Загальні положення
захисту прав споживачів
Кого можна вважати споживачем у розумінні Закону про захист прав споживачів ?
А що на практиці?
При детальному аналізі положення ст. 1 Закону про захист прав споживачів можна дійти висновку, що споживачем у розумінні Закону є лише фізична особа, яка придбаває товари, роботи послуги виключно для особистих потреб. Це означає, що фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, а також фізична особа як найманий працівник, котрий придбаває продукцію, роботи, послуги за кошти підприємства, — не є споживачами в розумінні Закону. Отже, важливим критерієм у розмежуванні кола осіб, які підпадають під дію Закону, і тих, хто не підпадає під його дію, є те, від чийого імені виступає фізична особа.
Саме тому під час купівлі товарів можуть виникати певні складнощі. Так, якщо найманий працівник, отримавши під звіт кошти, придбає для підприємства товар у роздрібній мережі, то дія Закону про захист прав споживачів на придбаний товар поширюватися не буде, а це означає, що ця фізична особа не зможе скористатися гарантійним ремонтом або обміняти товар в установленому Законом про захист прав споживачів порядку. І навпаки, придбавши товар у мережі роздрібної торгівлі, фізична особа — споживач має право на гарантійний ремонт та обмін товару, що передбачено ст. 7 названого Закону.
Розглядаючи питання дії Закону стосовно фізичних осіб, слід також зауважити, що не є споживачами в розумінні Закону фізичні особи, які придбавають продукцію в магазинах оптово-роздрібної торгівлі для власного споживання, користуючись при цьому ідентифікаційними картками підприємств. У цьому випадку покупцем є підприємство або фізична особа — підприємець. Саме тому при розрахунках, окрім фіскального чека, кожному покупцю видається податкова накладна, яка є документом бухгалтерського обліку.
Які права та обов'язки споживачів згідно із законодавством?
Що каже Закон
Стаття 4. Права та обов'язки споживачів
1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
1) захист своїх прав державою;
2) належну якість продукції та обслуговування;
3) безпеку продукції;
4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
3. Споживачі зобов'язані:
1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару — до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару — застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації — дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
Закон про захист прав споживачів
Які головні зобов'язання виробників та продавців щодо продажу продукції передбачені законодавством з метою захисту прав споживачів?
А що на практиці?
Згідно з нормами ст. 6 Закону про захист прав споживачів, виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку — протягом десяти років.
Крім того, виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва — протягом строку служби, в разі відсутності такого строку — протягом десяти років.
Гарантійні зобов'язання виробника детально прописані в ст. 7 Закону про захист прав споживачів.
Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Причому гарантійний строк на комплектуючі вироби має бути не меншим, ніж гарантійний строк на основний виріб.
Згідно зі ст. 8 Закону про захист прав споживачів, усі збитки продавця, який розглядає претензію споживача до придбаного товару, зобов'язаний відшкодувати виробник.
Також слід пам'ятати про вимоги Закону №3390, яким передбачено, що за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції, відповідає її виробник. А виробником вважається будь-яка особа, яка, розміщуючи на продукції своє найменування, торговельну марку чи іншу ознаку, заявляє про себе як про виробника. До того ж будь-яка особа, що ввезла на митну територію України продукцію з метою її продажу, передання в оренду або розповсюдження, несе відповідальність як виробник. Якщо виробник продукції не може бути встановлений, кожний її постачальник (продавець) несе відповідальність як виробник, якщо він протягом 30 днів не повідомить потерпілому найменування та місце розташування виробника або особи, яка поставила йому цю продукцію (див. ст. 7 Закону №3390).
Що споживач повинен знати про сертифікацію продукції?
А що на практиці?
На вимогу споживача йому повинна надаватися інформація про сертифікацію товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації (див. ст. 15 Закону про захист прав споживачів).
Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію. Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без маркування національним знаком відповідності та/або без сертифіката відповідності чи декларації про відповідність забороняється.
СГД повинні пам'ятати, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону про захист прав споживачів за реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, накладається штраф у розмірі 50% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 10 н. м. д. г., а у разі, коли відповідно до закону СГД не веде обов'язковий облік доходів і витрат, — у розмірі 10 н. м. д. г.
Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою:
запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;
створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.
При проведенні сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.
Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом.
Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання (див. ст. 13-15 Декрету КМУ від 10.05.93 р. №46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію»).
Перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. №28.
Якими нормативними документами повинні користуватись СГД при торгівлі через інтернет-магазин, щоб не порушувати норми Закону про захист прав споживачів?
Офіційна думка
<...> На сьогодні у законодавстві України не дано визначення терміна «інтернет-магазин».
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено укладання договору на відстані. Договір, укладений на відстані, — договір, укладений продавцем зі споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку, до яких, зокрема, належить і мережа Інтернет.
Відповідно до цього Закону наказом Мінекономіки від 19.04.2007 №103 затверджено Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями (далі — Правила). Відповідно до Правил продаж товарів на замовлення — вид торгівлі, при якому споживач укладає договір купівлі-продажу товарів із продавцем на відстані за допомогою засобів дистанційного зв'язку або здійснює їх попереднє замовлення безпосередньо в продавця.
Таким чином, суб'єкти господарювання, що здійснюють торгівлю за допомогою мережі Інтернет, повинні керуватися вимогами зазначених Правил.
Лист Мінекономрозвитку і торгівлі України від 19.11.2012 р. № 3502-05/43517-14
Чи мають право громадяни отримувати кредити на території України у валюті, чи не буде це порушенням Закону про захист прав споживачів?
Офіційна думка
Національний банк України направляє до відома та керівництва в роботі роз'яснення з питання застосування норм законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті.
У зв'язку з внесенням Законом України від 22.09.2011 №3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» змін до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» після 16.10.2011 надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.99 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті після 16.10.2011, у тому числі у формі траншів за кредитною лінією, кредиту овердрафт тощо, буде порушенням вимог законодавства України.
Звертаємо увагу, що встановлена законом заборона надання споживчих кредитів в іноземній валюті поширюється, зокрема, на кредитні операції за договорами про поновлювану кредитну лінію, що були укладені до 16.10.2011.
Окремо зауважуємо, що після 16.10.2011 проведення банком реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті можливо лише за умови, якщо при цьому не відбуватиметься додаткового кредитування в іноземній валюті.
Лист НБУ від 15.08.2012 р. №29-213/8207
«Роз'яснення з питань застосування норм законодавства
про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті»