До листа Державної фіскальної служби України від 17.02.2017 р. №3999/7/99-99-14-05-02-17
Коментованим листом фіскальна служба звертає увагу на проблему проведення позапланових документальних виїзних перевірок, які здійснюються з підстав, визначених у пп. 78.1.11 ПКУ, а саме за рішенням суду, — період таких перевірок подекуди значно перевищує 1095 днів. Як бути в цій ситуації?
ДФСУ, як завжди, вирішила піти простим шляхом — це не ми, це суд. А судове рішення контролюючий орган зобов'язаний виконати, тобто провести документальну перевірку за весь зазначений у ньому період.
Щоправда, у разі прийняття податкового повідомлення-рішення до уваги братимуться лише порушення, виявлені в межах строків, визначених ст. 102 ПКУ.
Загалом, ми не можемо не погодитися з тим, що судове рішення потрібно виконати. Водночас, навіть якщо таке рішення виносив суд, призначати перевірку та проводити її фіскальний орган буде в порядку, передбаченому ПКУ. I ось цікава проблема: обмеження на проведення перевірок за повторністю (п. 78.2 ПКУ) з 01.01.2017 р. не стосується перевірок за рішенням суду (пп. 78.1.11 ПКУ).
Але не забуваймо, що в ситуації, коли судове рішення передбачає проведення перевірки за останні 5 років (тобто з 2012 до 2016 рр.), не факт, що ці періоди вже були перевірені і без претензій (без ППР) за госпопераціями з конкретним контрагентом, про якого йдеться в судовому рішенні. То що може написати ДФС — які порушення можуть бути, якщо попередні перевірки нічого не виявили? Чи може бути податкове повідомлення-рішення під час повторної перевірки, але вже за судовим рішенням?
На нашу думку, слідчий, який звертається до суду за призначенням перевірки, мав би спочатку з'ясувати, чи перевірялися такі періоди, чи складались акти перевірок, чи були виявлені порушення. I вже за результатами отриманих відомостей визначати період перевірки при зверненні до суду. Оскільки слідчі цього не роблять, то, відповідно, платники податків, подаючи первинні документи до перевірки, мають право вимагати врахувати висновки попередніх перевірок в акті, який складатиметься за результатами повторної перевірки за судовим рішенням.
Таким чином, органи ДФС, виконуючи рішення суду, мають зазначити в наказі весь період перевірки, навіть якщо він перевищує 1095 днів, а платник податків — надати всі первинні документи разом з актами перевірок щодо перевірених періодів. Якщо під час допуску до перевірки з'ясується, що окремі документи за певний період уже знищені, то слід подати відповідне підтвердження знищення.
Але тут є ще один цікавий момент. Річ у тім, що судові рішення, якими призначаються перевірки, останнім часом не містять строків виконання судового рішення. Так, трапляються випадки, коли судове рішення датовано 2016 роком, а перевірка — вже у 2017 році. Чи можна не допустити?
А тепер трохи історії. Отже, право на призначення документальної позапланової виїзної перевірки податковими органами за пп. 78.1.11 ПКУ стало наслідком закріпленого у КПКУ в редакції 2012 року права слідчого, прокурора, суду призначати перевірки. З середини 2015 року п. 6 ч. 2 ст. 36 та п. 4 ч. 2 ст. 40 КПКУ, які давали право на призначення перевірок, не діють. Відповідно, ні слідчий, ні прокурор, ні суддя не можуть призначати такі перевірки. Причому прикладом цього є вже чинна на сьогодні нова судова практика1. Так, суд зазначив, що призначення документальної позапланової перевірки не є ні слідчою (розшуковою) дією, ні негласною слідчою (розшуковою) дією, ні заходом забезпечення кримінального провадження, з клопотаннями про проведення яких має право звертатися слідчий за погодженням із прокурором до слідчого судді. Положення КПКУ не відносять до компетенції слідчого судді вирішення питання щодо призначення документальної позапланової перевірки, а ст. 132 КПКУ не передбачає такого заходу забезпечення кримінального провадження, не регламентує порядку розгляду таких клопотань, обсягу доказування при розгляді такого клопотання, критеріїв, за якими слідчий суддя повинен визначати достатність підстав для призначення документальної позапланової перевірки.
1 Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2016 р. у справі №759/15062/16-к, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62554895.
Тож, оцінюючи вже прийняті рішення судів, якими такі перевірки були призначені, слід враховувати, що ці ухвали прийняті в межах повноважень ст. 159 КПКУ (тимчасовий доступ до речей та документів) та строк їх дії не може перевищувати одного місяця (п. 7 ч. 1 ст. 164 КПКУ).
I, на нашу думку, не допускати до перевірки у 2017 році за ухвалами судів 2016 року платник податків має цілком законне право.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»