Якими нормативними документами регламентується здійснення зовнішньоекономічної діяльності?

Якими нормативними документами регламентується здійснення зовнішньоекономічної діяльності?

Перелік нормативних документів, які регулюють ЗЕД для українських суб'єктів господарювання, досить великий. Ось найкорисніші з них, які діють у 2017 році та мають бути відомі кожному, хто планує або вже здійснює ЗЕД:

• Закон України від 16.04.91 р. №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
• Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки від 06.09.2001 р. №201;
• Декрет КМУ від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;
• Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. №49;
• Закон України від 23.09.94 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»;
• Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені постановою НБУ від 30.05.2007 р. №200;
• Постанова НБУ від 13.12.2016 р. №410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»;
• Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. №136;
• Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене постановою НБУ від 17.06.2004 р. №270;
• Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затверджена постановою Правління НБУ від 16.03.99 р. №122;
• Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квоти на 2017 рік, затверджені постановою КМУ від 28.12.2016 р. №1009;
• Митний кодекс України;
• Податковий кодекс України;
• Постанова КМУ від 21.05.2012 р. №450 «Питання, пов'язані із застосуванням митних декларацій»;
• Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Мінфіну від 30.05.2012 р. №631;
• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджене наказом Мінфіну від 10.08.2000 р. №193.

Якою мовою треба складати зовнішньоекономічний договір?

Як роз'яснило Міністерство юстиції України у листі від 22.03.2012 р. №137-0-2-12-8.2, зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до Закону про ЗЕД та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.

Міністерство звертає увагу, що стаття 254 МКУ передбачає необхідність надання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають перекладу українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж державна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі якщо дані, що містяться у них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів своїм коштом.

Щодо особливостей здійснення банками функцій агента валютного контролю експортно-імпортних операцій суб'єктів ЗЕД потрібно сказати, що переклад українською мовою ЗЕД-контракту, складеного російською мовою, не потрібен. Згідно з пп. 1.12 розділу І Інструкції №136, не перекладаються українською мовою документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладом українською або російською мовою.

Яка позовна давність застосовується у ЗЕД?

Згідно зі ст. 256 ЦКУ, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).

Докладніше про те, як визначається строк давності за цивільно-правовими договорами згідно з законодавством України, читайте тут.

А як визначити строк позовної давності у ЗЕД?

У ЗЕД правила обчислення строків позовної давності мають визначатися згідно з нормами того права, яким регламентується відповідний договір. При цьому учасники правовідносин можуть самостійно обрати право, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Це випливає з норм ч. 1 ст. 5 та ч. 1 ст. 32 Закону №2709.

До того ж умова про вибір матеріального і процесуального права, яке застосовуватиметься судом у разі виникнення спору за зовнішньоекономічним договором, належить до його обов'язкових умов (п. 1.12 Положення №201) і має зазначатися в договорі.

Тобто якщо сторони ЗЕД-договору зазначать у ньому, що строк позовної давності визначатиметься за ст. 257 ЦКУ, то позовна давність триватиме три роки.

Але статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, яку ратифіковано постановою ВРУ від 14.07.93 р. №3382-XІI, встановлено строк позовної давності чотири роки. Перелік країн, які є учасниками Конвенції, було зазначено у листі МЗС від 17.12.2007 р. №72/19-612/1-3811.

Чи немає у Конвенції пріоритету над умовами ЗЕД-договору? Яким є строк позовної давності за договором ЗЕД — 3 чи 4 роки?

Мін'юст у листі від 15.06.2017 р. №22533/К-14013/8 зробив такі висновки:

1) враховуючи багатоманіття винятків та умов, передбачених Конвенцією, слід уточнювати правову природу укладеного міжнародного договору купівлі-продажу з метою з'ясування його відповідності умовам, передбаченим Конвенцією. Тобто спочатку слід проаналізувати конкретний договір, щоб сказати, поширюється на нього ця Конвенція, чи ні;

2) з огляду на ст. 9 Конституції, Конвенція є частиною національного законодавства України. Тож зовсім оминути її норми не можна.

Тому Мін'юст вважає: якщо комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах (тобто державах, на які поширюється дія Конвенції), до таких договорів буде застосовуватися чотирирічний строк позовної давності.

Але Конвенція дає можливість не застосовувати її норми за умови, якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ч. 3 ст. 3 Конвенції).

Тож якщо у ЗЕД-договорі це буде чітко обумовлено та наведено позовну давність 3 роки, то саме цей строк буде позовною давністю.

І зверніть увагу: Конвенція не поширюється на відносини за договором купівлі-продажу низки товарів, зазначених у ст. 4 Конвенції, та на відносини з виконання робіт і надання послуг (ст. 6 Конвенції).

Отже, 3 роки позовної давності буде встановлюватися для випадків:

1) коли сторони ЗЕД-договору вирішили не застосовувати Конвенцію і чітко зазначили про це в договорі. Не зайвим буде зазначити про те, що строк давності за таким договором визначатиметься за ст. 257 ЦКУ;

2) коли договір ЗЕД укладається з країною, на яку норми Конвенції не поширюються;

3) коли договір було укладено на купівлю:

— товарів, які купуються для особистого, сімейного або домашнього користування; предметів, що продаються з аукціону;

— товарів, що продаються в порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;

— фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

— суден водного і повітряного транспорту;

— електроенергії;

4) коли договір ЗЕД укладається на виконання робіт чи надання послуг.

В інших випадках строк позовної давності, згідно з Конвенцією, становить 4 роки (ст. 8 Конвенції). Цей строк може продовжуватися або припинятися, проте його загальна тривалість не повинна перевищувати 10 років (ст. 24 Конвенції). За загальним правилом строк позовної давності починає обчислюватися з дня виникнення порушення зобов'язань однією зі сторін договору.

Які країни ратифікували норми Конвенції?

МЗС надавало інформацію з цього приводу у своєму листі від 17.12.2007 р. №72/19-612/1-3811.

Так, учасниками Конвенції є такі держави: Аргентинська Республіка, Республіка Білорусь, Боснія і Герцеговина, Федеративна Республіка Бразилія, Республіка Болгарія, Бурунді, Коста-Рика, Республіка Куба, Чеська Республіка, Домініканська Республіка, Арабська Республіка Єгипет, Республіка Гана, Гвінейська Республіка, Угорська Республіка, Республіка Ліберія, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Молдова, Монголія, Республіка Чорногорія, Республіка Нікарагуа, Королівство Норвегія, Республіка Парагвай, Республіка Польща, Румунія, Російська Федерація, Республіка Сербія, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Республіка Уганда, Україна, Сполучені Штати Америки, Східна Республіка Уругвай, Республіка Замбія.

Які строки встановлено на розрахунки з нерезидентами?

На сьогодні питання, пов'язані зі встановленням строків розрахунків за експортними, імпортними операціями, а також порядком здійснення контролю уповноваженими банками за експортно-імпортними операціями на предмет дотримання резидентами встановлених строків (у тому числі, в частині постановки на контроль та зняття з контролю експортних операцій), регулюються Законом про розрахунки в інвалюті та Інструкцією №136.

Виручка резидентів від експортних операції повинна бути зарахована на їх валютний рахунок у строки, що встановлені договором, однак не пізніше 180 днів з дня складання митної декларації, а у разі надання послуг — з дня підписання акта виконаних робіт.

При імпортних операціях відстрочення поставки (надання послуг) здійснюється у строк, передбачений відповідним договором, однак не більше 180 календарних днів з дня здійснення передоплати за такою операцією.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків. Що він і робив кілька останніх років.

Зокрема, з 01.01.2017 р. по 25.05.2017 р. граничний строк розрахунків за експортно-імпортними операціями, наведеними вище, становив 120 календарних днів.

Але з 26.05.2017 р. ці спеціальні строки розрахунків були скасовані і на сьогодні вони становлять 180 календарних днів.

Чи поширюються строки в 180 днів на розрахунки за експортними та імпортними операціями, які на 26.05.2017 р. не були завершені?

Раніше на це питання відповів сам Нацбанк у листі від 08.06.2017 р. №40-0005/40465. У ньому йшлося про те, що з 26.05.2017 р. на випадки незавершення розрахунків за експортними, імпортними операціями, за якими на зазначену дату не встановлено перевищення 120-денного строку розрахунків, поширюватимуться норми Закону №1724 щодо 180-деного строку розрахунків.

Пізніше свою позицію з цього питання висловили й фахівці ДФСУ (лист від 12.09.2017 р. №1929/6/99-95-42-03-15/ІПК). Податківці зазначили: якщо станом на 26.05.2017 р. не закінчився 120-денний строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, то такі розрахунки здійснюються у строк, що не перевищує 180 календарних днів.

Ми про це писали тут.

За порушення зазначених строків встановлено відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки, у перерахунку в гривню за курсом НБУ дату виникнення заборгованості у нерезидента.

Строки можуть бути продовженими у разі виникнення форс-мажорних обставин на весь період дії таких обставин. Підтвердженнями таких обставин може бути:

— сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини;

— сертифікат іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

Чи діє у 2017 році обов'язковий продаж валюти, яка надходить резиденту за ЗЕД-договорами?

Так, діє. Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №136, банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.

Постановою Правління НБУ від 30.05.2017 р. №45 встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті, в тому числі й у вигляді валютної виручки резидентів за зовнішньоекономічними договорами. На сьогодні розмір валюти, яка підлягає обов'язковому продажу, становить 50%.

Уповноважений банк зобов'язаний попередньо зараховувати надходження в іноземній валюті, на які поширюється вимога щодо обов'язкового продажу, на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2603 «Розподільчі рахунки суб'єктів господарювання» (далі — розподільчий рахунок).

Уповноважений банк зобов'язаний здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті відповідно до вимог цієї постанови:

• без доручення клієнта;
• виключно наступного робочого дня після дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок.

Порядок відкриття банками рахунків клієнтів та використання коштів визначено Інструкцією №492.

Так, пунктом 5.2 Інструкції №492 встановлено, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій.

При цьому в пункті 5.3 Інструкції №492 наведено вичерпний перелік коштів, які повинні зараховуватися в обов'язковому порядку через розподільчі рахунки, та перелік коштів, які можуть безпосередньо зараховуватися на поточні рахунки юридичних осіб — резидентів.

Зокрема, на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб — резидентів зараховуються кошти, перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (договорами, угодами).

На підставі яких документів уповноважений банк знімає з контролю ЗЕД-операцію?

Перелік таких документів встановлено Інструкцією №136.

Підстави для зняття банком з контролю експортної операції.

Такими підставами можуть бути надходження валюти від нерезидента, а також:

— повідомлення митного органу, а також копія МД (типу IM-40 «Імпорт», IM-41 «Реімпорт», IM-72 «Безмитна торгівля», IM-75 «Відмова на користь держави», IM-76 «Знищення або руйнування»), засвідчена в установленому законодавством України порядку, надана на запит резидента (якщо немає інформації про зазначену МД у реєстрі МД). Тобто банк знімає з контролю експортну операцію, якщо взаємні зобов'язання за експортним договором частково або повністю не виконані та відбувається часткове або повне повернення резиденту продукції, що була поставлена ним нерезиденту за договором, на підставі інформації про зазначену операцію в реєстрі МД (яка оформляється з використанням МД типу IM-40 «Імпорт», IM-41 «Реімпорт», IM-75 «Відмова на користь держави», IM-76 «Знищення або руйнування»). Якщо немає інформації про зазначену операцію в реєстрі МД, то додатковою підставою для зняття експортної операції резидента з контролю може бути повідомлення митного органу, а також засвідчена в установленому законодавством України порядку копія зазначеної МД, що отримані на запит цього резидента;

— повідомлення податкового органу, надіслане банку, про те, що немає порушень законодавчо встановлених строків розрахунків за експортними операціями. У повідомленні зазначаються такі обов'язкові реквізити: повне найменування резидента/прізвище, ім'я, по батькові, місцезнаходження/місце проживання, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ/ідентифікаційний номер за ДРФО (за наявності), номер і дата договору, повне найменування нерезидента, країна його реєстрації, термін проведення перевірки або інформація, яка є підставою для зняття експортної операції з контролю.

Додатковою підставою для зняття експортної операції з контролю, крім зарахування виручки, може бути:

— повідомлення іншого банку про зарахування виручки за цією операцією на відкритий у цьому банку поточний рахунок резидента (у повідомленні зазначається вся наявна в реквізитах платежу інформація: номер і дата договору, сума платежу — у тій частині, у якій відомості передаються іншому банку, тощо). Зазначене повідомлення надається засобами електронної пошти Національного банку України на запит такого резидента або запит банку тільки тому банку, який зазначений у запиті резидента або якому резидент дозволив цей запит;

— повідомлення іншого банку про надходження реєстру МД за цією операцією резидента (у повідомленні зазначається вся наявна в реєстрі МД інформація). Зазначене повідомлення надається засобами електронної пошти Національного банку України на запит резидента або запит банку тільки тому банку, який зазначений у запиті резидента або якому резидент дозволив цей запит.

Підстави для зняття банком з контролю імпортної операції.

Додатковою підставою для зняття операції з контролю, крім реєстру МД, може бути:

— повідомлення іншого банку, якому митний орган надіслав інформацію про цю операцію резидента, про отримання такого реєстру (у повідомленні зазначаються номер і дата реєстру, уся наявна в реєстрі інформація про операцію резидента, а також вартість продукції в тій частині, у якій відомості передаються іншому банку). Зазначене повідомлення надається засобами електронної пошти Національного банку України на запит такого резидента або запит банку тільки тому банку, який зазначений у запиті резидента або якому резидент дозволив цей запит;

— повідомлення митного органу, а також засвідчена в установленому законодавством України порядку копія МД, отримані на запит резидента;

— документи, що підтверджують поставку продукції на користь резидента-реципієнта (одержувача) міжнародної технічної допомоги відповідно до міжнародних договорів України.

Для підтвердження факту отримання резидентом послуг від міжнародних інформаційних і платіжних систем використовуються відповідні договори, рахунки на оплату послуг, документи, які формує платіжна система після здійснення взаєморозрахунків, тощо.

Крім цього, згідно з Інструкцією №136, як експортна, так і імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

— вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

— вимоги однорідні;

— строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

— між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Але зверніть увагу: згідно з Постановою №410 у 2017 році уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:

— в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.02.98 р. №34, та в російських рублях (незалежно від суми операції);

— в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500 000 доларів США).

Ці обмеження не поширюються на випадки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіка).

Як складається митна декларація у 2017 році?

Як і раніше, заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа регулює Порядок №651.

Загальні правила складання митної декларації наведені у роз'ясненні від податківців, яке можна прочитати тут.

Але ДФСУ у листі від 22.02.2017 р. №4437/7/99-99-18-02-02-17 зазначила, що згідно з Наказом №26 1 березня 2017 р. набрав чинності новий Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів.

Класифікатором встановлено, що код ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів складається з 8 символів і формується за схемою «UAМММППП», де:

• «МММ» — тризначний код ДФС, митниці ДФС;
• «ППП» — «000» для ДФС або митниці, чи «ХХ0», де «XX» — порядковий номер відповідного об'єкта класифікації — для підрозділу митного оформлення, або пункту пропуску, або керівництва митного поста, розташованого за однією адресою з підрозділом митного оформлення у складі цього митного поста.

Наприклад:

• «UA508000» — восьмизначний код Херсонської митниці ДФС;
• «UA508070» — код місця митного оформлення «сектор митного оформлення митного поста «Херсон-центральний» за адресою вул. Нестерова, 2 В, м. Херсон, Херсонська обл., 73000, де «508» — тризначний код Херсонської митниці ДФС, «07» — порядковий номер відповідного об'єкта класифікації починаючи з одиниці.

У зв'язку з цим з 01.03.2017 р. правила складання митних декларацій змінилися.

Змінами запроваджено зазначення у відповідних графах митних декларацій усіх типів, електронних відомостей документів, що використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту замість митної декларації, інших документів, замість дев'ятизначного коду відомостей про код підрозділу митного оформлення, пункту пропуску, митниці згідно з наказом №26 у форматі восьми символів.

Проте це не поширюється на випадки наведення у документах, що подаються до митного оформлення або складаються митницями після 01.03.2017 р., інформації про документи, оформлені до 28.02.2017 р. та відомості про код підрозділу митниці у складі реєстраційного номера яких наведені в форматі дев'яти цифр.

У випадках, коли при нумерації та заповненні інших митних документів використовуються коди митниць або їх підрозділів, якщо нумерація або правила заповнення документа передбачає зазначення:

— коду митниці у форматі дев'яти цифр (наприклад, номер попереднього рішення про країну походження товару) — використовується восьмизначний код митниці ДФС «UAМММ000» згідно з Класифікатором;

— коду спеціалізованого підрозділу, якому був присвоєний окремий код згідно з попереднім Класифікатором (наприклад: номер рішення про відмову у видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1; номер рішення про визначення коду товару, номер рішення та код підрозділу митниці, яким прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, у рішенні про коригування митної вартості товарів, у разі їх прийняття спеціалізованим підрозділом) — використовується восьмизначний код митниці ДФС «UAМММ000» згідно з Класифікатором;

— коду митниці у форматі трьох цифр (наприклад: номер сертифіката з перевезення товару EUR.1; номер авторизації уповноваженого (схваленого) експортера; номер попереднього рішення про класифікацію товару згідно з УКТ ЗЕД) — використовується тризначний код митниці ДФС «МММ» згідно з Класифікатором;

— коду підрозділу митного оформлення митниці (наприклад: номер рішення про визначення коду товару, номер рішення та код підрозділу митниці, яким прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, у рішенні про коригування митної вартості товарів, у разі їх прийняття уповноваженою посадовою особою підрозділу митного оформлення) — використовується восьмизначний код відповідного підрозділу митного оформлення митниці ДФС «UAМММXX» згідно з Класифікатором;

— перших п'яти цифр коду підрозділу митного оформлення (наприклад, номер уніфікованої митної квитанції МД-1) — використовуються перші п'ять цифр коду відповідного підрозділу митного оформлення митниці ДФС «МММХХ» згідно з Класифікатором (при цьому першими двома символами в полі «Номер» уніфікованої митної квитанції МД-1 проставляється «00»).

Яка відповідальність передбачена за порушення валютного законодавства?

Крім пені за порушення строків розрахунків за ЗЕД договорами, існують й інші санкції, про які суб'єктам господарювання слід пам'ятати.

Порушення у сфері кредитування від нерезидентів

Відповідно до п. 1 Указу №734, договори позики чи кредитування, укладені між резидентом та нерезидентом, підлягають реєстрації НБУ. Якщо резидент отримує кредит чи позику від нерезидента без відповідної реєстрації, до такого позичальника застосовуються санкції у розмірі 1% розміру одержаного кредиту за курсом НБУ на дату отримання коштів.

При цьому з резидента не знімається обов'язок щодо реєстрації такого договору, з подальшим повідомленням про таку реєстрацію орган державної фіскальної служби. У разі якщо таке повідомлення не буде надіслано, до суб'єкта господарювання застосовуються спеціальні санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Під зазначені вище санкції потрапляють і кошти у розмірі, що перевищує суму, зазначену у реєстраційному свідоцтві кредитного договору. Така сума вважається отриманою без відповідної реєстрації.

Порушення у сфері розрахунків з нерезидентами

Згідно з Декретом №15-93, у випадку здійснення розрахунків з нерезидентом у межах торговельного обороту не через уповноважені банки (як в ситуації з придбанням працівником ТМЦ за кордоном) до такого суб'єкта господарювання застосовується штраф у розмірі суми таких розрахунків за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій. Такі ж санкції застосовуються і у випадку, якщо резидент чи нерезидент здійснює операції з валютними цінностями, які потребують відповідної ліцензії, без її наявності.

Невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна або перекручення звітності про валютні операції

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль передбачено застосування штрафних санкцій за невиконання резидентами вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна.

Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

— порушення строків декларування — накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен звітний період (170 грн);

— порушення порядку декларування — накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн).

Порушенням порядку декларування вважається подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що перебувають за межами України.

Водночас неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Отже, застосування штрафних санкцій до резидентів за невиконання вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна не ставиться у залежність від виправлення резидентами помилок у вже поданих деклараціях (див. щодо цього лист НБУ від 17.09.2013 р. №28-309/13255).

Фактично лише ДПІ за місцем обліку суб'єкта господарювання — порушника вирішує, чи свідчать помилки, допущені при складанні декларації, про те, що такий резидент намагався приховати валютні цінності за кордоном, і, відповідно, чи треба застосовувати ці штрафні санкції, чи ні. Про це ми писали тут.

Докладніше про декларування валютних цінностей читайте також тут і тут.

Як відображаються операції з іноземною валютою в бухгалтерському обліку у юрособи?

Бухгалтерський облік операцій з іноземною валютою ми докладно розглядали в наших аналітичних матеріалах.

Ось деякі з них:

• «Відображаємо в обліку обов'язковий продаж валюти та курсові різниці за цією операцією». У цій статті, крім іншого, розглянуто й облік операцій з придбання іноземної валюти;
• «Наслідки сплати комісії банку-нерезиденту при отриманні експортної виручки»;
• «Повернення товарів в ЗЕД: нюанси обліку»;
• «Валюта у відрядженні»;
• «Облік та оподаткування процентів за кредитами від пов'язаних нерезидентів».

Чи враховуються курсові різниці з метою оподаткування контрольованих операцій?

ДФСУ у листі від 06.10.2016 р. №21688/6/99-99-15-02-02-15 зазначала таке.

ПКУ не встановлено окремого порядку розрахунку вартісного критерію річного доходу платника податків для цілей трансфертного ціноутворення. Водночас до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухобліку, включається дохід від реалізації продукції, інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Враховуючи те, що до обсягу річного доходу не включаються непрямі податки, обсяг річного доходу платника податків від будь-якої діяльності для цілей трансфертного ціноутворення розраховується як сумарне значення таких показників Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) (форма №2):

— чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 2000);

— інші операційні доходи (ряд. 2120);

— дохід від участі в капіталі (ряд. 2200);

— інші фінансові доходи (ряд. 2220);

— інші доходи (ряд. 2240).

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Дохід від операційних курсових різниць відображається у статті «Інші операційні доходи» (ряд. 2120 Звіту про фінансові результати), а дохід від неопераційних курсових різниць відображається у статті «Інші доходи» (ряд. 2240 Звіту про фінансові результати).

Отже, дохід від операційної та неопераційної курсової різниці враховується для обчислення річного доходу (50 млн грн) платника податків від будь-якої діяльності для цілей трансфертного ціноутворення та не враховується для обчислення обсягу господарських операцій (5 млн грн) платника податків з кожним контрагентом для цілей застосування трансфертного ціноутворення.

Як відображається валютна виручка в податковому обліку юрособи — платника єдиного податку?

ДФС у Дніпропетровській області роз'яснила, що юрособа — платник єдиного податку визначає курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції згідно з вимогами П(С)БО.

У декларації юридичної особи — платника єдиного податку зазначається лише обсяг доходу, відображення витрат не передбачено.

Отже, додатне значення курсових різниць від перерахунку іноземної валюти включається до складу доходів такого платника податку. Від'ємне значення курсових різниць від перерахунку іноземної валюти не зменшує базу оподаткування єдиним податком.

Як обліковується валютна виручка у підприємця — платника єдиного податку?

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується платником ЄП у гривнях за офіційним курсом на дату отримання такого доходу. При цьому датою отримання доходу вважається дата надходження коштів у грошовій (готівковій або безготівковій) формі.

Та при отриманні валютної виручки кошти спочатку зараховуються на транзитний рахунок, а вже після обов'язкового продажу такі кошти зараховуються на поточні рахунки: у гривні від обов'язкового продажу валюти та у валюті, що залишилась після обов'язкового продажу. Такий транзитний рахунок не контролюється суб'єктом ЗЕД, а отже, зарахування валюти на даний рахунок не можна вважати датою отримання доходу підприємця.

Доходом платника єдиного податку від здійснення операцій з експорту товарів (робіт, послуг) є сума коштів, яка надійшла на поточний рахунок підприємця, в гривнях після обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України та в іноземній валюті, перерахована у гривні за офіційним курсом НБУ на дату її надходження на поточний рахунок в іноземній валюті.

Наразі Постановою №410 встановлено обов'язковий продаж валютний виручки у розмірі 50%. Отже, підприємець 50% проданої валюти обліковує за фактичним надходженням гривні від її продажу, а інші 50% — за курсом НБУ на дату зарахування валюти на валютний рахунок такого підприємця.

Докладніше про це ми писали тут, тут і тут.

Якою датою виписується податкова накладна при експорті товару?

Податкова накладна складається та реєструється в ЄРПН на дату виникнення у платника податкових зобов'язань з ПДВ. При експорті товару датою виникнення таких зобов'язань є дата оформлення митної декларації.

Така митна декларація вважається оформленою за наявності відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, що завершила митне оформлення. А у випадку складання електронної митної декларації — за наявності відмітки про завершення митного оформлення і засвідчення такої декларації електронно-цифровим підписом відповідальної особи.

Зверніть увагу, що, відповідно до п. 187.11 ПКУ, попередня (авансова) оплата вартості товарів, що вивозяться за межі митної території України чи ввозяться на митну територію України, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов'язань платника податку, такого експортера або імпортера.

Нагадаємо, що вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковується ПДВ за ставкою 0% (пп. «а» пп. 195.1.1 ПКУ), і тут нам у пригоді стає лист ДФСУ від 03.03.2017р. №709/4/99-99-15-03-02-15, в якому податківці зазначають, що не застосовуються штрафні санкції за порушення платниками податків граничного строку реєстрації/відсутність реєстрації в ЄРПН податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю), складених на постачання товарів/послуг для операцій:

• з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, та/або
• з постачання товарів/послуг, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Щодо курсу НБУ, який використовується при складанні податкової накладної. Пунктом 201.4 ПКУ визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Тому складати податкову накладну потрібно за курсом НБУ на дату її складання.

Як визначається курс при експорті товарів?

У бухгалтерському обліку

Операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня дати здійснення операції — дати визнання доходів (п. 5 П(С)БО 21).

Дохід від реалізації товарів визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов (п. 8 П(С)БО 15):

— покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на товар;

— підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованим товаром;

— сума доходу може бути достовірно визначена;

— є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Отже, саме визначені договором умови поставки товарів є ключовими для визначення дати відображення такого доходу і курс НБУ потрібно використовувати саме на зазначену дату визначення доходу. При цьому, якщо експортований товар був передплачений, то курс НБУ для визначення доходу від реалізації такого товару застосовується той, який був на дату надходження передоплати. Це передбачено нормами П(С)БО 21.

Сума авансу за товар в іноземній валюті при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на початок дня дати одержання авансу. У разі одержання від покупця авансових платежів в іноземній валюті частинами та відвантаження частинами покупцеві товарів дохід від реалізації визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності одержання авансових платежів (п. 6 П(С)БО 21).

Отже, дохід визнається за курсом НБУ на дату оформлення МД на експорт лише у разі, якщо право власності у набувача майна за договором виникає в момент перетину товаром кордону та за відсутності передоплати за такою поставкою.

У податковому обліку

У податковому обліку визначення курсу НБУ щодо валютної виручки важливо для платників єдиного податку та для платників ПДВ (адже спеціальних правил для обліку валютних операцій для платників податку на прибуток ПКУ на сьогодні не встановлено, отже, вони враховують валютні операції при визначенні фінансового результату за правилами ведення бухгалтерського обліку).

Оподаткування валютних операцій у «єдинників» ми розглядали вище. Щодо ПДВ ситуація така.

Правила встановлення курсу валюти для складання податкової накладної за операціями з експорту товарів ми навели вище. При наданні послуг нерезидентам правила наступні.

ДФС у м. Києві у листі від 19.01.2017 р. №1137/10/26-15-05-04-22 роз'яснила, що датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ при отриманні попередньої (авансової) оплати в іноземній валюті за надані нерезиденту послуги на митній території України є дата надходження коштів на поточний рахунок:

• у національній валюті, яка надійшла від обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України,
• та в іноземній валюті, перерахованій у гривні за офіційним курсом НБУ на дату надходження її на такий рахунок.

Звісно, що якщо першою подією є складання акта про надання таких послуг, що оплачуватимуться іноземною валютою, то з метою визначення суми ПДВ використовуватиметься курс НБУ на дату складання такого акта.

У якому порядку видається аванс на закордонне відрядження?

Кодексом законів про працю не передбачено, в якій валюті працівник повинен отримати аванс на закордонне відрядження (враховуючи чинну редакцію ст. 121 КЗпП, самий обов'язок з надання авансу на відрядження на сьогодні є спірним питанням). А Інструкція №59 стосується лише бюджетників. Отже, в якій валюті виплачувати аванс на закордонне відрядження, приватне підприємство встановлює самостійно.

Видача авансу готівковою валютою

Якщо підприємство приймає рішення виплачувати аванс у валюті готівкою — необхідно дотримуватись Правил №200. Так, пунктом 1.3 Правил №200 зазначено, що аванс на закордонне відрядження може бути виданий на для забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон, а також на представницькі витрати (організацію офіційних заходів за кордоном). Крім цього, юридичні особи — резиденти та іноземні представництва, що мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують), мають право використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для забезпечення експлуатаційних витрат, пов'язаних з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном. Зокрема, і під час відрядження, звісно.

Для отримання готівкових коштів на відрядження юридична особа подає до уповноваженого банку заяву на видачу готівки, доручення повноважному представнику на отримання іноземної валюти в касі уповноваженого банку та лист-розрахунок, який містить такі дані:

— прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) осіб, які виїжджають за кордон;

— розрахунок витрат.

Для отримання готівки на експлуатаційні витрати у листі-розрахунку слід зазначити ще і мету виїзду.

При цьому отримана готівка може бути використана лише на ті цілі, на які вона була отримана.

Зауважте, що за п. 2.4 Правил №200 одному працівнику може бути видано іноземну валюту готівкою на загальну суму, що не перевищує норм вивезення іноземної валюти через митний кордон України чинним законодавством.

А згідно з п. 2 гл. 2 Інструкції №148, фізособа-резидент має право вивозити за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10000 євро, лише за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі та за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установах). Строк дії таких документів — 30 календарних днів починаючи з дня видачі.

Видача авансу безготівковою валютою

Постановою НБУ від 25.10.2017 р. №106 нещодавно було врегульовано питання удосконалення режиму функціонування поточних рахунків клієнтів, зокрема, в частині виплат, пов'язаних з відрядженням. Відповідні зміни були внесені до Інструкції №492 і набрали чинності з 30.10.2017 р.

Зокрема, вони стосуються перерахування коштів на рахунок працівникам у вигляді іноземної валюти на відрядження та повернення надлишково перерахованих коштів працівником на рахунок роботодавця

Відтепер за розпорядженням власника поточного рахунку в іноземній валюті здійснюються операції перерахування на рахунок працівника коштів для забезпечення витрат на відрядження за кордон. При цьому для юросіб-резидентів уточнено, що таке перерахування здійснюється на підставі заяви (наказу про відрядження) та розрахунку витрат.

Окрім того, на поточні рахунки в іноземній валюті юросіб — резидентів, а також іноземних представництв і представництв юросіб — нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю, зараховуються кошти, повернуті працівником невикористані залишки іноземної валюти, отримані для забезпечення витрат на відрядження за кордон (їх сума визначається за авансовим звітом).

Відповідно спрощена процедура зарахування коштів на поточні рахунки працівників в іноземній валюті на відрядження.

На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб — резидентів та нерезидентів зараховуються валюта для забезпечення витрат на відрядження., перерахована працівникові роботодавцем. Роботодавцями можуть виступати:

• юридична особа;
• фізична особа-резидент, яка є підприємцем;
• офіційне або постійне представництво.

До цього роботодавці найчастіше забезпечували коштами на відрядження в інвалюті двома шляхами: або готівкою, або шляхом надання корпоративної картки (кошти на яку зараховувалися, як правило, в гривні, а при використанні картки працівником відбувалася купівля необхідної суми валюти).

Тепер у роботодавців з'явилася можливість надавати аванс на закордонне відрядження шляхом перерахування наявної валюти на рахунок працівника. І у самого працівника з'явилася можливість повернути невикористану валюту безготівково. Втім, звісно, для цього потрібно, щоб у роботодавця була іноземна валюта (якщо немає, її треба придбати через банк) і в обох сторін розрахунків були поточні рахунки в іноземній валюті.

Як визначається курс валют при закордонному відрядженні працівника?

Визначення курсу валют при закордонному відрядженні і відповідно курсових різниць залежить від того, чи видавався аванс на таке закордонне відрядження, чи ні.

Підприємство надало працівнику аванс в іноземній валюті

У такому випадку для визначення витрат на відрядження застосовується курс НБУ, що діяв на дату надання такого авансу.

Підприємство не надавало працівнику авансу на закордонне відрядження

В такому випадку вартість витрат на відрядження розраховується за курсом НБУ на дату затвердження авансового звіту (звіту про використання коштів, наданих на відрядження).

Зверніть увагу: за п. 2.5 Правил №200 відшкодування працівнику-резиденту, який перебував у відрядженні за кордоном, витрат власних коштів в іноземній валюті здійснюється відповідно до законодавства України у валюті України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день виплати зазначених коштів, а працівнику-нерезиденту, на його бажання, — як в іноземній валюті, так і у валюті України.

А Інструкція №59 встановлює і граничний термін, протягом якого роботодавцю слід відшкодувати такі витрати: до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником авансового звіту. Але це обмеження, так само, як й інші норми Інструкції №59 є обов'язковими для виконання лише для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

При цьому виникає кредиторська заборгованість, по якій необхідно розраховувати курсові різниці. Якщо на дату розрахунку із працівником курс НБУ зростає, відображають витрати проведенням Д-т 945 К-т 372, а якщо він знижується — дохід кореспонденцією Д-т 372 К-т 714.

Підприємство видало аванс, однак працівником було понесено додаткові витрати, які підтверджені документально

Під час видачі працівникові інвалютного авансу на закордонне відрядження виникає дебіторська заборгованість — немонетарна стаття (адже передбачається, що такий аванс працівник витратить). А за такими статтями курсові різниці не визначають згідно з п. 7 П(С)БО 21.

Відповідно до п. 5 та п. 6 П(С)БО 21, витрати в межах виданого інвалютного авансу показують за курсом НБУ на дату його видачі, а решту суми — на дату затвердження авансового звіту. Таке ж роз'яснення міститься у листі Мінфіну від 03.06.2004 р. №31-04200-30-16/9596.

Після надання працівником авансового звіту у роботодавця виникає кредиторська заборгованість перед працівником (на суму перевитрат). Вона обліковується в порядку, зазначеному вище.

Чи виникають зобов'язання у неплатника ПДВ при придбанні послуг у нерезидента?

Перш за все необхідно зазначити, що зобов'язання з ПДВ при постачанні послуг від нерезидента виникають у тому випадку, коли місце постачання таких послуг за статтею 186 визначено на території України. При цьому зобов'язання з ПДВ виникають у резидента — покупця таких послуг незалежно від того, чи зареєстрована така особа як платник ПДВ чи ні.

Неплатник ПДВ повинен нарахувати собі зобов'язання з ПДВ на суму наданих йому нерезидентом на митній території України послуг датою події, що виникла раніше:

— дата списання коштів з банківського рахунка в оплату послуг;

— дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом.

При цьому податкова накладна не складається і не реєструється. І, на відміну від платників ПДВ, така особа не має права нараховувати собі податковий кредит за такими операціями.

Такий покупець повинен буде і відзвітуватись за суму нарахованих податкових зобов'язань. Для цього передбачено спеціальну форму Розрахунку податкових зобов'язань для неплатників ПДВ. Подається такий розрахунок до 20 числа місяця наступного за місяцем, у якому було здійснено таку операцію. Сплатити ж ПДВ необхідно протягом 10 календарних днів за граничним днем подання Розрахунку.

Варто зазначити, що за неподання такого розрахунку до покупця застосовуються штрафи у розмірі 170 гривень (та 1020 грн за повторне порушення протягом року).

Які ризики несе розрахунок фізичної особи — підприємця карткою за кордоном?

Згідно зі статтею 42 ГКУ, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом (ст. 44 ГКУ).

Враховуючи вищевикладене, фізична особа — підприємець має право вільно користуватися коштами з поточного рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, за умови сплати всіх податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством.

Та не слід забувати, що підприємницька діяльність має й деякі обмеження, в тому числі і при розрахунку із нерезидентами.

Так, згідно з п. 8.3 Інструкції №492, кошти з поточного рахунку фізичної особи — підприємця не можуть бути використані за допомогою електронного платіжного засобу для одержання заробітної плати, інших виплат соціального характеру, здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами), здійснення іноземних інвестицій в Україну та інвестицій резидентів за її межі.

Кошти з поточного рахунку в іноземній валюті фізичної особи — підприємця можуть бути використані за допомогою електронного платіжного засобу виключно для:

— одержання готівки за межами України для оплати витрат на відрядження;

— здійснення розрахунків у безготівковій формі за межами України, які пов'язані з витратами на відрядження та витратами представницького характеру, а також на оплату експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням та перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України, відповідно до умов Кодексу торговельного мореплавства України, Повітряного кодексу України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Міжнародної конвенції про дорожній рух.

Докладно про це ми писали тут.

Чи може працівник за дорученням підприємства придбати товар за кордоном?

Придбавати матеріальні цінності за кордоном, з подальшим оприбуткуванням їх підприємством, працівник не може. Це випливає зі статті 7 Декрету №15-93, згідно з якою розрахунки між резидентами та нерезидентами у межах торговельного обороту здійснюються виключно через уповноважені банки.

Це ж обмеження діє і для корпоративних карток. Кошти з корпоративного рахунку в іноземній валюті юридичної особи можуть бути використані за допомогою корпоративної картки виключно для:

• отримання готівки за межами України для оплати витрат на відрядження;
• здійснення розрахунків у безготівковій формі за межами України, які пов'язані з витратами на відрядження і витратами представницького характеру, а також на оплату експлуатаційних витрат, пов'язаних з утриманням і перебуванням повітряних, морських, автотранспортних засобів за межами України (відповідно до умов Кодексу торгового мореплавання України, Повітряного кодексу України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Міжнародної конвенції про дорожній рух).

Таким чином, за допомогою корпоративної картки (валюти, знятої з цієї картки) працівник, перебуваючи за кордоном у відрядженні, не має права придбавати ТМЦ, оплачувати роботи, послуги для цілей підприємства, за винятком наведеного вище.

Докладно про це ми писали тут.

Однак вихід із цієї ситуації все ж таки є, хоч і не дуже приємний. Перш за все придбання таких ТМЦ може здійснюватись співробітником виключно за власні кошти. Якщо на таке придбання були витрачені кошти підприємства, їх доведеться повернути в касу або на рахунок у повному обсязі. По друге, операція оприбуткування таких ТМЦ оформлюється не авансовим звітом, а окремим договором купівлі-продажу, де однією стороною буде виступати працівник як фізична особа, а другою — підприємство.

Неприємний момент полягає в тому, що таке придбання ТМЦ у працівника стане оподатковуваним доходом такого працівника і буде підлягати оподаткуванню ПДФО та військовим збором.

Яку ж ставку ПДФО при цьому застосовувати?

За загальним правилом п. 173.1 ПКУ, дохід фізособи-резидента від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 ПКУ, тобто 5%.

Згідно з абзацом першим п. 173.2 ПКУ, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.

Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року двох та більше об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню ПДФО за ставкою, визначеною п. 167.2 ПКУ, а саме 5% (абзац другий п. 173.2 ПКУ).

Крім цього, дохід від операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами — нерезидентами, оподатковується згідно з статтею 173 ПКУ, в порядку, встановленому для резидентів, за ставкою, визначеною у пункті 167.1 ПКУ. Тобто якщо такий дохід є оподатковуваним, застосовується ставка ПДФО 18%.

При цьому ставка військового збору з оподатковуваного доходу фізособи буде становити 1,5%.

Як оподатковуються ПДВ транспортно-експедиторські послуги, надані нерезиденту?

У разі якщо замовник перевезення вантажів митною територією України є нерезидентом України (що не має постійного представництва на митній території України), то транспортно-експедиторські послуги, які надаються експедитором (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом), не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки місцем надання транспортно-експедиторських послуг нерезиденту є місце їх надання за межами митної території України відповідно до пп. «ж» п. 186.3 ПКУ. Докладніше про необ'єктні операції ми писали тут.

Однак при цьому варто зважати на податковий кредит за операціями з придбання товарів та послуг, що використовуються для такого виконання робіт. Адже, відповідно до п. 198.5 ПКУ, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання (і відповідно скласти та зареєструвати податкову накладну) на суму раніше відображеного податкового кредиту, якщо придбані товари/послуги починають використовуватись в операціях, що не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Якщо посередник-експедитор одночасно здійснює оподатковувані та не оподатковувані ПДВ операції, йому потрібно також взяти до уваги і норму п. 199.1 ПКУ. Відповідно до п. 199.1 ПКУ, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково — ні, платник ПДВ зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Як оформлюється імпорт програмної продукції від нерезидента?

Перш за все зазначимо, що до програмної продукції належать:

• результат комп'ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп'ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів;
• криптографічні засоби захисту інформації.

При імпорті такої продукції в Україну митники будуть користуватись МКУ та Законом про митний тариф, який не містить коду УКТ ЗЕД для програмної продукції.

Так, у листі ДФСУ від 07.04.2016 р. №7765/6/99-99-19-03-02-15 зазначено, що у разі переміщення через митний кордон товарів програмної продукції на матеріальних носіях:

• у графі 31 МД зазначаються відомості про такі носії, а також про інформацію, що на них розміщена;
• у графі 33 МД зазначається код згідно з УКТ ЗЕД такого носія;
• у графі 42 МД зазначається вартість таких носіїв без урахування вартості інформації, що на них розміщена;
• у графі 45 МД зазначається митна вартість таких носіїв без урахування вартості інформації, що на них розміщена.

Тобто розмитненню фактично підлягає лише сам носій (про те, що на ньому була програмна продукція, в декларації лише наводиться інформація, що не призводить до сплати податків, зокрема, й ПДВ).

При цьому при подальшому продажу такої програмної продукції на території України вже слід користуватись довідником умовних кодів, яким для постачання програмної продукції передбачено код 00502.

Чи слід при реалізації такої програмної продукції зазначати відмітку у графі 3.2 податкової накладної «Ознака імпортного товару» — питання спірне. Адже така програмна продукція може бути передана виконавцем замовнику з використанням мережі Інтернет електронною поштою або іншими засобами передачі інформації. Тобто взагалі без участі митниці. У такому разі говорити про ввезення (імпорт) товару взагалі, на нашу думку, недоречно.

У яких випадках відбувається сплата податку на репатріацію?

Відповідно до пп. 141.4.1 ПКУ, доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними ст. 141 ПКУ. Сам перелік таких доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, теж визначено у пп. 141.4.1 ПКУ.

Зверніть увагу на те, що п. 141.4 ПКУ поширюється на доходи нерезидентів — юридичних осіб. У випадку, якщо дохід виплачується фізособі-нерезиденту, застосовуються норми оподаткування ПДФО, визначені розділом ІV ПКУ. Докладніше про них читайте тут.

Обов'язок утримання і сплати податку на прибуток нерезидентів (який часто називають податком на репатріацію) покладається на резидента, що отримує такі послуги. Такий податок сплачується саме під час виплати такого доходу (під час нарахування такого доходу податок не сплачується). У зв'язку із цим, як роз'яснюють податківці, якщо дохід виплачується в іноземній валюті, сума доходів, з якої утримується та сплачується податок, визначається виходячи з офіційного курсу НБУ на дату виплати таких доходів.

Визначена ПКУ ставка податку застосовується за умови, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Порядок застосування міжнародних договорів передбачено ст. 103 ПКУ.

У листі ДПСУ від 27.12.2012 р. №12744/0/71-12/12-1017 податківці виклали рекомендації щодо застосування положень конвенцій (угод) про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (капіталу).

Інформацію про виплачені доходи нерезидентам, суми утриманого з них податку та застосовану для оподаткування ставку резиденти зазначають у додатку ПН до декларації з податку на прибуток підприємства та відповідно й у рядку 23 ПН самої декларації. При цьому податківці наполягають на тому, що такий додаток слід подавати й у випадку, якщо доходи, які виплачуються нерезиденту, звільнені від оподаткування в Україні.

Крім цього, податок на прибуток, несплачений згідно з міжнародними договорами України, є податковою пільгою (код пільги 11020025 у Довіднику пільг №84/2), та відображається у Звіті про пільги.

Зверніть увагу, що часто сума утриманого з нерезидентів податку стає для них неприємною несподіванкою. Тож для того, щоб у нерезидента не виникало питань щодо того, чому йому сплачено коштів менше за суму, визначену договором, варто у самому договорі визначити правила оподаткування цього доходу. Зокрема, зазначити, що такий дохід виплачуватиметься вже після його оподаткування в Україні згідно з ПКУ (чи міжнародним договором, за його наявності, якщо нерезидент надасть довідку відповідно до ст. 103 ПКУ).

Які податкові наслідки з ПДВ при поверненні імпортованого товару постачальнику?

Товари, що були раніше ввезені в митному режимі імпорту, а тепер повертаються постачальнику-нерезиденту у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору, можуть бути поміщені у режим реекспорту тільки у разі дотримання таких умов:

— з дати ввезення таких товарів з у режимі імпорту минуло не більш ніж 6 місяців;

— перебувають у тому ж стані, в якому вони були ввезені в Україну.

Якщо ці умови не виконуються, повернення товарів нерезиденту відбувається в режимі експорту.

Відповідно до п. 198.3 ПКУ, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Отже, враховуючи зазначене, якщо покупець при придбанні імпортованого товару скористався правом на податковий кредит, суми такого податкового кредиту при поверненні товару підлягають коригуванню, оскільки такий товар не був використаний в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, незалежно від того, в якому митному режимі відбувається повернення товару нерезиденту (експорту чи реекспорту), — таке повернення не спрямоване на отримання доходу, а отже призводить до виникнення ПЗ з ПДВ, які мають анулювати вплив, спричинений ПК з ПДВ, яким скористався колишній імпортер.

Зверніть увагу: ПЗ, які виникають за п. 198.1 ПКУ, не зобов'язані дорівнювати ПК, які виникли при імпорті товарів, що повертаються.

По-перше, тому що при імпорті товарів базою оподаткування ПДВ, відповідно до п. 190.1 ПКУ, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розд. III МКУ, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до ст. 39-1 ПКУ.

А ось при нарахуванні ПЗ з ПДВ за п. 198.5 ПКУ базою оподаткування товарів є вартість їх придбання (п. 189.1 ПКУ). Як роз'яснюють податківці, ціна придбання для імпортерів — це ціна, зазначена в договорі на придбання товару (контрактна вартість).

По-друге, тому що імпортер міг і не скористатися правом на ПК з ПДВ при ввезенні таких товарів (через помилку або за власним бажанням). Але це, згідно з останніми роз'ясненнями податківців, не звільняє його від обов'язку нарахувати ПЗ з ПДВ за п. 198.5 ПКУ.

Як оподатковується виплата дивідендів нерезиденту?

Оподаткування дивідендів залежить від того, є нерезидент юридичною чи фізичною особою. Розгляньмо обидва варіанти.

Виплата дивідендів фізичній особі — нерезиденту

Дивіденди, нараховані на користь фізичних осіб — нерезидентів, оподатковуються за правилами, визначеними для фізичних осіб — резидентів пп. 170.10.1 ПКУ.

При нарахуванні дивідендів з доходу фізичних осіб утримується ПДФО та військовий збір. Оскільки такий дохід нараховується в іноземній валюті, то розмір ПДФО та військового збору визначається у гривнях за курсом НБУ на дату нарахування такого доходу.

Як і в ситуації з виплатою дивідендів фізичним особам — резидентам, підприємство не нараховує та не сплачує авансового внеску з податку на прибуток.

Ставка ПДФО визначається залежно від того, хто виплачує такі дивіденди:

— нарахування дивідендів платниками податку на прибуток оподатковується за ставкою 5%;

— нарахування дивідендів неплатниками податку на прибуток (наприклад, платниками єдиного податку) оподатковується за ставкою 9%.

Якщо міжнародним договором про уникнення подвійного оподаткування передбачено звільнення від оподаткування доходів нерезидентів, отриманих на території України, то такі нерезиденти звільняються від сплати ПДФО та військового збору.

Але незалежно від того, були оподатковані такі дивіденди чи ні, вони обов'язково відображаються у податковому розрахунку за формою №1ДФ. Що означає необхідність отримання фізособою-нерезидентом реєстраційного номера облікової картки платника податків (який часто називають ІПН). Докладніше про цей номер читайте тут і тут.

Відмовитися від отримання такого номера фізособа-нерезидент не має можливості.

Згідно з Порядком №4, доходи фізичних осіб у вигляді дивідендів відображаються за ознакою доходу «109».

Виплата дивідендів юридичній особі — нерезиденту

При виплаті дивідендів юридичній особі — нерезиденту виникає обов'язок нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток (це стосується як платників податку на прибуток, так і платників єдиного податку) за правилами п. 57.1 ПКУ.

Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об'єкта оподаткування за відповідний податковий рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове зобов'язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов'язання авансовий внесок розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті.

Якщо учасник-нерезидент є юридичною особою, виникає питання щодо сплати податку на доходи нерезидентів відповідно до п. 141.4 ПКУ. Дивіденди, які отримує такий нерезидент від резидента, оподатковуються цим податком згідно з пп. «б» пп. 141.4.1 ПКУ. Тож при виплаті дивідендів потрібно утримати з них податок за ставкою 15%. Однак така ставка може бути зменшена згідно з міжнародними договорами. Детальніше про це ми писали у відповіді на запитання про податок на репатріацію.

Податок на прибуток, не сплачений згідно з міжнародними договорами України, є податковою пільгою (код пільги 11020025 у Довіднику пільг №84/2) та відображається у звіті про пільги.