Розділ 5. діяльність підприємців на загальній системі оподаткування

Після аналізу переваг перебування підприємця на спрощеній системі оподаткування зауважимо, що сплачувати єдиний податок щастить аж ніяк не всім.
По-перше, діють обмеження щодо видів діяльності, якими можуть займатися «єдинники».
По-друге, часто навіть підприємцям не вдається вкластися у встановлені для спрощеної системи оподаткування обсяги доходу. Або вони порушують умови перебування на єдиному податку, тож їм доводиться переходити на загальну систему оподаткування.
Проаналізуємо, які податки їм доведеться при цьому сплачувати, як вести облік доходів та витрат і звітувати до ДФС.

ПДФО, військовий збір та ЄСВ

Податки, що їх сплачує підприємець на загальній системі оподаткування, можна умовно поділити на ті, які він сплачує з власних доходів, з доходів найманих працівників та інших фізосіб, та решта податків, які він зобов'язаний сплачувати залежно від здійснюваного виду діяльності.

При цьому, на відміну від платників єдиного податку, жодних спеціальних податкових пільг такий підприємець не має.

З власних підприємницьких доходів ФОП на загальній системі оподаткування сплачує 18% ПДФО та 1,5% військового збору (про базу для нарахування цих платежів поговоримо нижче). А строки сплати цих платежів є різними.

Строки сплати ПДФО встановлені ст. 177 ПКУ. За нею протягом року підприємець сплачує авансові платежі, які розраховує самостійно згідно з фактичними даними, зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат, кожного календарного кварталу та сплачує до бюджету до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). Авансового платежу за четвертий календарний квартал не розраховує та не сплачує. Остаточний розрахунок із бюджетом з цього податку відбувається протягом 50 днів після закінчення звітного податкового року.

А ось спеціальних строків для сплати військового збору для підприємців не встановлено. Проте, як роз'яснюють податківці, підприємці сплачують цей платіж за наслідками звітного податкового року протягом 50 днів після його закінчення.

Крім цього, підприємець на загальній системі оподаткування сплачує ЄСВ, розрахований виходячи зі суми чистого оподатковуваного доходу (прибутку). Такі підприємці зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону про ЄСВ).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

ФОПи, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону про пенсійне страхування, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта ст. 4 Закону про ЄСВ).

Реєстрація платником ПДВ

Обов'язкова реєстрація

Обов'язковій реєстрації платниками ПДВ підлягають як юридичні особи, так і фізичні особи — підприємці. Для підприємців на загальній системі оподаткування не встановлено жодних винятків: якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень, підприємець має зареєструватися платником ПДВ.

Якщо обов'язкової реєстрації не здійснено, порушник несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. Реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вперше досягнуто встановленого перевищення обсягу оподатковуваних операцій.

Форму заяви наведено у додатку 1 до Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість. Заява подається за вибором платника податків в один із таких способів:

— у паперовому вигляді особисто фізособою або безпосередньо керівником чи представником юрособи-платника (в обох випадках із документальним підтвердженням особи та повноважень) до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи;

— в електронному вигляді засобами електронного зв'язку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

— у разі добровільної реєстрації як додаток до реєстраційної картки, що подається суб'єкту державної реєстрації для проведення державної реєстрації юрособи або фізособи-підприємця.

За відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника ПДВ контролюючий орган зобов'язаний протягом 3-х робочих днів після надходження реєстраційної заяви внести до Реєстру платників ПДВ запис про реєстрацію такої особи як платника ПДВ.

Видачі суб'єкту підприємницької діяльності свідоцтва платника ПДВ не передбачено у зв'язку зі скасуванням зазначеного документа.

Добровільна реєстрація

Платниками ПДВ на добровільних засадах можуть зареєструватися юрособи та фізособи-підприємці, якщо обсягів операцій, що оподатковуються ПДВ, немає або вони є меншими від мільйонної межі, на підставі поданої заяви.

У разі добровільної реєстрації осіб платниками ПДВ реєстраційна заява подається не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками ПДВ та матимуть право на податковий кредит і виписування податкових накладних.

Пересвідчитись у реєстрації як платник ПДВ можна:

шляхом подання до контролюючого органу запиту про отримання витягу з реєстру платників ПДВ;

скориставшись сервісом «Електронний кабінет платника» на веб-порталі ДФС, режим «Iнформація з реєстрів» – «Дані реєстру платників ПДВ».

Оподатковуваний дохід підприємця

Згідно з п. 177.2 ПКУ, об'єктом оподаткування ПДФО є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізособи-підприємця.

Перелік витрат, на які підприємцю дозволено зменшувати отриманий дохід з метою визначення бази для оподаткування, встановлено п. 177.4 ПКУ.

Якщо підприємець зареєстрований платником ПДВ, то сума доходів та витрат визначається без урахування сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у межах підприємницької діяльності. Тобто сплата ПДВ — окремо, оподаткування чистого доходу підприємця — окремо.

Одразу наголосимо: позаяк виручкою фізособи-підприємця вважається дохід, отриманий у грошовій та негрошовій формі, то датою при формуванні загального оподатковуваного доходу є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (до каси) або отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають постачанню) ним товарів, тобто застосовується касовий метод. До складу витрат включаються тільки витрати, пов'язані з отриманням доходу та підтверджені документами про їх оплату.

Чи включаються до складу доходу та яким чином відображаються у Книзі обліку доходів і витрат внесені на розрахунковий рахунок власні кошти ФОПа?

До складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізособі-підприємцю як у грошовій, так і в натуральній формі від провадження господарської діяльності, а саме:

— виручка у вигляді безготівкових коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в готівковій формі безпосередньо підприємцю або його працівникам на місці здійснення розрахунків (у т. ч. відсотки банку);

— виручка у натуральній (негрошовій формі);

— суми штрафів і пені, отримані від інших суб'єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів, та інші доходи, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності.

Отже, як роз'яснюють податківці в ЗIР (підкатегорія консультації 104.04), власні кошти, що їх фізособа-підприємець зараховує на розрахунковий розрахунок, не включаються до складу доходу (виручки у грошовій та натуральній формі) та не відображаються у Книзі обліку доходів та витрат.

Цей самий дохід є базою для утримання військового збору та базою для нарахування ЄСВ. Хоча щодо ЄСВ є і така вимога, як мінімальний страховий внесок, про що далі.

Базою нарахування ЄСВ для таких підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їхньої діяльності, що підлягає оподаткуванню ПДФО. I сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. З 2017 року, у разі якщо такі платники не отримали доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, вони зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше від максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом про ЄСВ. I сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ).

Мінімальний страховий внесок — це сума ЄСВ, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 6 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).

Максимальна величина бази нарахування ЄСВ — це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює 25 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується ЄСВ (п. 4 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).

Таким чином, у 2018 році мінімальний страховий внесок з ЄСВ, що його підприємець на загальній системі оподаткування мав сплачувати за місяць, становить 819,06 грн, а максимальний — 12285,9 грн.

Витрати підприємця

Згідно з п. 177.4 ПКУ, до переліку витрат, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів та на які підприємець має право зменшити отриманий дохід з метою визначення оподатковуваного доходу, належать:

— витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (виконання робіт, надання послуг), купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

— витрати на оплату праці фізосіб, що перебувають у трудових відносинах із таким платником податку (далі — працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, надання послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яку іншу оплату у грошовій або натуральній формі, встановлену за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

— обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

— суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізособи-підприємця (крім податку на додану вартість для фізособи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізосіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізособою-підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізособи-підприємця;

— інші витрати, до складу яких включаються витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності, не зазначені вище, до яких відносять витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, рекламу, плату за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних із виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Не включаються до складу витрат підприємця:

— витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізособою-підприємцем;

— витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

— витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

— документально не підтверджені витрати.

Чи враховуються при визначенні чистого річного оподатковуваного доходу ФОПа на загальній системі оподаткування витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року за умови, що оплата витрат відбувається у наступному році?

Згідно з пп. 6.9 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, у графі 9 «Сума чистого оподатковуваного доходу» цієї Книги зазначають суму чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності. Понесені витрати фіксують із наведенням реквізитів платіжних документів, які підтверджують факт того, що такі витрати вже були понесені.

Тому податківці наполягають: для підприємця понесення витрат визнається за фактом їх оплати, а не за методом нарахування.

I ще: при розрахунку чистого доходу фізособа-підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку.

Чи має право ФОП на загальній системі оподаткування включити до складу витрат суму попередньо сплачених платежів за наступний рік?

Податківці наполягають: фізособа-підприємець має право включати до складу витрат суму сплачених платежів, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу протягом календарного (звітного) року, на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Тобто визнавати такі витрати підприємець має право тільки разом із визнанням доходів, для отримання яких ці витрати були понесені. Отже, якщо підприємець поніс витрати для отримання доходів у майбутньому, відображатиме ці витрати в Книзі тоді, коли ці доходи будуть отримані.

Це правило стосується і ситуації, коли витрати були понесені під час перебування ФОПа на спрощеній системі оподаткування.

Податківці роз'яснюють: позаяк для визначення чистого оподатковуваного прибутку витрати фізособи-підприємця на загальній системі оподатковування формуються при отриманні доходу, то така фізособа має право врахувати суму витрат, безпосередньо пов'язану з отриманням доходу, незалежно від того, на якій системі оподаткування вони фактично були понесені.

Утім, зазначене не стосується витрат у сумі амортизації необоротних активів. Якраз такі витрати повинні, на нашу думку, визнаватися за методом нарахування. Але, на жаль, до Порядку №481 і досі не внесено відповідних змін.

Тепер докладніше про амортизацію необоротних активів. Підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних із провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з веденням окремого обліку таких витрат.

При цьому амортизації підлягають:

— витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

— витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на:

— ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів;

— ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення:

— земельні ділянки;

— об'єкти житлової нерухомості;

— легкові та вантажні автомобілі.

Розраховують амортизацію основних засобів та нематеріальних активів із застосуванням прямолінійного методу нарахування амортизації, за яким річна сума амортизації визначається діленням первісної вартості об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, що амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів.

Облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об'єктом. Амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, самостійно встановленого фізособою, але не менше від мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів:

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
1 — Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
2 — Будівлі, споруди, передавальні пристрої	10
3 — Машини, обладнання, тварини, багаторічні насадження та інше	5
4 — Нематеріальні активи	Відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як два роки

Звісно, що зазначені правила поширюються винятково на об'єкти основних засобів та нематеріальних активів, витрати на придбання чи самостійне виготовлення яких підприємець підтвердив документально.

Який валютний (обмінний) курс НБУ використовує ФОП на загальній системі оподаткування, якщо доходи (витрати) отримані (понесені) в іноземній валюті?

Підприємцю на загальній системі оподаткування не заборонено здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Тож логічно, що такий підприємець отримує дохід в іноземній валюті. Щоправда, одержати його від реалізації товарів, робіт та послуг підприємець може лише від нерезидента.

Сума доходів (витрат), одержаних (понесених) платником податку в іноземній валюті, розраховується шляхом перерахування її у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату фактичного одержання (понесення) таких доходів (витрат).

При цьому податківці в ЗIР (підкатегорія 104.04) наполягають: враховуючи, що виручкою фізособи-підприємця вважається дохід, отриманий у грошовій та негрошовій формі, то датою, за якою формується загальний оподатковуваний дохід, є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок або до каси.

Але це не слід розуміти буквально, бо практика є набагато складнішою.

Насправді, як і у решти суб'єктів господарювання, 50% валюти, що надходить підприємцю на загальній системі оподаткування від нерезидента, підлягає обов'язковому продажу. Тож наразі щодо одержаних інвалютних доходів слід обліковувати окремо:

— продану на міжбанківському валютному ринку за процедурою обов'язкового продажу;

— решту валюти, яка надійшла на валютний рахунок підприємця.

Готівкою іноземна валютна виручка від продажу товарів, робіт та послуг майже ніколи резиденту не надходить. Адже за ст. 7 Декрету №15-93 розрахунки між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту повинні провадитися винятково через уповноважені банки, тобто безготівково.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Готівкова іноземна валюта, що ввозиться в Україну на транспортних засобах через повноважних представників та/або яку одержано за продані товари, підлягає обов'язковому декларуванню на митниці і надалі зарахуванню на поточний рахунок в іноземній валюті резидента — суб'єкта підприємницької діяльності (через розподільчий рахунок). Тобто 50% і такої виручки підлягає обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку.

Винятки встановлено п. 7.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою НБУ від 30.05.2007 р. №200. Резиденти — суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України:

а) на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень;

б) на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Резидент — суб'єкт підприємницької діяльності ввозить в Україну готівкову іноземну валюту через повноважного представника в сумі, що не перевищує норму ввезення іноземної валюти, установлену нормативно-правовими актами про переміщення валюти.

Тепер подивимось, як визначається гривневий еквівалент такої виручки.

Щодо 50% валютної виручки підприємця на загальній системі оподаткування, яка підлягає обов'язковому продажу, податківці не дають жодних роз'яснень. На нашу думку, тут має діяти той самий підхід, що і для підприємців-«єдинників».

А саме: враховуючи, що розподільчі рахунки використовуються банківськими установами при перерахуванні певних видів доходів в іноземній валюті на поточні рахунки клієнтів як транзитні, то до складу доходу такого підприємця від здійснення операцій з експорту товарів (робіт, послуг) включається сума коштів, яка надійшла на поточний рахунок у гривнях від обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України.

А ось решта 50% валютної виручки перераховуються у гривні за офіційним курсом НБУ на дату надходження їх на валютний рахунок фізособи-підприємця.

Чи включається до складу доходів ФОПа додатна курсова різниця, яка перерахована на його розрахунковий рахунок у національній валюті та виникла при продажу валютної виручки, отриманої від здійснення ЗЕД, на міжбанківському валютному ринку?

ДФСУ в ЗIР (підкатегорія 104.04) відповідає на це запитання так: якщо валютні кошти, що надходять на валютний рахунок фізособи-підприємця від здійснення зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з підприємницькою діяльністю, то вони перераховуються у гривні за офіційним курсом Національного банку України на дату надходження, включаються до валового доходу та відображаються у Книзі обліку доходів та витрат.

При подальшому продажу частини валютної виручки на міжбанківському валютному ринку, де курс іноземної валюти значно вищий за офіційний курс НБУ, внаслідок чого виникає додатна різниця, яка перераховується на розрахунковий рахунок у національній валюті фізособи-підприємця, сума додатної різниці включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податків та відображається у річній податковій декларації про доходи.

А ось сума від'ємної курсової різниці, яка виникла при продажу валютної виручки, отриманої від здійснення зовнішньоекономічної діяльності, на міжбанківському валютному ринку, до складу витрат фізособи-підприємця не включається.

Порядок ведення Книги обліку доходів та витрат

Відповідно до п. 177.10 ПКУ, фізособи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі — Книга), в якій щодня на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді.

Чинна форма та Порядок ведення Книги фізичними особами — підприємцями на загальній системі оподаткування встановлені наказом Міндоходів від 16.09.2013 р. №481 (далі — Книга та Порядок №481).

Книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді (п. 2 Порядку №481).

Якщо підприємець обрав ведення Книги у паперовому вигляді, спочатку її слід зареєструвати в органі ДФС. Для цього фізособи-підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку її примірник.

У разі обрання підприємцем ведення Книги в електронній формі:

1) підприємець зобов'язаний: отримати посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованими центрами сертифікації ключів, включених до системи подання податкових документів в електронному вигляді, укласти договір про визнання електронних документів із контролюючим органом та сформувати заяву на отримання Книги і надіслати її до контролюючого органу за місцем податкового обліку засобами електронного зв'язку з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

2) контролюючий орган за місцем податкового обліку протягом 3 робочих днів формує і надсилає підприємцю повідомлення про реєстрацію Книги із зазначенням реєстраційного номера Книги та дати її реєстрації;

3) після отримання підприємцем повідомлення про реєстрацію Книги така особа здійснює операції з її ведення згідно з Порядком №481.

Відповідно до п. 6 Порядку №481, підприємці заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначають дату запису (день, місяць, квартал, рік);

2) у графі 2 відображають суму доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності зі сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, до каси платника податків та/або отримані готівкою, суму заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 фіксують суму повернутих підприємцем коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передоплати;

4) графу 4 розраховують як різницю між отриманим доходом від здійснення підприємницької діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 проставляють реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображають суму витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 показують суму витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесених у звітному місяці;

8) у графі 8 фіксують суму фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема витрати на оплату послуг зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначають суму чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження підприємницької діяльності (графи 6, 7, 8).

При цьому нормами ПКУ та Порядком №481 не передбачено вимоги щодо ведення Книги найманими особами, які перебувають у трудових відносинах із підприємцем. Тобто треба, щоб таку Книгу підприємець вів самостійно.

На жаль, Порядок №481 і форма Книги не враховують зміни, які відбулися в ст. 177 ПКУ щодо можливості включення до витрат підприємцем, зокрема, сум амортизації необоротних активів (про що далі). На нашу думку, такі витрати слід зазначати у графі 8 (тобто серед інших витрат) на підставі документів про нарахування амортизації.

Такі документи підприємець може складати у довільній формі (в пп. 177.4.6 ПКУ зазначається лише вимога щодо відповідного ведення окремого обліку таких витрат, але не зазначається, яким саме має бути облік). Утім, радимо складати ці документи за аналогією до того, як вони складаються юрособами, — тобто із дотриманням вимог щодо обов'язкових реквізитів первинних документів, установлених ст. 9 Закону про бухоблік.

Первинні документи у підприємця

Згідно з п. 177.10 ПКУ, фізособи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтвердні документи щодо походження товару.

Податківці наголошують, що до документів, які повинен мати в себе підприємець, належать, зокрема: накладна на товар і виписка з банку, квитанції про оплату, чек або інший документ, що підтверджує оплату товарів, робіт, послуг. На основі таких документів заповнюється Книга обліку доходів та витрат, складається податкова звітність.

А ще відповідно до статті 44 ПКУ платники податків зобов'язані забезпечити зберігання первинних документів, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш ніж 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення первинних документів платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, який здійснив митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, наступного за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Отже, первинні документи на товари підприємці повинні зберігати не менше ніж три роки.

Якщо підприємець здійснює діяльність, що потребує отримання дозволу (ліцензії), він повинен мати і такий дозвіл (ліцензію).

Крім цього, підприємці на загальній системі оподаткування, які провадять готівкові розрахунки в межах торгового обороту, повинні здійснювати розрахункові операції за допомогою РРО, а отже, мати книгу обліку розрахункових операцій (КОРО), про що докладніше далі.

А ті підприємці, що мають найманих працівників, — ще й відповідну кадрову документацію і первинні документи щодо нарахування доходів працівникам і нарахування податків та ЄСВ за такими доходами (про це ми теж розповімо окремо).

Відповідальність за порушення

Вище ми вже наголошували на обов'язку підприємця вести Книгу обліку доходів і витрат, а також мати первинні документи щодо походження товару. Такий самий обов'язок встановлено і щодо решти первинних документів, які використовуються при складанні податкової звітності.

А що буде, якщо підприємець порушить ці вимоги?

Ненадання платником податків фіскальним органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Зазначена норма встановлена ст. 121 та п. 177.10 ПКУ.

Крім того, ст. 164-1 КУпАП визначено, що неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від 3 до 8 н. м. д. г. (це додатковий штраф на підприємця в розмірі від 51 до 136 грн).

Ці самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від 5 до 8 н. м. д. г. (85 — 136 грн).

Застосування РРО

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону про РРО суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі — РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Враховуючи викладене, суб'єкти господарювання — фізособи, що перебувають на загальній системі оподаткування, при здійсненні розрахункових операцій у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) повинні застосовувати РРО з дотриманням норм Закону.

Утім, ст. 9 Закону про РРО встановлює для таких підприємців винятки:

— при продажу проїзних і перевізних документів на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів;

— при продажу у кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати, якщо питома вага такої продукції становить понад 50 відсотків загального товарообігу за відсутності продажу алкогольних напоїв, підакцизних непродовольчих товарів та технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;

— при продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів.

Крім цього, постановою КМУ від 23.08.2000 р. №1336 (далі — Постанова №1336), розробленою на виконання ст. 10 Закону про РРО, затверджено Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Пунктом 2 Постанови №1336 встановлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування РРО є обов'язковим. Тобто для окремих форм та умов проведення діяльності, визначених у пунктах Переліку, яким дозволено провадити розрахункові операції без застосування РРО з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, граничний розмір становить 200 тис. грн на один суб'єкт господарської діяльності або 75 тис. грн на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг)), залежно від форми та умов проведення діяльності.

Згідно з цією Постановою, не застосовувати РРО можуть підприємці на загальній системі оподаткування у разі:

1) надання побутових послуг:

— на території села;

— з ремонту та встановлення побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури, телеантен, ремонту і складання меблів, прибирання квартир, догляду за дітьми, хворими та людьми похилого віку, фотографування, ремонту квартир, приготування їжі, прання білизни, хімічного чищення, ремонту взуття, швейних та трикотажних виробів, виробів текстильної та шкіряної галантереї, металевих виробів фізособами-підприємцями, які провадять господарську діяльність та не використовують працю найманих осіб;

2) страхування майнових та особистих ризиків фізосіб, яке провадиться страховими агентами за межами приміщення страховика, крім обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за додатковими договорами («зелена картка»);

3) надання ритуальних послуг за умови проведення розрахунків вдома у замовника;

4) медичного обслуговування вдома у замовника;

5) надання туристичних та екскурсійних послуг за умови проведення розрахунків за межами стаціонарних приміщень суб'єктів туристичної та екскурсійної діяльності;

6) продажу булочних, кондитерських і порційних кулінарних виробів, морозива, безалкогольних напоїв, сувенірів, іграшок і надувних кульок з розносок та ручних візків у театрально-видовищних та спортивних закладах;

7) приймання від населення та реалізація через бджільницькі торговельно-заготівельні пункти продуктів бджільництва, обладнання та інвентарю для пасічників.

Але, на думку податківців, застосовувати РРО у випадках, встановлених цією Постановою, не треба. Проте підприємець обов'язково має надавати контрагентам розрахункові квитанції і вести належним чином зареєстровану книгу обліку розрахункових операцій.

Виплати від ФСС

У разі настання у ФОПа одного зі страхових випадків, визначених Законом №1105, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, чи в разі настання періоду відпуски у зв'язку з вагітністю та пологами, допомога призначається та нараховується ФОПом самостійно з дотриманням усіх вимог чинного законодавства.

Для призначення матеріального забезпечення ФОПи повинні оформити рішення уповноваженого із соціального страхування про призначення допомоги, бо в цих випадках ФОПи є страхувальниками та виступають як уповноважені із соцстрахування.

Одним із важливих моментів у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги по вагітності та пологах є визначення розміру допомоги.

Щодо розміру допомоги по вагітності та пологах труднощів не виникне, бо вона надається в розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу.

У разі тимчасової непрацездатності необхідно обрахувати страховий стаж. Адже залежно від страхового стажу визначається розмір допомоги. Механізм обчислення страхового стажу та визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності передбачено ст. 21 та 24 Закону №1105.

Розрахувати допомогу по тимчасовій непрацездатності та допомоги по вагітності та пологах ФОПи можуть відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266.

Для отримання фінансування матеріального забезпечення ФОП повинен відповідно до ст. 34 Закону №1105 відкрити окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у будь-якому банку в порядку, встановленому НБУ.

До робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцем реєстрації подається заява-розрахунок, до якої з метою контролю за використанням коштів Фонду слід додати:

— копію заповненого листка непрацездатності;

— довідку з територіального органу ДФСУ про сплату єдиного внеску або копії квитанцій про сплату єдиного внеску за розрахунковий період;

— письмове повідомлення про відкриття окремого поточного рахунку для фінансування матеріального забезпечення.

Крім того, слід врахувати деякі особливості щодо нарахування допомоги по вагітності та пологах:

— сума допомоги по вагітності та пологах із розрахунку на місяць, враховуючи норми ст. 26 Закону №1105, не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку (з 01.01.2018 р. мінімальна заробітна плата становить 3723,00 грн, тобто 3723,00 грн : 30,44 = 122,31 грн);

— за страховим випадком, який настав до припинення підприємницької діяльності, допомога по вагітності та пологах нараховується за період від початку страхового випадку і до дня припинення підприємницької діяльності;

— у разі якщо ФОП перебуває у трудових відносинах із роботодавцем за трудовим договором (контрактом) і це є основним місцем роботи, підставою для призначення допомоги як фізособі-підприємцю є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи.

Слід також враховувати, що відповідно до статті 18 Закону №1105 особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, теж підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період зайняття підприємницькою діяльністю в межах такого договору. У листі від 17.12.2017 р. №571/0/86-17/218 Мінсоцполітики наголосило: відповідно до статті 30 цього Закону матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах цивільно-правового договору, призначаються та надаються за місцем діяльності за таким договором.

Отже, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом).

Тобто якщо підприємець працює за цивільно-правовим договором (підряду, надання послуг тощо) із підприємством, саме підприємство-замовник має виплатити зазначені види допомоги.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах в обох випадках є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно зі здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи.

Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров'я, яка його видає (стаття 31 Закону).

У разі коли застрахована особа одночасно здійснює декілька видів діяльності (працює на умовах трудового договору, цивільно-правового договору, є фізособою-підприємцем тощо), на думку Мінсоцполітики, розрахунок допомоги має здійснюватися окремо за кожним місцем діяльності (аналогічно як це визначено для осіб, які працюють за сумісництвом).

Щодо оподаткування допомоги зазначимо, що позиції ДФСУ та ФСС залишаються різними. Проте, позаяк саме на ДФСУ покладено функцію надання консультацій з питань оподаткування, пріоритет залишається за позицією ДФСУ.

Відповідно, різним буде порядок оподаткування залежно від того, хто виплачує суми допомоги — підприємство-замовник чи безпосередньо ФСС (за зверненням підприємця, якщо на час настання страхового випадку він не працював за цивільно-правовими та/або трудовими договором).

Як оподатковуються лікарняні

ДФСУ у листі від 19.12.2017 р. №3040/Ч/99-99-13-02-03-14/IПК зазначає таке.

Дохід у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, який виплачується Фондом соціального страхування України, не включається до доходу фізособи-підприємця, проте оподатковується за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податків — фізосіб.

Податковий агент (у цьому випадку — Фонд), який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати ПДФО (18%) та військовий збір (1,5%) зі суми такого доходу за його рахунок.

Отже, Фонд, який виплачує допомогу по тимчасовій непрацездатності, зобов'язаний виконати функції податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету за рахунок таких осіб ПДФО та військового збору і відобразити зазначену допомогу у формі №1ДФ.

Увага: суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, отримані фізособами-підприємцями, не є базою нарахування ЄСВ.

Якщо ж лікарняні виплачуватиме підприємство-замовник (це стосується й оплати перших 5 днів тимчасової непрацездатності, і допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка оплачує наступні дні за листком непрацездатності), то оподатковуватимуться вони на загальних підставах.

Тобто, крім 18% ПДФО і 1,5% військового збору, які треба утримати зі суми таких лікарняних, на їх суму ще слід нарахувати «зверху» 22% ЄСВ.

Як оподатковується допомога по вагітності та пологах

Допомога по вагітності і пологах, надана Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, не оподатковується ПДФО та військовим збором.

Не нараховується на суму такої допомоги і ЄСВ — принаймні у разі, якщо таку допомогу виплачує безпосередньо ФСС. Якщо ж суму допомоги виплачуватиме підприємство-замовник, радимо 22% ЄСВ «зверху» все ж таки нарахувати і сплатити.

Звітність підприємця

Щодо ПДФО та військового збору такий підприємець подає декларацію про майновий стан та доходи (далі — Декларація). А щодо ЄСВ — подає річний звіт за формою додатка 5 до Порядку №435 (далі — Звіт з ЄСВ).

Щодо Декларації. Відповідно до п. 177.5 ПКУ фізособи-підприємці подають до контролюючого органу Декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду. Для підприємців на загальній системі оподаткування такий строк визначено підпунктом 49.18.5 ПКУ — це 40 днів після закінчення звітного року.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Фізособи-підприємці, які зареєстровані вперше або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи станом на дату державної реєстрації підприємцем.

А фізособи, стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізособи-підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображають виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Слід пам'ятати, що Декларацію підприємець подає незалежно від того, проводилася протягом звітного року підприємницька діяльність чи ні, і в Декларації поряд із доходами від підприємницької діяльності зазначає інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи (п. 177.11 ПКУ). Тобто, наприклад, якщо підприємець одночасно отримує дохід у вигляді зарплати (перебуває у трудових відносинах), то незважаючи на те що ПДФО та військовий збір з такого доходу сплачує роботодавець, підприємець зобов'язаний зазначити суму такого доходу і сплачених із нього податків у Декларації.

Доходи і витрати, отримані (понесені) у межах підприємницької діяльності, треба зафіксувати в додатку Ф2 Декларації.

У розділі I додатка Ф2 «Доходи від провадження господарської діяльності», який заповнюють фізособи-підприємці, зазначають:

— номер відповідного кварталу арабською цифрою від 1 до 3 фізособи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування;

— доходи, отримані від провадження кожного виду економічної діяльності, що відображаються в окремому рядку розділу I із зазначенням у графі 2 назви та у графі 3 — коду виду економічної діяльності згідно з КВЕД, за провадження якого одержано дохід;

— у графі 4 — суму одержаного доходу від провадження окремого виду економічної діяльності;

— у графах 5 — 7 — суму документально підтверджених витрат, пов'язаних із провадженням господарської діяльності (вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, реалізованих або використаних у виробництві продукції, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг).

Фізособи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, зазначають результати провадження господарської діяльності за звітний квартал (доходи, отримані від провадження господарської діяльності, вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних із господарською діяльністю, сума чистого оподатковуваного доходу).

Значення граф 5 — 7 дорівнюють значенням відповідних граф Книги обліку доходів і витрат.

У графі 8 показують суму чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується за такою формулою:

графа 4 - графа 5 - графа 6 - графа 7.

У розділі II додатка Ф2 «Податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб/військового збору» фізособи-підприємці розраховують суми податкових зобов'язань з ПДФО та військового збору.

Фізособи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування, розраховують ПДФО за результатами звітного кварталу, в якому розпочато таку діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування:

— у рядку 1.1 показують суму ПДФО, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податку за результатами звітного (податкового) року, розраховану за такою формулою:

додатне значення графи 8 рядка «Усього» розділу I x на ставку податку 18%.

Значення рядка 1.1 переносять до графи 6 рядка 10.7 Декларації;

— у рядку 1.2 фіксують загальну суму авансових платежів з ПДФО, розрахованих платником податку самостійно згідно з фактичними даними, зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат кожного календарного кварталу (крім четвертого кварталу та від'ємного значення розрахунку за відповідний календарний квартал), та сплачених до бюджету до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня звітного (податкового) року;

— у рядку 1.3 відображають залишок ПДФО, що підлягає сплаті до бюджету з урахуванням авансових платежів, фактично сплачених протягом звітного (податкового) року. Він заповнюється у разі, якщо за результатами розрахунку різниці між значеннями рядка 1.1 і рядка 1.2 отримано додатне значення;

— у рядку 1.4 зазначають суму надміру сплаченого податку, що підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів або поверненню платнику. Він заповнюється у разі, якщо за результатами розрахунку різниці між значеннями рядка 1.1 і рядка 1.2 отримано від'ємне значення, що наводиться без знака «-»;

— у рядку 2.1 наводять суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року.

Податкове зобов'язання з військового збору розраховують за такою формулою:

додатне значення графи 8 рядка «Усього» розділу I x на ставку збору 1,5%.

Значення рядка 2.1 переносять до графи 7 рядка 10.7 декларації.

Щодо звіту з ЄСВ. На жаль, докладної інструкції щодо заповнення цього звіту в Порядку №435 немає, він містить лише загальні положення. Податківці щодо заповнення та подання цього звіту теж дають тільки загальні роз'яснення (див. лист ДФСУ від 25.01.2017 р. №1592/7/99-99-13-02-01-17).

Ускладнюється заповнення звіту і тим, що базою для нарахування ЄСВ є чистий дохід підприємця, що оподатковується ПДФО. Він визначається за Книгою обліку доходів і витрат, але його сума порівнюється з тією, що зазначена в Декларації. При цьому в Декларації сума чистого оподатковуваного доходу фіксується загальною річною сумою. А в таблиці 1 звіту з ЄСВ, яку, власне, і повинні заповнювати підприємці, сума такого доходу має наводитися у розрізі місяців, які належать до звітного періоду. Адже базою для нарахування ЄСВ є місячний дохід підприємця.

Тому є два варіанти заповнення звіту щодо місяців, у яких підприємець на загальній системі оподаткування отримував оподатковуваний дохід.

1. На підставі даних Книги обліку доходів і витрат. Тобто підприємцю доведеться підсумувати такий дохід за місяцями, в яких він був отриманий, виходячи з фактичних даних. Звісно, в такому разі дохід у розрізі місяців буде різний — десь більше, десь менше.

2. На підставі даних декларації про майновий стан та доходи. Цей підхід відповідає Порядку №435 (за яким саме така декларація є підставою для складання звіту з ЄСВ). Але в такому разі потерпає істина — загальна сума оподатковуваного доходу ділиться на кількість місяців, у яких такий дохід було отримано. Унаслідок цього в звіті в розрізі місяців відображається не фактично отриманий дохід, а загальна сума доходу, розбита на рівні частки.

Наголосимо: позаяк немає чіткого алгоритму складання такого звіту, то обидва варіанти мають право на існування. Проте податківцям більше до вподоби другий, тому саме його радимо застосовувати.

I не слід забувати про вимогу сплачувати ЄСВ за кожний місяць у сумі не меншій за мінімальний страховий внесок (згідно з п. 2 ч. 1 Закону про ЄСВ). Якщо підприємець не отримав доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше від максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. I сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У такому разі у відповідному місяці як база для нарахування ЄСВ зазначається вже не фактично отриманий (або не отриманий взагалі) підприємцем чистий оподатковуваний дохід, а мінімальна заробітна плата. Також є й обмеження: база нарахування ЄСВ не може бути вищою за максимальну величину, встановлену Законом про ЄСВ. А це означає: якщо отриманий підприємцем чистий оподатковуваний дохід перевищує максимальну величину доходу, на яку нараховується ЄСВ, як база для нарахування ЄСВ за відповідний місяць у таблиці 1 звіту зазначатиметься саме максимальна величина доходу.

Офіційна думка