3.2-2-2009).
Лист ГУ ДФС у м. Києві від 22.04.2016 р. №3134/Т/26-15-13-02-15
ЩОДО НАДАННЯ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ — ПІДПРИЄМЦЕМ — ПЛАТНИКОМ ЄДИНОГО ПОДАТКУ ПОКУПЦЯМ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ
Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві розглянуло звернення щодо надання фізичною особою — підприємцем — платником єдиного податку покупцям розрахункових документів та повідомляє таке.
Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України від 06.07.95 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон №265) реєстратори розрахункових операцій (далі — РРО) та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами — підприємцями, які відносяться відповідно до Податкового кодексу України до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.
Разом з тим пунктом 15 ст. 3 Закону №265 визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХII «Про захист прав споживачів» (далі — Закон №1023). Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування.
Враховуючи викладене вище, фізична особа — підприємець — платник єдиного податку зобов'язаний надати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передавання прав власності на них від продавця до покупця.
Також відповідно до п. 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі — Положення №6371), приватні підприємці касову книгу не ведуть.
Листом Нацбанку від 30.10.2006 р. №25-113/2453 визначено, що обов'язок оформлення готівкових операцій прибутковими та видатковими касовими ордерами встановлено тільки для юридичних осіб.
Крім того, вищезазначеним листом роз'яснено, що форма касових ордерів, а також порядок їх заповнення відповідно до п. 3 Положення №637 передбачають оформлення цих документів лише підприємствами, установами та організаціями, а саме: бухгалтерією підприємств, у яких передбачено такі обов'язкові реквізити, як підпис головного бухгалтера та керівника підприємства.
Таким чином, законодавством України для приватних підприємців не передбачено оформлення прибуткових та видаткових касових ордерів.
Заступник начальника В. Варгiч
1 З 05.01.2018 р. Положення №637 було скасоване, натомість діє Положення №148. Проте відсутність обов'язку вести касову книгу і касові ордери для підприємців залишилася. Втім, на нашу думку, складати касові ордери підприємці можуть за власним бажанням. — Ред.
СУДОВА ПРАКТИКА
Ситуація перша: якщо ФОП надає послуги, які передбачені його трудовими обов'язками (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 р. у справі №804/6697/16)
Підприємству, що займається продажем лікарських засобів, потрібно здійснити їх перевезення. З цією метою підприємство укладає з підприємцем договір про надання послуг перевезення.
Проте ДФС під час перевірки встановила, що такий ФОП одночасно працює на тому ж підприємстві на посаді начальника транспортного відділу на підставі трудового договору. Отже, організувати таке перевезення було прямим трудовим обов'язком зазначеної фізособи. А послуги, які вона надала як ФОП, є близькими за змістом до трудового обов'язку.
Тому ДФС доходить висновку, що ФОП, надаючи послуги перевезення на підставі договору, насправді виконував свої трудові функції як начальник транспортного відділу підприємства. Тому ДФС донарахувала ПДФО на суму винагороди, виплаченої підприємством на підставі договору перевезення цьому ФОПу.
Таку позицію ДФС підтримано судом апеляційної інстанції у постанові від 07.06.2017 р.
Але був один нюанс, який забезпечив перемогу підприємства у суді вищої інстанції.
ФОП не особисто керував автомобілем під час перевезення ліків. Замість цього він уклав договір підряду з іншим ФОПом (третя особа), який вже фактично і здійснював перевезення товару.
Таким чином, автомобіль використовувався у господарській діяльності підприємства-позивача, але замість ФОПа — працівника підприємства, водієм був інший ФОП на законних підставах.
Така маленька обставина стала приводом для такого висновку ВАСУ, зазначеного в ухвалі від 16.08.2017 р.: «Зважаючи на те що для цілей визначення трудових взаємовідносин, відповідно до положень підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону, а операції з транспортного експедирування ФОП Особа_7 виконувала не власною працею, а із залученням водія, висновки відповідача та суду апеляційної інстанції про те, що відносини з надання робіт транспортного експедирування між позивачем та ФОПом Особа_7 були трудовими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства».
Отже, у спорах з податковою потрібно пам'ятати, що працівник виконує трудову функцію безпосередньо власною працею, а не шляхом залучення субпідрядників. Тому, якщо навіть ФОП надає послуги, які є близькими за змістом до тих, що передбачені його трудовими обов'язками, залучення ним до виконання цих послуг іншої особи (бажано, теж на підставі договору ЦПХ) буде аргументом на користь того, що такі послуги надаються в межах цивільно-правових відносин.
Але загалом випадків, коли одна й та ж особа працює на підприємстві за трудовим договором і надає послуги, які є близькими за змістом до трудових обов'язків, як ФОП цьому ж підприємству, треба уникати. Адже це дуже поширена підстава для перекваліфікації податківцями цивільно-правових відносин у трудові.
Ситуація друга: якщо ФОП надає послуги, не зазначені в ЄДР
(ухвала ВАСУ від 22.02.2017 р. №К/800/32077/15)
В іншій справі ОСББ оплачувало надані ФОПом юридичні послуги. ФОП перебував на загальній системі оподаткування, тому ОСББ не платило ПДФО, військовий збір та ЄСВ до бюджету під час оплати його послуг.
Податківці вирішили, що це є порушенням, адже серед КВЕДів ФОП, зазначених в ЄДР, немає такого виду діяльності, як правова допомога. Тут перекваліфікації цивільно-правових відносин у трудові не відбулося, хоча, можливо, що такий ризик був, якби податківці уважно проаналізували решту умов укладеного договору.
Утім, на думку податківців, підприємство звільнялося від обов'язку бути податковим агентом для ФОПа, лише якщо останній здійснював операції у межах обраних ним видів діяльності, тобто у межах КВЕДів, обраних ФОПом при реєстрації та зазначених в ЄДР. А отже, податківці донарахували на винагороду, отриману ФОПом, усі належні податки.
ОСББ намагалося оскаржити таке рішення у суді. Але ВАСУ підтримав ДФС та в ухвалі від 08.03.2017 р. зазначив: «… особа не виступає податковим агентом платника податків у разі (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності та за умови надання документа, що підтверджує державну реєстрацію контрагента відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності…». А видами діяльності підприємця були ремонт автомобілів, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, що не оспорюється позивачем.
Разом з тим для Об'єднання зазначена фізособа надавала юридичні послуги, тобто здійснювала операції поза межами обраних видів діяльності.
Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що він не знав факту, що ФОП здійснював операції поза межами обраних видів діяльності, не звільняє Об'єднання від обов'язку нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, адже з огляду на принцип належної обачності він мав витребувати документи, які б підтвердили види діяльності суб'єкта, з яким він укладає договори та здійснює фінансово-господарські операції.
Отже, навіть якщо ФОП надає замовнику копію документа, який підтверджує його державну реєстрацію як підприємця, це не гарантує, що із винагороди, яка йому виплачується, не треба буде утримати ПДФО і військовий збір, а також нарахувати на неї ЄСВ. Аби така винагорода вважалася саме підприємницькою і не оподатковувалася замовником, у такому документі (наприклад, витягу з ЄДР) має бути зазначено КВЕД саме того виду діяльності, за яким ця винагорода виплачується!
Ситуація третя: на фізособу виписано довіреність
В ухвалі ВАСУ від 22.01.2015 р. описано випадок, коли ДФС визнала відносини між ФОПом та фізичною особою трудовими на підставі довіреності!
Обставини справи були такі: ФОП оформив через нотаріуса на фізичну особу довіреність з правом протягом 3-х років представляти інтереси ФОПа перед іншими особами та установами. Податківці вирішили, що таке представництво здійснюватиметься в межах трудових обов'язків, а отже, ФОП має неоформленого працівника.
Суд з цього приводу зазначив: «представництво від імені фізичної особи — підприємця на підставі довіреності не можна вважати представництвом, що має правову природу на підставі трудових правовідносин». Тому оскаржуване податкове-повідомлення рішення є незаконним, а позовні вимоги ФОП підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.
Отже, суб'єкт господарювання має повне право оформлювати довіреності на сторонніх фізосіб, при цьому не укладаючи із ними трудових договорів. Мало того, глава 17 ЦКУ «Представництво» не передбачає обов'язку особи, яка видала таку довіреність, оплатити особі, на яку довіреність оформлена, за зазначене представництво. Отже, оподатковуваний дохід у представника виникатиме лише тоді, якщо це прямо передбачено окремим, укладеним із ним договором (наприклад, договором доручення).