• Посилання скопійовано

Що потрібно знати про відпустки

Що потрібно знати
про відпустки

01.

Хто має право на відпустку?

А що на практиці?

Право на відпочинок працівників гарантовано Конституцією України (ст. 45), а реалізується воно відповідно до КЗпП (глава V), Закону про відпустки та інших нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 2 Закону про відпустки та ст. 74 КЗпП України, право на відпустку мають громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які працюють в Україні і перебувають у трудових відносинах з підприємством незалежно від його форми власності та виду діяльності. Право на відпустку мають і особи, які працюють у фізичної особи за трудовим договором.

А ось громадяни, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, не мають права на відпустки, бо такі відносини є цивільними, а не трудовими. На таких осіб не поширюються гарантії, встановлені трудовим законодавством, зокрема щодо права на відпочинок.

02.

Які види відпусток передбачені законодавством України?

А що на практиці?

Статтею 4 Закону про відпустки встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14, 15 і 15-1);

3) творча відпустка (ст. 16);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26).

Колективним договором (угодою), трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток (див. ст. 4 Закону про відпустки).

Крім того, згідно зі ст. 9-1 КЗпП та ч. 6 ст. 69 ГКУ, підприємства у межах своїх повноважень та за власні кошти можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників. Це стосується і випадків надання щорічних відпусток більшої тривалості. Такі додаткові пільги мають бути визначені трудовими та колективними договорами.

03.

Як розраховують дні щорічної відпустки?

А що на практиці?

Тривалість основної та додаткових відпусток є різною та залежить від багатьох чинників. Проте вона завжди розраховується у календарних днях, незалежно від режимів та графіків роботи на підприємстві (ст. 5 Закону про відпустки).

При розрахунку як тривалості основної відпустки, так і додаткових, святкові та неробочі дні не враховують. Це означає: якщо на той період, на який надається відпустка, припадають святкові та неробочі дні, її тривалість збільшується на кількість таких днів.

В Україні встановлено 10 святкових та неробочих днів (ст. 73 КЗпП):

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День Незалежності України;

один день (неділя) — Великдень;

один день (неділя) — Трійця.

Приклад

Працівникові надається відпустка тривалістю 24 календарні дні з 8 серпня 2013 року. Тривалість такої відпустки збільшується на один день, тому що 24 серпня є святковим днем.

Зверніть увагу! Вихідні дні (субота, неділя) до тривалості щорічних відпусток включаються як звичайні календарні дні. Тому на кількість вихідних днів, які припадають на період відпустки, відпустка не продовжується.

Слід враховувати, що загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів (ст. 10 Закону про відпустки).

04.

Яка тривалість основної щорічної відпустки?

А що на практиці?

Тривалість основної відпустки за відпрацьований рік не може бути меншою ніж 24 календарні дні. Це мінімум, який встановлено у ст. 75 КЗпП та у ст. 6 Закону про відпустки. Виняток становлять сезонні працівники, а також тимчасові працівники (згідно зі списком сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженим постановою КМУ від 28.03.97 р. №278), відпустка яким надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Категорії працівників, які користуються правом на відпустку більшої тривалості, показані у таблиці 1.

Таблиця 1

Тривалість основних щорічних відпусток для деяких категорій працівників

№ з/п
Категорія працівників
Тривалість
 (у календарних днях)
Особливості
Нормативний акт,
яким встановлено тривалість
1.
Промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайняті на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин
24
Відпустка збільшується за кожні два відпрацьовані роки на 2 календарні дні, але не може бути більшою за 28 календарних днів Ч. 2 ст. 6 Закону про відпустки
2.
Невоєнізовані працівники гірничорятувальних частин
24
Зі збільшенням на 2 календарні дні при стажі роботи на цьому підприємстві 2 роки і більше, але не більше 28 календарних днів Ч. 5 ст. 6 Закону про відпустки
3.
Працівники, зайняті у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м
24
Відпустка збільшується на 4 календарні дні, якщо стаж роботи працівника на цьому підприємстві 2 роки і більше Ч. 3 ст. 6 Закону про відпустки
4.
Інваліди III групи
26
  Ч. 7 ст. 6 Закону про відпустки
5.
Працівники, зайняті на підземних гірничих роботах, у розрізах, кар'єрах, рудниках глибиною 150 м і нижче
28
Незалежно від стажу роботи Ч. 3 ст. 6 Закону про відпустки
6.
Працівники лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних та лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв
28
Згідно зі Списком, затвердженим постановою КМУ від 09.06.97 р. №570 Ч. 4 ст. 6 Закону про відпустки
7.
Помічники вихователів дошкільних навчальних закладів
28
  П. 4 ст. 30 Закону України від 11.07.2001 р. №2628-III «Про дошкільну освіту»
8.
Воєнізований особовий склад гірничорятувальних частин
30
  Ч. 5 ст. 6 Закону про відпустки
9.
Інваліди I і II групи
30
  Ч. 7 ст. 6 Закону про відпустки
10.
Державні службовці
30 (якщо законодавством не передбачено тривалішої відпустки)
Додатково виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Державним службовцям, які мають стаж роботи у державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів Ч. 1 ст. 35 Закону України від 16.12.93 р. №3723-ХII «Про державну службу»
11.
Посадові особи органів місцевого самоврядування
30 (якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки)
Додатково виплачується допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів Ч. 5 ст. 21 Закону України від 07.06.2001 р. №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування»; пп. 3 п. 2 постанови КМУ від 13.12.99 р. №2288
12.
Прокурори та слідчі прокуратури
30
  Ч. 2 ст. 49 Закону України від 05.11.91 р. №1789-ХII «Про прокуратуру»
13.
Військовослужбовці строкової служби, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи
Не менше 30
Без урахування часу проїзду Ч. 2 ст. 25 Закону від 28.02.91 р. №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
14.
Особи, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю
30 (загальна тривалість до 44 к. д.)
Надається пропорційно до відпрацьованого на цій території часу без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством; У будь-якому разі тривалість щорічної відпустки працівника не повинна бути меншою за 24 к. д. Ст. 47 Закону №796
15.
Особи віком до 18 років
31
  Ч. 8 ст. 6 Закону про відпустки
16.
Журналісти
36
Додатково мають право на санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації Ч. 3 ст. 13 Закону України від 23.09.97 р. №540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»
17.
Педагогічні працівники професійно-технічних навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти
Не менше 42
Згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 14.04.97 р. №346 Ч. 1 ст. 47 Закону України від 10.02.98 р. №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту»
18.
Керівні працівники навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічні, науково-педагогічні працівники та наукові працівники
До 56
Згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 14.04.97 р. №346 Ч. 6 ст. 6 Закону про відпустки

 

05.

Яка тривалість додаткової щорічної відпустки?

А що на практиці?

Додаткові щорічні відпустки працівник може використати або одночасно з основною відпусткою, або окремо від неї. Таке право працівника закріплено у ст. 10 Закону про відпустки. Згідно з тією самою статтею щорічні основна й додаткові відпустки повинні надаватися працівникові, як правило, у межах відповідного робочого року працівника. Таким роком для працівника вважається проміжок часу, що за тривалістю дорівнює календарному року, але розраховується з дня прийняття його на роботу.

Категорії працівників, які мають право на додаткові щорічні відпустки, а також умови праці, які дають на це підстави, див. у таблиці 2.

Таблиця 2

Тривалість основних щорічних додаткових відпусток для деяких категорій працівників

№ з/п
Категорія працівників
Тривалість
(у календарних днях)
Особливості
Нормативний акт, яким встановлено тривалість
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці
1.
Працівники, зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів згідно зі Списком, наведеним у додатку 1 до постанови КМУ від 17.11.97 р. №1290
До 35
Надаються відповідно до Порядку, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України від 30.01.98 р. №16. Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника у цих умовах Ст. 7 Закону про відпустки
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці
2.
Працівникам із ненормованим робочим днем
До 7
За списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором (угодою). Конкретна тривалість встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Рекомендації надання такої відпустки затверджені наказом Мінпраці від 10.10.97 р. №7 П. 2 ст. 8 Закону про відпустки
3.
Особам, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров'я згідно зі Списком, наведеним у додатку 2 до постанови КМУ від 17.11.97 р. №1290
До 35
Надаються відповідно до Порядку, затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України від 30.01.98 р. №16. Конкретна тривалість встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника у цих умовах П. 1 ст. 8 Закону про відпустки
Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей
4.
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батькові, який виховує дитину без матері (у т. ч. й у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків
10
Відпустка може надаватися за кількома зазначеними підставами, але її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів Ст. 19 Закону про відпустки
5.
Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років
56
Надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання чинності рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя — одному з них на їхній розсуд) Ст. 18-1 Закону про відпустки
Iнші щорічні додаткові відпустки
6.
Атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи понад: — 10 років — 15 років — 20 років
5 10 15
  Ч. 2 ст. 49 Закону України від 05.11.91 р. №1789-ХII «Про прокуратуру»
7.
Особам, віднесеним до категорій 1 і 2 потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи
14 робочих днів на рік
  П. 22 ч. 1 ст. 20 і п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону №796
8.
Окремим категоріям працівників дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням
До 35
Згідно зі Списком 2 (постанова КМУ від 17.11.97 р. №1290) Ч. 4 ст. 30 Закону України від 11.07.2001 р. №2628-III «Про дошкільну освіту»

Як зазначено у таблиці 2, додаткові відпустки за шкідливі чи важкі умови праці надаються деяким категоріям працівників (пункти 1 та 3 таблиці). Такі щорічні додаткові відпустки надаються за списками, затвердженими постановою КМУ від 17.11.97 р. №1290: у додатку 1 до постанови — Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими і важкими умовами праці (далі — Список 1), а у додатку 2 — Список виробництв, робіт, професій і посад працівників з особливим характером праці (далі — Список 2).

Щорічні додаткові відпустки, передбачені списками 1 та 2, надаються незалежно від галузі господарства та форми власності підприємств, організацій і установ.

Якщо працівник має право на кілька додаткових відпусток за наведеними списками одночасно, то він повинен вибрати одну з них. Працівникам, професії та посади яких позначені у списках значком «*», можуть бути надані щорічні додаткові відпустки з кількох підстав.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку 1, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених цим списком, додаткова відпустка надається на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.

Якщо працівники виконували роботу на різних виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, за роботу на яких призначено додаткову відпустку різної тривалості, час роботи підраховують окремо за кожним видом робіт. А кількість днів відпустки розраховують пропорційно до відпрацьованого часу.

Звертаємо увагу: час, відпрацьований за кожним видом робіт, обліковує власник або уповноважений ним орган. До розрахунку часу, що дає право працівникові на додаткову відпустку за списками 1 і 2, зараховуються дні, в які працівник був фактично зайнятий на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці не менше 1/2 тривалості робочого дня, встановленого для

06.

Для чого потрібен графік відпусток на підприємстві?

А що на практиці?

Статтею 79 КЗпП та статтею 10 Закону про відпустки передбачено такий порядок погодження періодів надання щорічних відпусток працівникам:

1) за ініціативою власника (уповноваженого ним органу) або виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу складається графік відпусток. При складанні графіків ураховуються особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. А тому кожен працівник має право обирати (пропонувати) найсприятливіший період для своєї відпустки. Проте при складанні графіка мають враховуватися також інтереси роботодавця;

2) з урахуванням інтересів обох сторін формується остаточний варіант графіка, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом;

3) затверджений графік доводять до відома всіх працівників підприємства.

Форму графіка надання відпусток чинним законодавством не встановлено, тому підприємство може розробити його самостійно. Як правило, у графіках відпусток конкретна дата початку відпустки не встановлюється, а визначається місяць початку використання відпустки. Iнколи зазначають два місяці: місяць початку відпустки та її закінчення. Але конкретні дати початку та закінчення відпустки у межах, установлених графіком, погоджують працівник і власник. Так, згідно з ч. 11 ст. 10 Закону про відпустки, не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки. Це можна зробити як шляхом вручення працівникові окремо складеного повідомлення, так і шляхом ознайомлення його з наказом про надання відпустки під підпис у цьому наказі. Слід пам'ятати, що порушення строку такого повідомлення даватиме працівникові право вимагати перенесення щорічної відпустки на інший період.

Якщо у графіку відпусток, з яким були ознайомлені працівники (бажано під підпис), зазначено конкретне число початку відпусток працівників, то окремо повідомляти їх про дату початку відпустки не потрібно.

Ні в Законі про відпустки, ні в КЗпП не міститься вказівка на строк, у який має бути складено та затверджено графік відпусток. Як правило, графіки відпусток складають щороку, на початку календарного року.

Звертаємо увагу, що працівники, час відпусток яких визначається графіками, мають право йти у відпустку в обумовлений термін без додаткового подання заяв про надання відпусток. Законодавство про працю не вимагає їх подання. А для роботодавця (відділу кадрів) підставою для наказу про надання відпустки у цьому разі буде графік відпусток, затверджений в описаному вище порядку. I в наказі має бути визначено конкретний період відпустки працівника.

На багатьох підприємствах графіки відпусток не складають. У таких випадках підставою для надання відпустки є заява працівника, в якій зазначається, з якого числа і на який строк працівник хоче піти у відпустку. За наявності права на додаткову відпустку працівник повинен зазначити підставу для надання такої відпустки.

Заява також подається у разі, якщо працівник з певних обставин бажає піти у відпустку в інший час, ніж передбачений графіком.

Коли власник (уповноважений ним орган) візує заяву, то або погоджується із запропонованим працівником строком, або вносить свої корективи, про що повідомляє працівника. Заява, підписана керівником, передається до відділу кадрів, який готує наказ про надання відпустки, що потім передається до бухгалтерії.

07.

Які працівники можуть взяти відпустку в будь-який зручний час?

А що на практиці?

Є категорія працівників, яким власник зобов'язаний надати відпустку в будь-який зручний для них час, що слід враховувати під час складання графіка.

До таких працівників належать (ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки):

1) особи віком до 18 років;

2) інваліди;

3) жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;

4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5) одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері);

6) опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

7) дружина (чоловік) військовослужбовця;

8) ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

9) ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

10) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;

11) працівники, віднесені до 1 та 2 категорії потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС (п. 22 ч. 1 ст. 20 Закону №796);

12) інші категорії працівників, передбачені законодавством.

Умову про надання відпустки у зручний час будь-яким іншим категоріям працівників можна передбачити у трудовому або колективному договорі.

Час відпустки із зазначеними працівниками можна погоджувати й у графіку відпусток. Проте за потреби такий працівник має право вимагати відпустки в інший термін.

Якщо працівник, який належить до однієї з перерахованих вище категорій, йде у відпустку в обумовлений графіком час, то подавати заяву про надання відпустки не обов'язково. У решті випадків такий працівник подає заяву про надання відпустки.

08.

Чи можна перенести відпустку на інший строк, якщо вона була попередньо передбачена у графіку відпусток?

А що на практиці?

За згодою сторін щорічну відпустку можна перенести на інший період. Ініціатором перенесення при цьому може бути як працівник, так і роботодавець.

На прохання працівника відпустка має бути обов'язково перенесена лише у двох випадках: якщо працівник за два тижні до встановленого графіком терміну не отримав письмового повідомлення про відпустку або йому не були виплачені відпусткові за три дні до початку відпустки (частина 1 статті 11 Закону про відпустки).

В інших випадках власник самостійно вирішує, задовольняти чи не задовольняти прохання працівника про перенесення відпустки.

Власник може бути ініціатором перенесення лише у виняткових випадках, коли надання щорічної відпустки працівникові у раніше обумовлений період може несприятливо вплинути на нормальну роботу підприємства, та за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 к. д. буде надано у поточному робочому році.

При цьому таке перенесення можливе лише за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Перенесення відпустки можливе не лише за бажанням однієї зі сторін, а й в обов'язковому порядку (див. відповідь на наступне запитання).

09.

В яких випадках відбувається перенесення або продовження відпустки?

А що на практиці?

Відповідно до ст. 11 Закону про відпустки, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена, зокрема, в разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Зверніть увагу: за наявності наведених вище причин відпустка працівника продовжується (тобто дні, наприклад, лікарняного чи сесії не враховуються як дні відпустки, і термін відпустки пролонгується) або переноситься на інший термін (тобто ці дні надаватимуться як інша відпустка).

Наприклад, якщо працівник захворів під час відпустки, то після закінчення лікарняного його щорічна відпустка автоматично продовжується на відповідну кількість днів. У цьому разі (якщо працівник хоче продовжити відпустку) наказ про продовження відпустки, як правило, не складається.

Бухгалтерія підприємства в цьому випадку на підставі лікарняного чи наказу про надання навчальної відпустки робить відповідні донарахування лікарняних.

Згідно із ст. 11 Закону про відпустки, в разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Тож якщо працівник не хоче продовжувати відпустку, на практиці він має звернутися до адміністрації із заявою щодо перенесення її на інший період. У такій заяві слід або зазначити новий термін відпустки, або просто висловити бажання перенести відпустку на інший період (у цьому разі термін її надання узгоджуватиметься в окремій заяві або при складанні нового наказу чи розпорядження про надання відпустки). При цьому згідно зі ст. 12 названого Закону невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Бухгалтерія підприємства в такому випадку на підставі наказу про перенесення відпустки робить відповідні перерахунки.

Приклад

Менеджер відділу збуту Іванов І. І. відповідно до наказу по підприємству з 1 до 24 липня перебував у відпустці. За цей період йому нараховано відпускні в сумі 5400 грн., включені до платіжної відомості за червень.

Працівником надано листок непрацездатності за загальним захворюванням за період з 13 до 17 липня (5 к. д.). Відповідно строк відпустки продовжено на 5 к. д. — з 25 до 29 липня.

Оскільки ситуація виникла в межах одного місяця, бухгалтерією підприємства в цьому разі відпускні за період з 13 до 17 липня в сумі 1125 грн. не сторнуються, а за період з 25 до 29 липня — не нараховуються. Додатково нараховуються лікарняні за робочі дні, що припадають на період з 13 до 17 липня.

10.

Коли відпустка переноситься в обов'язковому порядку?

А що на практиці?

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону про відпустки, щорічна відпустка переноситься у разі:

тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період. У разі перенесення невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

При перенесенні відпустки її новий строк встановлюється за домовленістю між працівником та роботодавцем. Перенесення здійснюється на підставі відповідної заяви працівника, де зазначаються дата бажаного відпочинку та період.

11.

Як щорічні відпустки можна поділити?

А що на практиці?

На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини будь-якої тривалості. Проте основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів. Це може бути як перша частина, так і друга, третя і т. д.

Наприклад, річну відпустку працівника загальної тривалості 28 днів можна розбити на 6, 8 та 14 днів.

З метою недопущення втрат робочого часу роботодавець може й не погодитися на поділ відпустки. Він також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але в будь-якому разі не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

12.

Які особливості надання відпустки при звільненні працівника?

А що на практиці?

Відповідно до ст. 3 Закону про відпустки, за бажанням працівника в разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення у такому разі вважатиметься останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У такому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки.

Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки. Але особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

13.

Чи передбачено законодавчі особливості при наданні відпустки суміснику?

А що на практиці?

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 Закону про відпустки), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.

Тривалість відпустки за сумісництвом така ж сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.

Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається у той самий час, що й за основним місцем роботи.

14.

Як надається відпустка працівникові, який працює на умовах неповного робочого часу?

А що на практиці?

Неповний робочий час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий день), так і шляхом зменшення кількості робочих днів протягом тижня (неповний робочий тиждень) або одночасного зменшення щоденної роботи при неповному робочому тижні. Законодавством не встановлено мінімальної тривалості неповного робочого часу.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний період, так і без обмеження строком. Конкретна норма неповного робочого часу зазначається у наказі керівника підприємства із зазначенням конкретних днів та годин роботи.

Робота на умовах неповного робочого часу встановлюється за погодженням сторін трудового договору, тобто між працівником і власником. Такі умови праці можуть бути погоджені як при прийнятті на роботу, так і згодом, шляхом подання відповідної заяви і видання наказу про встановлення неповного робочого часу. За наявності змін в організації виробництва і праці неповний робочий час може бути встановлено за ініціативою роботодавця (ст. 32 КЗпП). Колективним договором може бути визначено нижню межу неповного робочого часу, який може бути встановлений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Слід пам'ятати: робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, а оплата праці провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку (ч. 3 ст. 56 КЗпП). Таким чином, робота на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня не спричиняє скорочення тривалості щорічних відпусток, а обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки працівникам, які працюють на таких умовах, провадиться у загальному порядку відповідно до норм Порядку №100.

15.

Як надається відпустка працівникові з ненормованим робочим днем?

А що на практиці?

Незважаючи на те, що законодавство про працю не містить визначення терміна «ненормований робочий день», воно часто вживає його. Мало того, згідно зі ст. 8 Закону про відпустки, для працівників з ненормованим робочим днем передбачено надання щорічної додаткової відпустки тривалістю до 7 к. д.

Відсутність законодавчого трактування згаданого поняття ще раніше спробувало компенсувати Мінпраці, затвердивши наказом від 10.10.97 р. №7 Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (далі — Рекомендації).

У п. 1 Рекомендацій дається визначення ненормованого робочого дня — це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

У Рекомендаціях пропонуються категорії працівників, для яких може бути встановлено ненормований робочий день:

1) особи, праця яких не піддається точному обліку у часі;

2) особи, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

3) особи, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, на підприємстві має бути визначено колективним договором.

Зауважимо: єдиною особливістю надання щорічних відпусток працівникам із ненормованим робочим днем є те, що вони мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю до 7 календарних днів. У всьому іншому відпустки надаються у загальному порядку.

16.

Яким чином здійснюється підписання податкової звітності у паперовому вигляді у разі відсутності керівника або головного бухгалтера, у тому числі у зв'язку з відпусткою?

Офіційна думка

Відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.11.2011 №1588, при взятті платника податку на облік в органі ДПС подається заява за формою №1-ОПП, в якій зазначаються дані про керівників, головного бухгалтера чи іншу особу, на яку покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку платника податків.

Згідно із п. 48.5 ПКУ податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу ДПС.

У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису у відповідності до п. 48.5 ПКУ:

  • уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку;
  • фізичної особи — платника податків або його законного представника;
  • особи, відповідальної за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

Якщо податкова декларація подається податковими агентами — юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків — фізична особа — таким платником податків (п. 48.6 ПКУ).

Якщо установчими документами платника податків не передбачено покладання на іншу особу організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на випадок відсутності керівника або головного бухгалтера з об'єктивних причин (відпустка, відрядження, лікарняний тощо), то відповідними організаційно-розпорядчими документами підприємства тимчасово призначається особа, уповноважена на виконання таких функцій.

Отже, у разі відсутності керівника та головного бухгалтера юридичної особи на роботі з поважних причин, податкова декларація може бути підписана іншими особами, які уповноважені виконувати обов'язки керівників на час їх відсутності, за умови, що повноваження особи, яка підписала податкову декларацію, підтверджені відповідними документами (установчими, наказами чи розпорядженнями тощо), які подаються разом з податковою декларацією до органу ДПС.

Єдина база податкових знань, сайт ДПСУ http://minrd.gov.ua/

17.

Чи переносяться терміни проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки у зв'язку із хворобою, відпусткою або відрядженням посадових осіб СГ?

Офіційна думка

Відповідно до пункту 1.1 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.11 №213 (далі — Методичні рекомендації) відповідно до пункту 77.4, 78.4 , 79.2 ,80.2 ПКУ про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки відповідним керівником органу державної податкової служби приймається рішення (із зазначенням підстав для проведення перевірки, дати її початку та тривалості), яке з урахуванням вимог ПКУ оформлюється наказом.

Умови допуску посадових (службових) осіб до проведення документальних планових або позапланових виїзних та фактичних перевірок визначено статтею 81 розділу II ПКУ.

Відповідно до п. 1.8 Методичних рекомендацій у разі коли при організації документальної планової та позапланової або фактичної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт (довільної форми) щодо невстановлення місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників).

Відповідно до п. 1.11 Методичних рекомендацій при проведенні у передбачених пунктами 1.8 — 1.10 цього розділу випадках документальної планової виїзної перевірки після визначених у плані-графіку термінів проведення повідомлення та наказ про проведення перевірки платнику податків повторно не надсилаються, а виписується нове направлення та видається наказ про перевірку із зазначенням нової дати початку з дотриманням тривалості проведення, визначеної відповідно до плану-графіка у попередніх документах. При цьому в акті перевірки обов'язково викладаються обставини, які призвели до порушення термінів проведення такої перевірки, визначених у надісланих платнику податків повідомленні та наказі про проведення перевірки.

При проведенні у вказаних випадках документальної позапланової виїзної та фактичної перевірки після термінів, визначених у наказі та направленнях на проведення, видається новий наказ та нові направлення на проведення перевірки із зазначенням нової дати початку перевірки та з дотриманням тривалості, визначеної попередніми документами. При цьому у наказі вказуються причини зміни термінів проведення перевірки.

Щодо юридичних осіб слід зазначити, що згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Крім цього, слід зазначити — чинним законодавством передбачено, що призначення на посаду, звільнення, відпустка працівника або призначення до виконання функцій тимчасово відсутнього працівника оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Якщо установчими документами не передбачено покладання на іншу особу організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на випадок відсутності керівника та головного бухгалтера з об'єктивних причин (відпустка, відрядження, лікарняний тощо) відповідними організаційно-розпорядчими документами підприємства тимчасово призначається особа, уповноважена на виконання таких функцій.

Отже, враховуючи вищенаведене терміни проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки переносяться у зв'язку із відсутністю платника податків за своїм знаходженням.

Інших випадків перенесення термінів проведення перевірок не передбачено.

Єдина база податкових знань, сайт ДПСУ http://minrd.gov.ua/

18.

Чи включаються до витрат платника податку на прибуток витрати на оплату додаткових відпусток працівникам з ненормованим робочим днем, надання яких передбачено колективним договором?

Офіційна думка

Відповідно до п. 142.1 ПКУ, до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі — працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі ст. 8 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» за особливий характер праці надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Пунктом 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати (далі — Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.04 №5, визначено, що фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Оплата додаткових відпусток (понад тривалість, передбачену законодавством), наданих відповідно до колективного договору, відноситься до додаткової заробітної плати (пп. 2.2.12 Інструкції).

З урахуванням зазначеного, платник податку може включити до складу витрат оплату додаткових відпусток в межах 7 календарних днів на кожного працівника з ненормованим робочим днем як додаткову заробітну плату за умови, що надання такої відпустки передбачено колективним договором (трудовою угодою). При цьому колективним договором (угодою) має бути визначено списки посад, робіт та професій, за якими працівникам з ненормованим робочим днем надається така додаткова відпустка.

Єдина база податкових знань, сайт ДПСУ http://minrd.gov.ua/

19.

Працівник хоче перенести відпустку на інший період, ніж встановлено у графіку відпусток. Чи не є це порушенням?

А що на практиці?

Якщо працедавець затвердив графік відпусток, але протягом робочого року у працівника виникла необхідність перенести дату відпустки, такий працівник подає заяву на ім'я керівника з проханням перенести відпустку на інший вказаний період.

Жодних порушень тут не буде, тим більше що законодавством не передбачено порядок складання і ведення графіка відпусток. Але обов'язок мати такий графік передбачено!

Ініціатором перенесення відпустки може бути як працівник, так і працедавець. Згідно зі ст. 11 Закону про відпустки, на прохання працівника відпустку має бути обов'язково перенесено у двох випадках:

1) якщо працівник за два тижні до встановленого графіком строку не отримав письмового повідомлення про відпустку;

2) працівникові не були виплачені відпускні за три дні до початку відпустки.

Також відпустку має бути перенесено або продовжено у таких випадках: настання у період відпустки тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збіг щорічної відпустки із відпусткою у зв'язку з навчанням тощо.

Водночас керівник може бути ініціатором перенесення лише тоді, коли надання щорічної відпустки працівникові в раніше обумовлений період може несприятливо відобразитися на нормальному ході роботи підприємства, і за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 к. д. буде надано у поточному робочому році. При цьому таке перенесення можливе лише з письмової згоди працівника.

20.

Як діяти, якщо працівник не бажає йти у відпустку?

А що на практиці?

Відповідно до ст. 11 Закону про відпустки, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років.

Ненадання щорічних відпусток у терміни є порушенням законодавства про працю, за що роботодавець може бути притягнений до відповідальності.

Якщо працівник відмовляється використовувати надане йому Конституцією України і Законом про відпустки право на відпочинок (щорічна відпустка), то працедавець (оскільки рішення про надання або ненадання відпустки належить до його компетенції) повинен на період встановлених графіком відпусток без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки за ф. №П -3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки» , затвердженою наказом Мінстату від 05.12.2008 р. №489, не пізніше ніж за два тижні до дати відбуття працівника у відпустку. Якщо працедавець повідомляє наказом про дату початку відпустки пізніше, ніж за два тижні, працівник має право ініціювати перенесення відпустки на інший зручний для себе період.

Відповідно до ст. 139 КЗпП, працівники зобов'язані вчасно і точно виконувати розпорядження (накази) працедавця. За їх невиконання працівник може притягуватися до дисциплінарної відповідальності. Якщо працівник відмовляється виконувати наказ керівника1 без об'єктивних причин або без пояснень (вказаних у наказі або окремій записці), працедавець має право винести такому працівникові догану. Догана оформляється наказом і доводиться до відома працівника і при цьому не записується до трудової книжки.

1 У тому числі і щодо відбуття у відпустку, відрядження тощо.

 

21.

Працівник не хоче йти у відпустку, натомість хоче отримати грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. Чи можна виплатити йому компенсацію, щоб він не йшов у відпустку? Чи буде це правопорушенням?

Офіційна думка

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Статтею 12 Конвенції МОП №132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України від 29.05.2001 р. №2481-III, передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються.

Водночас працівник має право на заміну грошовою компенсацією частини щорічної відпустки. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (частина 4 статті 24 цього Закону).

Отже, основною умовою для отримання грошової компенсації за частину щорічної відпустки є фактичне використання працівником в обов'язковому порядку 24 календарних днів щорічної відпустки.

Тому за бажанням працівника (за його письмовою заявою) у разі використання ним в робочому році, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки, за решту днів невикористаної щорічної відпустки за цей же робочий рік має бути виплачена грошова компенсація.

Статтею 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Ненадання щорічних відпусток у терміни, визначені Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України, є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавець може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством.

Статтею 10 Закону України «Про відпустки» визначений порядок надання щорічних відпусток працівникам.

Відповідно до вищезазначеної статті щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Тому, якщо працівник відмовляється використати надане йому Конституцією України, Законом України «Про відпустки» право на відпочинок (щорічну відпустку), зважаючи на те, що роботодавець несе відповідальність за ненадання відпустки, він має право в межах, установлених графіком, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки.

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності.

Лист Міністерства праці і соціальної політики України від 21.06.2012 р. №207/13/116-12

22.

Працівника відправили у відпустку на 24 календарні дні. Він, пробувши у відпустці 1 тиждень, прийшов і повідомив, що хоче звільнитися. Як правильно звільнити такого працівника?

А що на практиці?

Законодавство забороняє звільнення працівника під час його відпустки або тимчасової непрацездатності лише при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця. А звільнення у зв'язку з розірванням такого договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП), а також у деяких випадках припинення трудового договору (ст. 36) у цей період є можливим.

Можливість звільнення під час відпустки (а точніше, в останній день відпустки) навіть окремо передбачена статтею 3 Закону про відпустки — так звана відпустка з наступним звільненням. Тому відкликати працівника з відпустки для звільнення у день виходу на роботу підстав немає.

Після надходження заяви працівника, який перебуває у відпустці, щодо звільнення його під час відпустки (в останній день або в середині відпустки) за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП) підприємство зобов'язане через 2 тижні або (за наявності поважних причин) в інший строк розірвати трудовий договір, видавши відповідний наказ про звільнення. У заявах про звільнення доцільно рекомендувати працівникам зазначати день звільнення — конкретну дату, що буде останнім днем перебування їх у трудових відносинах із підприємством.

Якщо працівник все-таки бажає звільнитися в середині відпустки — немає законних підстав перешкоджати його звільненню.

При звільненні з працівником має бути проведено повний розрахунок, що включає виплату йому компенсації за всі дні невикористаної відпустки. Розрахунок цієї компенсації проводиться до дня звільнення включно. Оскільки дні відпустки, що припадали на календарні дні після дня звільнення, вже не вважатимуться днями відпустки, проводиться виправлення (сторнування) нарахованих відпусткових за ці дні.

23.

Працівник звернувся з проханням надати відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами на 7 календарних днів. Чи можемо ми надати таку відпустку на 7 днів, чи слід її надавати на 15 календарних днів? Чи може бути поділена відпустка за власний рахунок?

А що на практиці?

Можливість надання відпустки без збереження заробітної плати або так званої відпустки за власний рахунок передбачено ст. 84 КЗпП, а також статтями 25, 26 Закону про відпустки. Така відпустка надається:

— за бажанням працівника в обов'язковому порядку у випадках, передбачених ст. 25 Закону про відпустки (це відпустки для окремих категорій працівників або відпустки, які надаються за певних обставин, зокрема, пенсіонерам, інвалідам, сумісникам, особам, які одружуються, тощо) та іншими нормативно-правовими актами (зокрема, статтями 210, 218 КЗпП — для осіб, що навчаються тощо);

— за угодою між працівником і працедавцем відповідно до ст. 26 Закону про відпустки (одночасно мають бути і бажання працівника піти у таку відпустку, і згода на це роботодавця. Фактично на такий вид відпусток мають право всі працівники). У такому разі роботодавець може (але не зобов'язаний) надати відпустку без збереження зарплати за сімейними обставинами або з інших причин на строк, обумовлений угодою між ним та працівником, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно зі ст. 12 Закону про відпустки, щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Але ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки визначено, що до щорічних відпусток належать:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Таким чином, відпустка без збереження заробітної плати, право на отримання якої закріплено статтями 25, 26 Закону про відпустки, до щорічних відпусток не належить. А оскільки цим Законом норму про поділ таких відпусток на частини протягом року прямо не передбачено, то відповідно ні працівник, ні роботодавець не мають такого права. Таку можливість передбачено тільки для щорічних відпусток. Аналогічну позицію викладено також у листі Мінсоцполітики від 03.02.2012 р. №31/13/133-12.

Отже, якщо працівник бажає скористатися правом на відпустку без збереження зарплати за угодою з працедавцем (ст. 26 Закону про відпустки) терміном до 15 календарних днів, він має право це зробити (тобто взяти 1, 2, 3, 4... 10 днів або максимально 15 днів). Зауважимо, що Законом про відпустки не передбачено можливість перенесення невикористаних днів відпустки без збереження зарплати на наступні роки.

24.

Чи є правопорушенням ненадання працівнику щорічних відпусток у визначені законодавством терміни?

Офіційна думка

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернення та в межах компетенції повідомляється.

... 2. Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Частиною другою статті 12 Закону України «Про відпустки» передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка.

Отже, ненадання працівнику щорічних відпусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності.

Законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі і за 5 чи 10 років, то він має право їх використати, а в разі звільнення йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток (стаття 24 Закону України «Про відпустки»).

Лист Міністерства праці і соціальної політики України від 17.06.2011 р. №190/13/116-11 (витяг)

До змісту номеру